Роками не вимiрюються душi
Вона вчитель за покликанням і поетеса за станом душі. Діти відчувають її материнську сутність і повертають у відповідь свою прихильність та любов. І хоч на життєвому календарі Г.Митюк нині засяяла цифра 50, цій даті мало віри, бо вона, як і колись, запальна і молода, насамперед у своїх думках і прагненнях.
До педагогіки крокувала через Хмельницьке педагогічне училище, а згодом і Київський національний університет ім. Драгоманова. До поезії залучилась із шкільних років, під час навчання в училищі брала участь у діяльності обласного літературного об’єднання «Подільські джерела». Вже у Нетішині була в числі фундаторів літературної студії «Натхнення». До речі, назву це об’єднання пошановувачів красного слова отримало від її першої збірки «Мить натхнення», яка з’явилась 1999 року, якраз перед реєстрацією студії.
Без її участі не проходить жоден поетичний захід, вона активний поціновувач української літературної спадщини і пропагандист нового поетичного слова. Діти люблять разом із своєю вчителькою (працює викладачем молодших класів зош №3) складати римовані рядки, тішаться здобутками у пошуку власного поетичного голосу. Ганна Олександрівна полегшує працю запам’ятовування тих чи інших фактів складанням римованих рядків на математичну чи хімічну тематику, з інших предметів. В її записниках зберігаються поетичні спроби малюків, які вже самі стали батьками. Без сумніву, власним дітям вони також будуть прищеплювати любов до літератури.
Її методикою користуються педагоги не лише нашого міста, адже про досвід Г.Митюк розповідають спеціалізовані журнали. Вона відмінник освіти України і відмінник по життю, автор чотирьох поетичних книг. І слова Ганни Олександрівни, що оформились у гарний віршований девіз, дають уявлення про неї якнайкраще: Змию водою обрАзи,не місце їм в храмі душі. І стану весела одразу, й писатиму знову вірші. І хай мене не жаліють, - сльозам тільки цього і треба… Я далі йтиму – до мрії, бо вектор свій знаю - до неба!
Петро Шелепало
