Романтика об’єднує і зближує

Кожен історичний період характерний специфічними особливостями – технічна революція збіль­шенням машин та механізмів, визвольні рухи – появою безмежної кількості партій та гасел, покращення життєвого рівня – удосконаленням  сервісу і таке інше. Радянська епоха в числі інших чинників породила хвилю романтизму. Молодь гарячкувато, піднесено і масово бралась відбудовувати БАМ, цілину, великі народногосподар­ські об’єкт­и. Ніна Євгенівна Шляма (у дівоцтві Медвєдєва) також жила романт­икою, бажанням зробити життя яскравим, потрібним для суспільства. Колгоспне життя їй здавалось непривабливим і монотонним, а робітниче середовище привабли­вим і прогресивним. Відтак всту­пи­ла у професійно-технічне училище, де опанувала фах радіооператора диспетчерської служби. Після нав­чання влаштувалась монтажницею-­електросхемницею на Харків­ський електромеханічний завод. Але серце бажало більшого простору. З подругою вони прийшли у комітет комсомолу і попросились на будівництво БАМу. Тамтешні функціонери пояснили, що Сибір­ські простори на даний час не актуальні, а у невеличкому селищі на Хмельниччині роз­починається грандіозне будівництво атомної електро­станції. Відтак за комсомольською путівкою №14 від 25 квітня 1984 року Ніна Медвєдєва відправилась у Нетішин. Шіст­над­цять уродженців Харківщини, об’єд­навшись у будівельний загін «Романтик», вирішили присвятити своє життя новому будівництву. На плечах їхніх штормовок красувався знак атома.

Вісім дівчат і вісім хлопців стали мешканцями гуртожитку №4 та працівниками ПРОМ-5. Дівчата малярами-штукатурами, хлопці – бетонярами. Це їх праця закладена у бетонних берегах греблі. Дівчата займались опоряджувальними роботами у різних спорудах. Зокрема Ніна Медвєдєва приклала чимало зусиль, аби реакторне від­ді­лення набуло необхідного вигляду.

Жили весело і дружно. Про це можна судити з  тогочасного інтерв’ю місцевим журналістам.

- Нам з першого дня тут сподобалось. Містечко молоде, гарне. Я вже встиг взяти участь у концерті, присвяченому Міжнародному дню солідарності трудящих, - розповідає Карен Асатрян. – Працював у Харкові, але захотілось спробувати на що годен, чи витримаю труднощі нового життя.

Карен, відчувається, хлопець із гумором, він постійно жартує і підбадьорює збентежених дівчат.

 - А ми з Галею подруги, - у розмо­ву включається дві дівчини, – Галина­ Дехтярьова та Галина Кутишенко, - разом зростали, разом закінчили школу у селі Пригожому. А тепер вирішили поїхати на будівництво Хмельницької АЕС. Прийшли  у комітет комсомолу, де саме формувався будівельний загін. Тут нам і вручили комсомольські путівки.

Світлана Лук’янова – городянка, народилась у Харкові. Закінчила технікум, працювала техніком-будівельником.

- Професія будівельника дісталась мені у спадок, - розповідає Світлана, - батьки у мене теж будівельники. От і вирішила випробувати себе на міцність і зрілість. Звичайно, це не подвиг, але для мене – неабияка подія. Разом із дівчатами нашого будівельного загону буду працювати у ПРОМ-5.

 - Ми вже встигли вибороти призове місце у літній спартакіаді, – додає Вікторія Солоха. - Сподіваємось, що нас підтримають у цьому починанні інші бійці будзагонів. Всі бійці «Романтика» займаються художньою самодіяльністю. Особливо добре проходять виступи у Анатолія Абакумова та Карена Асатряна. «Наш загін має девіз: «Зі шляху не збитись, що задумали – добитись». І ми наслідуємо його.

- Про будівництво Хмельницької АЕС чули давно, а тепер побачили все це на власні очі, - розповідає Ніна Медвєдєва і Тетяна Кукоба, - зрозуміло, що за справу треба братись згару і серйозно. При в’їзді на Хмельницьку атомну станцію написано: «Всесоюзна ударна комсомольська будова». Відтак і працювати тут комсомольці мають по-ударному. Бійці нашого загону це чудово розуміють, і тому обіцяють працювати самовіддано і  добросовісно.

Із таким настроєм та налаштуванням на справу жили «Романтики». Ніну обрали профгрупоргом бригади. І за справедливість вона боролась на цій ділянці громадської діяльності завжди, аж до сього­д­ні. Не відсиджувалась, намагалась дізнатись про обрану професію якомога більше. Відтак з подругою вирішили вступати до технікуму. У Львові вже на той час набір закінчився, але нагодились агітатори із Вологди. 1987 року Ніна Євгенівна отримала спеціальність техніка-будіве­льника цивільного будівництва. Подруга не витримала ритму і навчання закинула.

Полюбилось ходити у походи тутешньою місциною, їздити у туристичні подорожі.

Був створений туристичний клуб. Серед перших маршрутів – партизанська стоянка в лісі. Добирались лісовими хащами. Поблизу стоянки розбили наметовий табір, урочисто підняли прапор туристичного сезону. Розпалили вогнище, заспівали пісень. Вранці поклали ялинкову гірлянду до пам’ятника на Лися­чій Горі. Мріяли про щасливе життя.

Були націлені на нові відносини між людьми. Ніні Євгенівні запа­м’яталось безалкогольне весілля. До речі, подорожі не лише розширювали кругозір, але й зближували серця. 1987 року вона побралась із Андрієм Миколайовичем Шлямою. Жили  у одному гуртожитку, а роз­гледіли один одного за сотні кілометрів від помешкання. Відтак у новій родині з’явилось трійко дітей – донька Марина, сини Сергій та Роман. Нині найменший захищає Батьківщину у лавах  Збройних Сил. Старші діти працюють на Харківщині.

А батьки все життя присвятили будівельній справі. Місце роботи – РБУ ЕРП. Андрій Миколайович піскоструминник. Ніна Євгенівна – маляр. На різних ділянках станційного обладнання можна зустріти цих робітників. Відповідальні, досвідчені, роботящі.

Після роботи господиня любить займатися вишивкою і читанням. Бісером та іншими техніками вишиті картини, рушники, серветки. До книг особливе ставлення, як до рідних дітей. Господар – затятий рибалка, грибник, садівник.

Романтика не згасла у їхніх се­р­­цях­, тільки трішки приземлилась.

Віктор Гусаров

На знімках: Н.Є. Шляма в колі працівників підрозділу; безалкогольне весілля у Нетішині; бетонування греблі

Фото: Віктора Войковського та з особистого архіву Н.Шлями