Ровесниця Незалежності України

 

У метриці та паспорті уродженки Нетішина Олесі Манько у відмітках про дату народження зафіксовано – 24 серпня 1991 року. Вона ровесниця Незалежності України.

У дитячі роки на адресу дівчини не було пафосу з боку  знайомих та рідних стосовно її появи на світ. Інтерес прокинувся згодом, коли одне із періодичних видань помістило розповідь про Олесю, яка святкує свій день народження під час відзначення головного державного свята незалежної України. Їй було приємно, коли про це говорили шкільні друзі, навіть незнайомі люди впізнавали героїню публікації.

Нетішинський шкільний період  Олесі Манько був таким же як у більшості ровесників: уроки, дозвілля. Але до навчання учениця ставилась із відповідальністю і намагалася показати гарні знання з різних предметів, найбільше уваги приділялось гуманітарному напрямку. Не випадково після одержання атестата про середню освіту Олеся Манько успішно склала іспити до Національного університету «Острозька академія».

Період навчання у старовинному місті для студентки став нагодою переосмислення багатьох життєвих ціннос­тей. Цьому сприяла не тільки наполегливість викладацького складу, який постійно вимагав ґрунтовних знань, а й загальна концепція академії у вихованні патріоти­чної еліти. У цьому переконалася і Олеся, бо на її очах ще вчорашні вступники за кілька років ставали свідомими громадянами, для яких поняття Україна є  значно більшим чинником, ніж просто географічний факт. Інтелектуальний потенціал, акумульований у найстарішому виші східного слов’янства, знадобився у Львові, де Олеся Манько  згодом оселилась.

Нещодавно випала нагода зустрітись із ровесницею незалежної України, коли вона разом із сином прибула на гостини до батьків Віктора та Марії Маньків.

У спілкуванні із Олесею Вікторівною склалось враження, що переді мною не лише красива жінка, а й багатогранна співрозмовниця, яка має гарні знання у різних сферах життєдіяльності. Саме вони допомогли їй утвердитись у конкурентному середовищі фахівців з інформаційних технологій та комунікацій.

– Пані Олесю, кожного року ви традиційно відзначаєте два свята – особисте та державне. А який із днів народження вам найбільше запам’ятався?

– Звичайно, той, що зустрічала у Нетішині  2008 року. Я тоді успішно склала іспити до Національного університету «Острозька академія» і чекала початку першого семестру. Моя мама, Марія Леонідівна, працювала коректором у газеті «Енергобудівник», і сказала, що на День Незалежності у Нетішині біля мерії всі охочі можуть долучитись до викладання розмінними монетами великого герба України – Тризуба. Зібрані кошти будуть перераховані на лікування юного нетішинця Сашка. Я згадала про пляшку з-під шампанського, у яку кілька років збирала  монетки номіналом 10 копійок. Скарбничка була наповнена вщерть. Мимоволі задумалась: а кому вони будуть більше потрібні – мені, чи тому хворому хлопчику? То й взяла участь у проведенні акції, де зібралось багато небайдужих нетішинців. Згодом довідалась, що на лікування дитини зібрали у грошовому еквіваленті  більше тисячі доларів США. Це особливий стан душі, коли усвідомлюєш силу добра, милосердя, добрих вчинків.

– Ви маєте можливість порівняти два міста, які  мають велике значення у особистій долі: Нетішин та Львів.

– Таке порівняння робити досить важко. Нетішин для мене назавжди залишився маленькою батьківщиною, де мешкають рідні та близькі. Тут зроблені перші кроки, тут були перші перемоги, тут пізнавала ази життя. Зважаючи на те, що мама була причетною до випуску газети УБ ХАЕС, а тато належав до когорти будівельників, то завжди була у курсі всіх цікавих подій міста енергетиків. Нетішин я вважаю своє пристанню. А ось гаванню – Львів, з його давніми традиціями, самобутністю. Інколи задумуюсь, що не знайдеться такого письменника, який би зміг вичерпно описати  це древнє місто. Тут своєрідні не лише аромат кави та архітектура, а й аура. Львів змушує бути не байдужим до всього, що є навкруги.

Пригадую, коли влаштувалась у фірму, то не могла звикнути до місцевих діалектів, принаймні було дивно чути, що мештами є мої модельні туфлі, а філіжанкою – звичайна чашка кави. Тут усвідомлюєш, що поряд з тобою мешкають різні за звичаями та переконаннями люди. Але у цьому розмаїтті надзвичайно багато тих, хто гордо іменує себе українцями.

– Немає сумніву, що у вас  багато друзів.

– Звичайно, і всі вони відповідають моїм внутрішнім критеріям світосприйняття. Як мовиться, навіщо обзаводитись знайомцями, коли вони тобі не цікаві. Хочу згадати мою давню нетішинську подругу Ольгу Махмед. У її паспорті дата народження – 16 липня 1991 року, за рік до того була прийнята Декларація про державний суверенітет України. Ось так ми ніби два крила Незалежності.

– Ви себе вважаєте успішною людиною?

– Я себе вважаю щас­ливою людиною. У мене  цікава робота. Я постійно відчуваю любов і піклування своїх батьків. Вдома мене чекає коханий чоловік Віктор та наше спільне творіння – син Теодор. Переконана, що він стане справжнім патріотом незалежної України, яка у історичному часі переплелася з моєю долею.

Олександр Шустерук

Фото Віктора Гусарова