З обійстя, яке належить жителю Нетішина, друкарю дільниці оперативного друку цеху господарського забезпечення  Івану Ходорчуку, добре видно Свято-Михайлівський храм, що золоченими банями підноситься над зеленими шатами дерев і в погожу днину грає міріадами сонячних іскринок. А трохи далі сірою стіною стоять будинки по вулиці Висоцького, які були здані в експлуатацію ще в кінці 1984 року. А поряд - городи, на яких достигають, виплекані невтомними руками нетішинців, дари божі.

Ще чотири роки тому на місці будинку Івана не було й сліду від будівельних матеріалів. Тоді він був у роздумах, як покращити побутові умови своєї сім`ї, яка мешкає у гуртожитку. Вісімнадцять квадратних метрів житлової площі на чотири особи не назвеш комфортним проживанням.

У народі кажуть, що чим більше років виповнюється дітям, то часті­ше татові доводиться чухати потилицю. Іван Ходорчук із своєю дружиною Жанною Миколаївною виховують їх двоє: донька Юля перейшла в 10 клас, а син Микола – у восьмий.

На квартирну чергу Іван Ходорчук став ще у 1995 році, коли влаштувався на ХАЕС. Тоді ще жевріла надія, що поталанить одержати власне житло. Але згодом Іван зрозумів примарність таких сподівань, бо спорудження нових житлових будинків у Нетішині через фінансову нестабільність було заморожене, те, що зуміли згодом здати в експлуатацію, покривало лише частково потреби працівників електростанції. А потім ситуація змінилась кардинально: хочеш квартиру – сплати її вартість. Тут мова йде не про десятки, а сотні тисяч гривень. Великих статків сім`я Ходорчуків не мала. Заробітна платня Івана не могла стати переконливим аргументом для банкірів у видачі кредиту на велику суму.

Як знайти вихід? Такі думки постійно роїлись у голові молодого чоловіка. Одного разу Іван встав дуже рано і попрямував до старої частини міста, щоб розклеїти на стовпах оголошення про купівлю земельної ділянки. Довго ніхто не відгукувався. Аж раптом – телефонний дзвінок. Коли тривали оглядини «об’єкта» купівлі, Ходорчук ще вагався, що робить правильний крок. Але сталося те, що сталося. Тепер прийшла черга до тривалої та «нудної» процедури оформлення відповідних документів. І коли все було завершено – у землю лягли перші кубометри фундаменту. Це відбулося три роки тому.

Розпочавши будівництво власної осе­лі, Іван Ходорчук зрозумів, що прийдеться надіятись ли­ше на власні сили. В одному з банків був оформлений невеликий кре­дит.

Після трудової зміни на земельній ділянці Івана можна бачити майже щодня, а у вихідний, як мовиться, зранку до смеркання.

У веденні будівельних робіт чоловік мав незначний досвід. Отож цілеспрямовано взявся «штудіювати» відповідну літературу, питав порад досвідчених будівничих. Багато корисного Іван довідався від свого тата Валентина Гавриловича, котрий у рідному селі Берестяне Ківерцівського району Волинської області до виходу на пенсію працював бригадиром будівельної бригади.

Теорія теорією, а без фізичної праці  не обійтись. Принаймні на будівельному майданчику один  й справді не воїн. Про велике бажання Ходорчука  звести власну оселю  довідались друзі. Вони й зголосились допомогти. Свою лепту внесли також і брати Володимир та Сергій, швагро Микола. Правда, їм не часто доводилось навідуватись, бо живуть за сотні кілометрів від Нетішина.

Біля будинку, що споруджується, зустрів Івана Ходорчука після роботи. Він на правах гостинного господаря запропонував оглянути оселю.

- Головне, що вже є стіни і дах над головою, – каже Іван.

В середині помешкання роботи ще вистачить надовго,  принаймні треба стіни довести до ладу, зробити підлогу. Подбав Іван, щоб був у хаті комин, груби. На перспективу він планує облаштувати електричне опалення, а пічним опаленням, вважає, нехтувати також не можна, потрібен «надійний тил».

На другому поверсі також ще треба докласти рук. Але Іван примудрився облаштувати особисті «апартаменти» - кімнату, в якій зберігаються його морські реліквії – форма, дембельський альбом та інші атрибути, що нагадують службу на флоті.

Не дивлячись на постійну зайнятість будівництвом, Іван подбав і про підсобне господарство. Зараз у спеціальних  клітках  декілька десятків кролів. До їх розведення господар підходить зі всією серйозністю: вираховує терміни очікування приплоду, контролює годівлю та слідкує за своєчасністю профілактичних щеплень.

- Кролі – делікатні тварини. Вони потребують ретельного догляду,  – зауважив Іван.

На  подвір’ї зараз знаходяться різні акуратно складені будівельні матеріали. А на вільній території власник оселі примудрився облаштувати куточок для відпочинку, своєрідну альтанку, в якій за дах править щільне сплетіння гілок винограду. Поряд – місце для приготування шашликів, біля якого споруджено плетінь. Цей закуток при­­­­кра­шають великі рослини, що нагадують пальми.

У розмові з Іваном довідався, що він вже виплачує третій кредит.

- Не лячно було налагоджувати стосунки із банками? – цікавлюсь.

- А  іншого виходу не було. Тут головне, щоб Всевишній посилав здоров’я, бо без нього і великі гроші не милі.

Вранці Іван Ходорчук вздовж обвідного каналу прямує на автобус, щоб добратись на роботу. За сторожа залишається надійний друг – пес Дік. Від його пильного погляду не сховається жодна стороння особа. Але тут завжди раді добрим гостям, які навідаються із побажаннями миру цьому дому.

Олександр Шустерук

Фото автора