Шепетівка, студія "Доля"

«Поезія - це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі...»
Ліна Костенко

 

Любителів поетичного слова збирає навколо себе літературно-мистецька студія «ДОЛЯ», яка діє при центральній районній бібліотеці ім. М.Коцюбинського з 2000року.
Об'єднала «Доля» цілу плеяду талановитих самобутніх поетів Шепетівщини.
Хочемо коротенько розказати про людей, які глибоко люблять поетичне слово, свою Батьківщину, свій народ, які вміють приносити щастя і добро іншим, оберігати історію своїх поколінь — чудових наших місцевих поетів.
ПОЕЗІЯ їх відрізняється одна від одної не менш, як лугові чи польові квіти. Кожна єдина. В кожної свої барви, своє небо, своя душа. Земля наша справді багата талантами. А якщо одна строфа чи рядок того чи іншого поета схвилювали вас, то вірте, що знайдете час і завітаєте у нашу бібліотеку, почитаєте збірки віршів наших поетів, або зустрінетесь з тією людиною, яка може вам подарувати безцінне - слово. І тоді ви глибше зможете познайомитися і сказати: «Це ж наш, на цій землі він народився, і цю ж він землю оспівав!»


«Тож доки Сонячні Кларнети
Вестимуть поколінь ряди, -
О Земле! Нам таких поетів роди!»
С.Зінчук

Кухарук Віра Василівна

Народилася 15 грудня 1954 року в мальовничому селі Селище поблизу Вінниці в сім'ї робітників.. Після закінчення середньої школи навчалася у Львівському торгово-економічному інституті, який закінчила в 1976 році, за спеціальністю товарознавство. Перші спроби віршувати припадають на шкільний період та студентські роки. 

Після відвідування навесні 1989 року квітучого Ташкента народився цикл віршів під назвою "Східні мотиви".
Багато писати почала після хвороби у 1995 році. На сьогодні написано понад 1300 віршів на різну тематику, десяток оповідань, гуморесок, дитячих казок. Захоплюється живописом: любить малювати акварелі, пробує писати олійними фарбами.
Друкувалася і друкується у місцевих газатах "Шепетівський вісник" та "День за днем".

Мої роки, немов голубки сиві...
Мої роки, немов голубки сиві.
Сполохано здіймаються в блакить.
Були вони і радісні, й щасливі...
Бо чимось неповторна кожна мить.
Пізнала і журбу я, і кохання,
І гіркоту нелегких серцю втрат.
Були роки надії і чекання,
Та вже ніщо не вернеться назад.
Ось двійко діток виросло нівроку,
Мала онука в хаті дріботить.
Я мужньо стала на стезю широку,
По ній ступатиму - допоки жить!
Мої роки, немов голубки сиві,
Сполохано здіймаються в блакить.
Летіть до мене молоді, красиві.
Побути з вами - то щаслива мить.

 

Семенюк Надія Станіславівна

Народилася 19 лютого 1952 року у селі Великі Пузирки Ізяславського району. Вірші друкувала в Шепетівській газеті "Часопис" та інших. У 1996 році видавництвом "Самвидав" випущено книгу "Мамина любов", до якої увійшли ліричні вірші поетеси, гумор. А також вірші для дітей. 

Звітувала в альманаху "Творче Поділля", "Ювілей" (2003), занесена в бібліотечний довідник "Відомі люди Шепетівщини" (1997).
На даний час на пенсії. Мешкає в місті Шепетівка.
Автор збірок: "Мамина любов", "Христова місія", "Пливла хмаринка у блакиті", "Казки", "Зоряні джерела", "Модний шлюб", "Синь волошкова".

                                                                                            ШЕПЕТІВЦІ

О Музо, будь з пером сестрою,
Не покидай наш добрий дім,
Нехай засіється з весною
Зерном чорнозем в місті цім.
Воно з найменням - Шепетівка.
Ти чуєш шепіт навкруги?!
Зелених сосон тут домівка
І хмелем пахнуть береги,
Лісів правічних і далеких,
Як не ходи - не обійти...
Вертають щовесни лелеки
Туди, де світло доброти.
Тобі бажаю, місто любе,
Моя Хмельниччино свята,
Нехай добробут завше буде,
А люд з'єднає доброта.


Олександр Царик

Царик О.П. народився 3 вересня 1954 року у Шепетівці. Закінчив Рівненський педагогічний інститут. Працював науковим працівником музею М.Островського, завідуючим краєзнавчим музеєм, завідуючим одним із відділів газети "Шляхом жовтня".
Автор путівників по Шепетівському історичному музею і музею М.Островського, багатьох літературознавчих праць про творчість Н.Рибака, М.Островського, Л.Левицького. Вірші, оповідання, гуморески друкувалися в республіканських газетах і журналах, колективних збірниках, альманасі "Поезія", а дослідження про героїв роману "Як гартувалась сталь" - у Софіївському журналі "Болгарская русистика", член Спілки журналістів України, лауреат обласної премії імені сількора Савчука і літературного конкурсу "Жовтневі сурми", учасник республіканської наради молодих письменників у 1989 р, видав біля 20-ти збірок віршів.
На даний час очолює національну Спілку краєзнавців міста Шепетівки.
Автор збірок: "Рябиновые бусы", "Розстріляний край", "Освіта у Шепетівці", "Шепетівка - в шепоти путівка", "Колядки та щедрівки", "Сповідь нічних дзеркал", "Проща".

ШЕПЕТІВСЬКИЙ ВОКЗАЛ
На пероні шепетівського вокзалу
Знов каштани запалили свічі.
І під вальси весняного балу
Поїзд наш відчалює у вічність.
0 панно Олено! Троянди червоні
Згубили давно пелюстки.
А ви залишились одна на пероні
-Одна із трагедій людських.
На пероні шепетівського вокзалу
Знову проводжають і стрічають.
І під вальси чарівного балу
Пелюстки троянд довкіл літають.
О панно Олено! Троянди червоні
Згубили давно пелюстки.
А ви залишились одна на пероні
-Одна із трагедій людських.
Миготять за вікнами вокзали.
Цвіт каштанів догорів, мов свічі.
Ви нічого так і не сказали,
Коли поїзд вирушав у вічність.
О панно Олено! Троянди червоні
Згубили давно пелюстки.
А ви запишись одна на пероні
-Одна із трагедій людських


Харчук Людмила Іванівна

Народилась 30.08.1938 року в с.Судилкові Шепетівського району Кам'янець-Подільської області в сім'ї колгоспників. 

Після закінчення середньої школи навчалася в Київському політехнікумі, пізніше закінчила Одеський електротехнічний інститут зв’язку. Працювала в Шепетівському районному вузлі зв’язку. Співає в народному аматорському хоровому колективі "Пролісок" Шепетівської ТПО УТОС».

ЖІНОЧА ОСІНЬ

Осінь віє прохолодою,
Подих чується зими.
Не сумуй же ти за вродою.
За роками, що пройшли.
Відцзвеніли весни росами,
Літа - пахощами трав,
Й несподівано над косами
Іній зрілості припав.
Що прожито - вже не вернеться,
Не шукай і не надійсь.
Замела стежки хурделиця,
Що в минуле простяглись.
Хай тривога не охоплює,
І відступиться відчай
-Перший крок робити пробує
По землі вже правнуча.
Що лягло на плечі каменем.

 

Анатолій Малюк

Народився 15 листопада 1937 року в сімї робітників, в самому центрі України, в давньому селі Лебедині, якому понад 600 років. Освіта вища, спеціальність інженер-електрик. Трудовий стаж 47 років. Тридцять вісім років працював на одному енергетичному об'єднані "Хмельницькобленерго". 

Впродовж всього життя писав мало. Друкувався ще менше. Працював так , що ніколи і ніде не посідав останніх місць.
Любить свою мову, свою Батьківщину. Коли у 65 років пішов на пенсію, став багато читати, слухати.
І почав писати. Спочатку писав прозою. А в лютому 2005 року пише віршами. Ще юнацьке захоплення поезією ніколи не полишало А. Малюка. І ось вже у зрілому віці, як пише автор: "На мою голову посипалися слова. Поетичні рядки почали з'являтися вдома, в дорозі, на городі, в лісі, та частенько ще й уночі". Видав 4-ри збірки поезій: "Моє кредо", "Третя епоха", "Осінні молитви", "Печалюсь".


СВІЙ ЧАС
У кожної людини є свій Час,
Як в кожної рослини Час цвітіння,
Й до незворотного ніщо не спинить нас
Бо в кожного своя пора прозріння.
Свій Час для винаходів, для поем,
Де кожному в житті свій Час кохання.
І кожний увійде у свій Едем
Чи ввечері, чи вдень, чи на світанні.
І щоб хто не казав, не говорив -
Життя свої малює акварелі.
Й ніхто із нас не скаже, що не жив,
І не творив в житті свої ронделі.
І як би тяжко в світі не жилось,
У кожного з нас є своя хвилина.
Бо доля справедлива, а не щось,
Дарує смуток й радість для людини


Генсицька Валентина Петрівна

Народилася 31 жовтня 1954 року в м.Шепетівка. Після закінчення із золотою медаллю середньої школи №6, закінчила Київський технологічний інститут харчової промисловості та Московський політехнічний інститут. По спеціальності інженер-економіст. 

Працювала викладачем економіки та інформатики в Шепетівському професійному ліцеї.
Вірші стала писати уже в зрілому віці. Приймала участь в обласному літературно-мистецькому конкурсі "Поезії несхожені стежки", за що отримала II місце.
Дуже любить своє місто, свою землю, свій народ, свою мову.
"Лише людині дано слово. Народу - мова, а землі - любов." _ вислів Валентини Петрівни Генсицької.

 

Україно моя,
Спів пташиний звучить,
Золотисті поля,
Неба ніжна блакить.
Годувала мене
Святим хлібом своїм
І водою з джерел напоїла.
Все болюче мине,
А у серці моїм Край,
де мама мене народила.
Україно моя,
Сміх дитячий дзвенить,
Благодатна земля,
Що навчила любить.


Кушнірук (Вещицька) Тетяна Борисівна 

Народилась 14.03.1957 р. в селі Красна Поляна Келлеровського району Кокчетавської області, республіки Казахстан. 

З 1970 року проживає у м.Шепетівка. Освіта-середньо-спеціальна, технік - плановик. Увесь свій трудовий шлях пройшла у військових установах на різних посадах.
У вільний час захоплюється музикою і поезією. Грає на баяні, гарно співає.
Свій перший вірш написала у 14 років, коли перший раз закохалась, з того часу лірична поезія стала невід'ємною частиною життя Тетяни Борисівни.

Люблю життя й прижити хочу гідно, 

Щоб залишити за собою слід,
Для цього згодна працювати плідно,
Щоб результатом захопився світ
Моя «стихія» - музика і слово,
Яке я втілюю в свої вірші,
Які пишу від серця , від душі,
І їх читати світові готова!


Осецька Антоніна Леонідівна

Народилася 25 вересня 1957 року в маленькому селі Гуто - Добринь, що на Житомирщині в сім'ї колгоспників. 

Ще в шкільні роки почала писати вірші.
Періодично друкувалася в газетах "Юний ленінець" та "Піонерська правда".
Після закінчення Хмельницького педучилища працювала в дитячих садках "Малятко", "Чебурашка" і "Орлятко".
Пізніше працювала педагогом організатором по виховній роботі в Плесенській школі І-ІИ ступенів.
В даний час займається підприємницькою діяльністю.
Багато пише.

МАМИНА ОСІНЬ

Знову гомін і сміх, наче пісня лунає.
Соловейко співа і зозуля кує,
Срібло листу верби у ставу виграває,
Мружить очі ця ніч, тільки спать не дає.
Місяць світить очиськами жовтими ясно,
А пітьма сповива тихим лагідним сном.
Горобина лоскоче своїм кетягом рясним,
Сльоза тихо скотилась, в горлі стала як ком.
Не просила тебе, я тебе не чекала,
Ти прийшла і торкнулася сивим крилом,
Ти жорстока, підступна - зненацька застала,
Пізня мамина осінь в мене під вікном

 

Хмиз Любов Андріївна

Народилася 03 червня 1988р. в м.Шепетівка 1994- 2003 навчалася в НВО №1 (школа-ліцей) м.Шепетівка. 

2003 — 2007 навчалася в педагогічному училищі м.Володимир Волинський, Волинської обл.
2007 - вступила і навчається в К.-Подільському державному університеті, факультет філології - англійська мова та література.
Працює вчителем англійської мови ЗООШ с. Червоний Цвіт.
Пише вірші на різну тематику. Друкувалася у Всеукраїнському виданні «Сімейні Газеті».

 

 

АНГЕЛ
Я не ангел, ним не хочу бути,
Для тебе ангели не мрія,
Я хочу погляд твій відчути
І від бажання цього я німію,
Нас розділяє простір, перешкоди,
Бажання зустрічі, кохання,почутгя,
Багато ворогів, важкі незгоди.
Та лиш у цьому все моє життя
Можливо грішна ця моя любов
Та я на це вже не зважаю
І на весь світ кричу я знов:
Тебе кохаю. Одного кохаю.
А ти почуєш серцем і душею,
Навіки ти їх збережеш,
А ж ти будеш за межею
-Ти знай, що в мріях зі мною живеш.


Слободенюк Анатолій Андрійович

Народився 22 червня 1944 року у с.Красносілка Шепетівського району. В 1961 році закінчив міську середню школу №3, потім Одеську школу кіномеханіків, Львівське училище зв'язку. Працював телерадіомеханіком у військовій частині. Писати гуморески, пародії, ліричні вірші почав ще в юнацькі роки. Друкується у місцевій пресі – "Шепетівський вісник", "День за днем". Проживає у с.Красносілка, працює робітником в школі №1.

 

 

ВІДПОВІДЬ СИНА
Батько сина оженити
Все ніяк не може.
Що йому вже не казав
-Ніщо не поможе!
Ось сусіда він покликав
І той хлопця лає.
Мовляв, є така потреба
-Він женитись має.
- Бачиш тато оженився
Молодшим від тебе.
Живе з мамою у згоді!
Що тобі ще треба?
-А-а!- синочок обізвався.
- Не кричіть! Я чую!
Тато з мамою побрався!
А мені - чужую ?!

 

Редько Зоя Володимирівна  

Народилася 17 січня 1955 року в селі Конотоп, Шепетівського району Хмельницької області.
Закінчила Чемеровецьке медичне училище, дошкільний відділ Хмельницького педагогічного училища. Працювала медсестрою в лікарні,а тепер вже понад 20 років - у дошкільному закладі №17 "ДЮЙМОВОЧКА" м.Шепетівки. Тут у "Дюймовочці", захопилась віршами, які дарує дітям.
Зоя Володимирівна пише вірші, загадки, чистомовки, казки, майже кожне свято чи то розвага не обходиться без поетичного слова Зої Володимирівни. її твори допомагають вихователям в проведені занять, свят, ранків.
Друкувалась у газетах : "Шепетівський вісник", і "Розкажіть онуку".
У збірках: "Поетичне довкілля Хмельниччини", "Дивосвіт".


НАША ПЛАНЕТА
Є у системі сонячній
Планета, що зветься Земля,
І я вам скажу, що кращої
За неї ніде нема!
Ріки і озера сині,
Гори, ліси, поля.
Серед усіх найкраща
Планета твоя - Земля.
Бачиш - у полі квіти,
Чуєш - співають пташки,
Всюди сміються діти,
Все це - тобі берегти


Павонська Тетяна Данилівна

Народилася 13 жовтня 1948 року в м.Городок Хмельницької області. 

Закінчила Шепетівський машинобудівний технікум у 1985 році. Має гарного чоловіка, двох дорослих дітей та двох онучок. Домогосподарка.
Вірші почала писати нещодавно.

 

Ой, сиділа зозуленька

Ой, сиділа зозуленька
В гаю на тополі.
Чи накуєш мені років,
Щоб було доволі?
Щоб могла я ще ходити,
Струнко виглядати,
Дітей і онуків в гості зустрічати.
Готувати, пригощати,
Добрих друзів на порозі
Радо зустрічати.
І удома, і в дорозі
Добрий гумор мати,
А ті літа, що минули
Та й не рахувати.