Щаслива в материнствi

Двадцять дев’яту (позачергову) сесію Нетішинської міської ради секретар міськради М.М. Степаненко розпочав з нагоро­дження, вручивши спеціальні від­знаки нетішинським жінкам, для яких Указом Президента України від 12 травня 2012 року присвоєно почесне звання України "Мати-героїня". Це, зокрема О.Я. Дмитрук, Н.М. Андрощук, Т.М. Дітковська, Г.А. Зеленко, М.В. Іванова, Н.Т. Квітка, Н.С. Кліменкова, Л.О. Ковальчук, О.М. Мазанюк, Г.О. Мазярчук, Н.С. Полі­щук, С.Ю. Самчук, Н.А. Чернявка, Т.Я. Груша. Разом ці жінки виховали й звели на ноги 80 дітей!

Серед удостоєних звання «Ма­ти-героїня» і дві представниці колективу Хмельницької АЕС: М.В.Іванова з турбінного цеху та Л.О.Ковальчук з комунального господарства. З Лілією Олександрівною мала зустріч наш кореспондент.

Свою першу доньку Марину жінка народила у дев`ятнадцять років. Нетривалим, на жаль, було сімейне життя, рано не стало чоловіка. За якийсь час вийшла заміж вдруге, новий обранець Лілії відразу прийняв дівчинку за свою, замінивши маленькій тата.  Дотепер у їхніх стосунках ніяк не запідозриш, що не рідня одне одному. І хоч у шлюбі Ковальчуків згодом народилося ще четверо діток, глава сім`ї Віталій Дмитрович жодного разу не дав приводу засумніватися у щирості його почуттів до всіх п`ятьох. А що вже батьки Віталія були приязними до Марини! Не спускала з рук бабуся, обдаровував гостинцями дідусь. Вже будучи студенткою, юнка часто навідувалася до них у Дятилівку, що на Славутчині. І кожного разу дідусь виділяв їй сотню-другу гривень на прожиття.

У подружжя Ковальчуків багато спільного: обоє зростали в багатодітних родинах, де не в пошані були лежебоки. З малих літ Віталій і Лілія привчені до праці і взаємопідтримки, знають як дати лад домашньому господарству, поратися на городі і в хаті. Дуже рано Ліля навчилася доїти корову, допомагаючи мамі. А от серпа в руках тримати не доводилося, хоча тепер чудово орудує ним. Вправною жницею стала завдяки свекрусі, вона цьому навчила.

Дякувати Богу, батьки Лілії ще живі, має до кого поїхати на гостини, з ким порадитися. А от Віталієві вже обоє відійшли у вічність, та про них у жінки найтепліші спомини. Були вони дружніми, працьовитими і щирими, передавши у спадок дітям життєву мудрість, міцні підвалини якої не зруйновані часом. Усі шестеро дітей намагаються бути гідними своїх батьків, не ворогують, не віддаляються одне від одного. І дотепер мають дуже близькі стосунки, всіляко допомагають і підтримують за будь-якої ситуації. Не стала яблуком розбрату, як часто буває, батьківська хата і нажите господарство. Без суперечок, а тим паче судової тяганини, поділили між собою спадщину, доглядають за обійстям та могилами рідних.

- Батьки нам за приклад у вихованні дітей, - каже Лілія Олександрівна.

У них вчилася терпінню і душевному теплу, вмінню добрим словом, а не криком і образами, залагоджувати справу. Як мовиться, батіг батогом, а пряник все-таки краще. Навіть і пожурити дитину треба вміти, щоб не завдати кривди.

Чи дружні її діти? Так, вони горою одне за одного, сперечаються хіба що за комп`ютер – він в сім`ї один і всім одночасно ніяк не доступитися до електронного друга. Отут і мамі доводиться втручатися, буває, й мишку заховати абощо.

Жінка раз-по-раз зауважує, що часу на спілкування з дітьми замало: робота, домашні справи, хобі – про світ її творчих захоплень ми детально розповідали в №12 «Перспективи». Втім присутні під час нашої розмови донька Інна і наймолодший у сім`ї Владик на брак маминої уваги не скаржилися. Інна стверджує, що з мамою подруги, саме їй розповідає про свої справи, ділиться секретами, питає поради. Буває, подруги по навчанню – дівчина опановує професію швачки в місцевому професійному ліцеї – некоректно себе поводять, не вибираючи слів у спілкуванні, то саме у мами цікавиться як бути в такій ситуації. П`ятикласник Владик обожнює дарувати мамі польові квіти – у будні і в свята.

Мама багато може розповісти про своїх чад, у кожного з яких свій характер і уподобання. В Марині бачить хорошу маму, до речі, найстарша донька вже заміжня і невдовзі ощасливить онукою. Владик дуже милосердний, любить тварин, а ще він, наслідуючи маму, радо займається художньою творчістю, маючи навіть Подяки за мистецьки виконані чарівні роботи.

Восьмикласниця Оля любить діток, вміє знайти підхід до кожного, втішити і розрадити, зайняти справою, отож мама радить пов`язати життя з педагогікою, бачить у доньці хорошого вихователя. За рік стане електриком Діма, він також навчається у професійному ліцеї.

Як і кожна мама, Лілія Олександрівна переймається, аби ніхто з дітей не втрапив у погану компанію, не піддався негативному впливу.

У сім`ї їх змалку залучають до корисних справ. Обожнюючи природу, жінка болісно переживає людську неповагу до землі і її дарів. Не раз з дітьми одягали рукавички, запасалися поліетиленовими пакетами і прибирали захаращену всяким непотрібом територію. Зробивши добру справу, організовували опісля дітям солодкий стіл.

Постійно дбають у родині про змістовний відпочинок та оздоровлення. Ось і цього літа планують побувати хто на Шацьких озерах, хто у Карпатах. Не забувають про село, де обробляють город і мають свою овочеву продукцію.

На початку розмови я поцікавилася у Л.О.Ковальчук, кого більше у неї – синів чи дочок. Відповідь: «Порівну» збила мене з пантелику, бо ж п`ять у даному випадку ніяк не розділиш порівну. На жаль, в силу складних останніх пологів, коли на світ з`явилися двійнята, один з хлопчиків невдовзі помер. Ця вагітність, що так плачевно закінчилася, мала й свою цікавинку. Лікар, у якого обстежувалася жінка, якось сказала: «У мене в цьому році дві пацієнтки на ім`я Ліля Ковальчук, обидві виношують двійнят, тільки ви хлопчиків, а вона – дівчаток». Майбутні мами так і не перетнулися, не познайомилися. Але зовсім недавно Ковальчуки знайшли дівчаток в «Однокласниках», почали листуватися. Вони були неабияк здивовані і обіцяли розповісти про це своїй мамі, як тільки та повернеться з Болгарії. Так що зустріч через роки може відбутися, тим паче, що живуть мами-тезки в Нетішині.

Говорячи про материнство, не могли обійти теми покинутих дітей. Як щира християнка, Лілія не береться судити жінок, які зважуються на такий крок, намагаючись віднайти бодай якесь виправдання в обставинах, що привели до цього. Але їй дуже шкода діток, приречених на сирітство і поневіряння. Набачилася їх у лікарнях та інтернатах, спраглих за увагою, ласкою, добрим словом. Якби в наших серцях було більше світла, віри в Бога, відповідальності за те, що робиш і тих, кому даєш життя, страху за те, що зло не залишиться непокараним, знедолених дітей при живих батьках не було б.

Жінка зізнається, що її діти зовсім не проти, аби в сім`ї з`явився ще братик або сестричка. Категоричного «ні» на те вона не каже. Маючи надійну опору й підтримку в особі чоловіка Віталія, знає, що дадуть раду усім.

Ольга Сокол

 На знімку: Л.О.Ковальчук (крайня зліва) серед нетішинок, удостоєних звання «Мати-героїня»

Фото Валерія Валуєва