Шлях до свiтових зразкiв захищеностi

28 грудня 2018 року виповнюється 25 років з моменту підписання Президентом України Указу від 28.12.1993 року №608/93 «Про заходи щодо  фізичного захисту ядерних матеріалів та ядерних установок в Україні», який став першим національним нормативно-правовим актом у цій сфері.

У зв’язку з цією подією виникло бажання згадати про суперечливі почуття, які супрово­джували не тільки особисто мене, а і тих багатьох фахівців – офіцерів СБУ, що мали відношення у тій чи іншій мірі до підготовки та подальшого погодження проекту цього документу та і бага­тьох наступних.

Безумовно, основним розробником даного документу, а також значної кількості інших перших українських нормативних актів, які стосувалися фізичного захисту ядерного матеріалу та ядерних установок і які вийшли у світ пізніше, був Вадим Юспін – полковник Служби безпеки України, який на той час працював у Державному комітеті України з ядерної та радіаційної безпеки на посаді начальника управління.

Необхідно сказати, що практично всі офіцери­ СБУ, хто тоді мав відношення до забезпечення безпеки українських АЕС, як від диверсійних та екстремістських проявів, так і від інших протиправ­них дій окремих осіб чи груп, пройшли випробування характеру та мужності у перші дні та місяці після аварії на ЧАЕС у якості ліквідаторів її наслідків. Тому нам, як нікому іншому, була зрозуміла необхідність створення в Україні вітчизняної нормативної бази щодо забезпечення захисту подібних радіаційно небезпечних об’єктів.  

Із всіх офіцерів СБУ, які несли відповіда­ль­ність за безпеку українських АЕС, і брали участь в розробці, обговоренні, погодженні та подальшому «проштовхуванні у верхах» (міні­стерствах та відомствах) цього і подібних документів, Вадим Юспін мав більше від усіх професійного досвіду та розуміння їх важливості і необхідності. Це пояснювалося, насамперед тим, що до посади начальника управління Держатомнагляду України­ Вадим Юспін вже встиг пропрацювати заступником генеральних директорів, як діючої Южно-Української АЕС, так і Кримської АЕС, що будувалася при колишньому СРСР. Крім того, він, як ніхто інший, із тих офіцерів СБУ, хто був причетний до підготовки та підписання згаданого Указу Президента України від 28.12.1993 року, безпосередньо брав участь у розробці проекту чинного на той час в Україні «Положення про режим спеціальної безпеки на атомних станціях…», затвердженого та введеного в дію у 1989 році.

Відповідно до цього Положення, фізичний захист атомних станцій, розглядався як складова режиму їх спеціальної безпеки і був покладений на спеціальні частини колишніх внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ. Вони, з використанням інженерно-технічних засобів охорони, забезпечували належну оборону об’єк­та; контроль проходу (виходу) та в’їзду (виїзду)               на територію об’єктів; обмежували доступ осіб  та не допускали  несанкціонованого їх проникнення в захищену зону, зони посиленого режиму та режимні будинки і приміщення, що знаходилися під охороною; здійснювали своєчасне за­тримання порушників встановленого режиму. 

Згідно з цим Положенням, на АЕС України, навіть і після припинення існування колишнього СРСР, продовжував діяти режим спеціальної безпеки. Його підтримання на атомних станціях України забезпечували відповідні режимні підрозділи: Відділ режиму спеціальної безпеки (Чорнобильська АЕС), або Перші відділи (Запорізька, Рівненська, Южно-Українська та Хмельницька  АЕС). Заступниками генеральних директорів з режиму (ЗГДР) на АЕС України на той час були офіцери СБУ, відповідно: Павло Іванов, Віктор Кулініч, Олександр Розен­ков, Іван Жебет і Джим Олійник. Питання щодо необхідності впровадження фізичного захисту ядерних матеріалів та ядерних установок в Україні тоді актуальним ще не було.

Приєднання ж України в травні 1993 року до «Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу» викликало нагальну потребу, з урахуванням міжнародного досвіду і рекомендацій МАГАТЕ, в прийнятті національного нормативного акту, який мав визначити правові засади фізичного захисту ядерного матеріалу та ядерних установок, що використовуються для мирних цілей. 

В цей час у Верховній Раді України ще тільки обговорювався проект майбутнього Закону «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», у який окремими розділами планувалося включити питання забезпечення фізичного захисту ядерних матеріалів та ядерних установок, а також особливого режиму території у місцях розташування ядерних установок та об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами. До речі, вказані розділи увійшли в цей Закон також завдяки наполегливості Вадима Юспіна, який не тільки був їх автором, а ще й доклав титанічних зусиль, щоб ці розділи потрапили у цей Закон. 

В тих умовах Указ від 28.12.1993 року справді став першим нормативно-правовим актом в Україні, який розподілив обов’язки у сфері забезпечення фізичного захисту ядерних матеріалів та ядерних установок між відповідними міністерствами і відомствами, зобов’язав Кабінет Міністрів України вжити невідкладних заходів щодо збереження ядерного матеріалу всіма підприємствами і організаціями, які його використовують, зберігають і перевозять, та розробити з цією метою у встановлені терміни  необхідні першочергові нормативні документи. 

Враховуючи, що на той час в Україні поняття «фізичного захисту» ще не було в достатній мірі розкритим і зрозумілим, а серед фахівців, які займалися охороною атомних станцій, відповідно до «Положення про режим спеціальної безпеки…», існувала думка, що це завдання лише спеціальних частин внутрішніх військ МВС, майбутня персональна відповідальність керівників зацікавлених міністерств, відомств, підприємств і організацій за забезпечення захисту та збереження ядерного матеріалу та ядерних установок викликала в них занепокоєння.

Це в якійсь мірі передавалося і їх заступникам – офіцерам СБУ, які відповідали за забезпечення режиму на таких об’єктах. Тому на стадії попереднього обговорення і узгодження основних положень проекту даного Указу серед них було багато спорів і суперечок.

Зокрема, я згадую непоодинокі суперечки, які відбувалися в кабінеті колишнього заступника начальника третього відділу 6 Управління СБУ Валерія Носка, де в його присутності, а також і мене, у той час – начальника напрямку із забезпечення безпеки державних об’єктів енергетики та Віталія Кохана – представника Держкоматома України, Вадим Юспін рішуче відстоював своє бачення проектів, як вказаного документу, так і багатьох інших.

До речі, знову ж таки, завдяки наполегливості Вадима Юспіна, видалася можливість мені, разом з ним та з групою інших українських фахівців у складі  Володимира Борисенка (ГУ ВВ МВСУ), Віктора Гаврилюка (ІЯД НАНУ), Володимира Фукса та Івана Жебета (ЮУ АЕС), Віталія Кохана (Держкоматом) та Валерія Носка (СБУ), – за запрошенням Комісії ядерного регулювання США, з метою ознайомлення з фізичним захистом їх ядерних  об’єктів, відвідати в листопаді – грудні 1994 року Сполучені Штати Америки. Мені, як на той час викладачу кафедри контррозвідки Інституту підвищення кваліфікації (пізніше Академії) СБУ, який проводив навчання у курсантів, і діючих офіцерів служби безпеки з питань  захисту українських АЕС від дивер­сійних, екстремістських та інших протиправних посягань, це відрядження дало можливість наглядно ознайомитись з американськими підходами до питань забезпечення фізичного захисту їх ядерних  об’єктів. Воно також дозволило не тільки теоретично підвищити свій фаховий рівень, завдяки стислому навчанню, проведеному нам фахівцями Сандійських  Національних лабораторій  (Альбукерке, штат Нью-Мексико), але й побачити окремі елементи існуючих систем фізичного захисту ядерних  об’єктів США, зокрема - АЕС «Уотерфорд» (Новий Орлеан, штат Луїзіана) та Аргонської Національної Лабораторії (Чикаго, штат Іллінойс).

Отримані мною та іншими українськими спеціалістами враження, як під час цього закордонного відрядження, так і після відвідування подібних об’єктів в інших країнах, переконали, що для повноцінної реалізації цілей фізичного захисту ядерних матеріалів і ядерних установок в Україні, впровадження міжнародних підходів, насамперед рекомендацій МАГАТЕ та наступної­ розробки національних організаційно правових­ документів у цій сфері потрібна відповідна підготовка українських фахівців у цьому напрямку. 

Треба відзначити, що ще в грудні 1993 року між Державним комітетом України з ядерної та радіаційної безпеки і Міністерством оборони США була підписана відповідна Угода щодо розвитку в нашій державі системи контролю, обліку і фізичного захисту ядерних матеріалів з метою запобігання розповсюдження ядерної зброї. Згідно з цією Угодою, поряд з іншими, розглядалося питання щодо належної підготовки наших вітчизняних фахівців, здобуття ними  необхідного обсягу знань з фізичного захисту, обліку та контролю ядерних матеріалів. Тому, відповідно до цієї Угоди, силами лекторів та інструкторів національних лабораторій Міністерства енергетики США, за  фінансової під­тримки американського Уряду розпочалося навчання та підвищення кваліфікації українських спеціалістів, у тому числі і з фізичного захисту. Воно переважно проводилося під егідою МАГАТЕ у формі навчальних курсів або семінарів, як за кордоном – Альбукерке (США), Брно (Чехія), Обнінськ (РФ), так і в Україні, на базі Інституту ядерних досліджень Національної академії наук України (ІЯД НАНУ).

Значний внесок в організацію даного навчального процесу особисто вніс представник Міненерго США Джордж Кузмич, який, починаючи з 1994 року та до моменту своєї трагічної загибелі у грудні 1997 року, був уповноваженим від цього міністерства в Україні за реалізацію положень вищезазначеної міжнародної Угоди. 

Вже пізніше, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України, з вересня 1997 року організацію та проведення навчання з підвищення кваліфікації спеціалістів, причетних до фізичного захисту, обліку та контролю ядерних матеріалів було покладено на ІЯД НАНУ, який за фінансової та матеріально-технічної допомоги Мін­енерго США створив Навчальний центр з фізичного захисту, обліку та контролю ядерних матеріалів, що офіційно був відкритий в жовтні 1998 року і став носити ім’я Джорджа Кузмича (НЦДК).

Хотілося би також висловити від­повідну подяку цьому Навчальному центру, зокрема його незмінному керівни­ку Віктору Гаврилюку та й всьому­ його колективу, за організацію і проведення навчальних курсів щодо отримання необхідної в цьому напрямку кваліфікації, як керівного складу, так і інших спеціалістів з фізичного захисту.

До речі, треба сказати, що українські фахівці поступово навчаючись, також не гаяли часу  у цьому напрямку. Так, на виконання вимог вже згаданого Закону України «Про використання ядерної енергії та раді­аційну безпеку», який було введено в дію у березні 1995 року, першої редакції «Правил фізичного захисту ядерного матеріалу та ядерних установок», затверджених КМ України у липні 1994 року, положень «Конвенції про фізичний захист ядерного матері­алу», а також рекомендацій МАГАТЕ у даній сфері, дирекцією з фізичного захисту колишнього Держкоматома України, під керівництвом тодішнього її очільника Віталія Кохана, спільно з фахівцями інших зацікавлених міністерств і відомств був проведений аналіз стану фізичного захисту вітчизняних АЕС.

За результатами цього аналізу українські фахівці прийшли до висновку щодо необхідно­сті технічного переоснащення існуючих на той час систем фізичного захис­ту АЕС України та приведення їх у відпо­­відність до чинного законодавства і міжнародних зобов’язань нашої держави у цій сфері.

Необхідність реконструкції і тех­нічного переоснащення систем фізичного захисту українських АЕС була викликана, насамперед тим, що на стадії проектування енерго­блоків застосовувалась застаріла концепція, яка передбачала охорону території станції практично лише по її зовнішньому периметру.

Перші національні «Правила фізичного захисту ядерного матеріалу та ядерних установок», які вийшли з урахуванням міжнародного досвіду і рекомендацій МАГАТЕ, вимагали впровадження на промислових майданчиках АЕС систем фізичного захисту за диференційованим, глибокоешелонованим  та збалансованим  принципами, зокрема, за рахунок організації зон обмеження доступу з оснащенням на їх рубежах фізичних бар’єрів, пунктів контролю доступу, засобів виявлення вторгнення, телевізійного спостереження та оцінки ситуації тривоги.                   

Крім цього, при визначенні необхідності проведення переоснащення систем фізичного захисту україн­ських АЕС фахівці виходили з того, що значна частина обладнання технічних засобів їх охорони морально та фізично застаріла, оскільки відпрацювала свій майже подвійний ресурс­.

Кінцевим результатом такого аналізу стала підготовлена та узгоджена у 1995 році керівництвом Уряду (Євгеном Марчуком) «Державна програма створення та впровадження автоматизованої системи технічних засобів фізичного захисту АЕС України від загрози ядерного тероризму та несанкціонованого вилучення ядерного матеріалу». Цією Державною програмою, поряд з іншими напрямками діяльності, передбачалося впровадження автоматизованих комплексів технічних засобів фізичного захисту на всіх АЕС України.  

Поряд з цим, крім вже згаданих вище, продовжувалась розробка і ін­ших необхідних в Україні нормативних­ документів у сфері фізичного захисту. Зокрема, одними з перших із них були розроблені у 1999 році, затверджені колишньою ДАЯРУ та пого­джені у Міністерстві юстиції наступні НПА:

Ø «Положення про визначення характеристик можливого нападу на ядерні установки і ядерні матеріали та використання цих відомостей у фізичному захисті», яке по суті було першою спробою визначити проектну загрозу для ядерних матеріалів та ядерних установок в Україні;

Ø «Правила поводження з інформацією щодо фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів інших джерел іонізуючого випромінювання, доступ до якої обмежується­;

Ø «Правила фізичного захисту ядерного матеріалу та ядерних установок» (друга редакція).

Ініціатором і практичним виконавцем – розробником проектів цих документів також був Вадим Юспін, але в їх обговоренні і доопрацюванні перед наступним затвердженням брали активну участь вже значно більше фахівців, які отримали від­повідні знання і досвід у сфері фізичного захисту: Павло Іванов, Валерій Кравцов, Віталій Кохан, Валерій Носко, Борис Ланда, Євген Катунін, Вік­тор Кулініч, Володимир Бичков, Іван Жебет, Віктор Гаврилюк, Михайло Пінчук, Валерій Михайлов, автор цих рядків та інші.     

Щодо моєї подальшої долі, хочу сказати, що мій особистий досвід у цій сфері був використаний не тільки в навчальному процесі в стінах Академії СБУ, а і в подальшій службовій і трудовій діяльності, оскільки з жовтня 1996 року я став працювати на посадах заступника генерального директора Хмельницької АЕС спочатку по режиму, а згодом (з січня 1999 року) – з фізичного захисту. 

Стосовно Хмельницької АЕС необхідно відзначити, що на той час її фізичний захист також здійснювався практично лише по периметру станції. Зовнішні КПП були оснащені стародавніми автоматизованими кабінами пропуску персоналу  «АК-4Б», із зберіганням перепусток для персоналу у цих кабінах. Інформація щодо фізичних осіб, які отримували право проходу на територію проммайданчика ХАЕС через кабіни «АК-4Б» фіксувалась у базі даних системи «Бар’єр». Обладнання цих автоматизованих кабін відпрацювало свій практично подвійний ресурс, у зв’язку з чим при масовому проході персоналу фіксувались часті відмови в їх роботі, що призводило до скупчення персоналу, його затримки при проході. Потребували суттєвої реконструкції  також інженерно-технічні засоби охорони і периметру станції.

З метою реалізації рішень вказаної вище «Державної програми створення та впрова­дження автоматизованої системи технічних засобів фізичного захисту АЕС України від загрози ядерного тероризму та несанкціонованого вилучення ядерного матеріалу», а також виконання вимог існуючої вже на той час першої редакції «Пра­вил фізичного захисту ядерного матеріалу та ядерних установок», на Хмельни­цькій АЕС виконувались певні органі­заційні і технічні заходи з приведення стану її фізичного захисту до необхідного рівня. Відповідними організа­ційно-розпорядчими документами були визначені і створені зони обмеження доступу. За рахунок додаткових постів охорони та примітивних самороб­них турнікетів здійснювався контроль доступу в оббудову реакторного відділення та спецкорпус дію­чого на той час енергоблока №1. У зв’язку з проведеними змінами в системі фізичного захисту станції був переглянутий і затверджений новий­ Акт міжвідомчої комісії з охорони ХАЕС. Розроблена та затвер­дже­на нова редакція Інструкції з орга­ні­зації пропускного і внутрішньооб’єк­тового режимів Хмельницької АЕС.

Вказані організаційні та окремі інженерно-технічні заходи щодо посилення фізичного захисту ХАЕС реалізовувалися завдяки наполегливості колишніх  ЗГДР Джима Олійника, а потім Юрія Смірнова, інженерів тодішнього Першого відділу Петра Чехова та Володимира Віннікова.  

На виконання наказу Міненерго України від 21.12.1998р. №261 «Про затвердження і введення в дію «Правил оформлення документів для надання допуску до особливих робіт на підприємствах Міністерства енергетики України» відповідним наказом генерального директора ХАЕС у січні 1999 року існуючий на той час Перший відділ був реорганізований, а на його базі створені відділ фізичного захисту та режимно-секретний відділ. У складі відділу фізичного захисту, який  нараховував 6 фахівців, була створена група з оформлення документів для надання допуску до особливих робіт та організована робота з підготовки і затвердження Переліку посад, що під­лягають оформленню допусків до особливих робіт. Наполегливість і зацікавленість, з якою взялися до цього, досить нового напрямку роботи нещодавно призначені працівники створеної групи Наталія П’янкова та Іванна Ремнякова, дозволили за досить короткий час, у цьому ж році, одними з перших розробити, погодити і затвердити первинний Перелік посад.    

У зв’язку з відміною у 1993 році мораторію на будівництво нових АЕС та прийняттям рішення про добудову енергоблоків №2 Хмельницької АЕС і №4 Рівненської АЕС, у 1998 – 1999 роках спеціалістами НАЕК «Енерго­атом» (Віталієм Коханом, Юрієм Кучмієм, Анатолієм Бойком, Воло­димиром Бичковим)  та  Київського інституту «Енергопроект» (Борисом Ландою, Леонідом Учеником) були розроблені і затверджені Технічні завдання на проектування автоматизованих комплексів інженерно-технічних засобів фізичного захисту (ІТЗ ФЗ) для Хмельницької та Рівненської АЕС.

Ця робота виконувалася спільно з персоналом Корпорації «Трансекспо» (м. Київ), що виграла тендер, і з якою НАЕК «Енергоатом» підписав Генеральну угоду на проектування, поставку, монтаж і пусконалагоджувальні роботи із створення автоматизованих комплексів інженерно-технічних засобів фізичного захисту енергоблоків №2 ХАЕС та №4 РАЕС, що добудовувалися. Очолювали на той час корпорацію «Трансекспо» – Володимир Мазовер та Олександр Лук’янов, директором координатором проектів був Володимир Панов.  

У розвиток даної Генеральної угоди з 2000 року розпочалась рекон­струкція інженерно-технічних засобів фі­зичного захисту на Хмельницькій АЕС, яка включала у себе монтаж сучасних повнозростових автоматизо­ваних турнікетів на КПП-1 в примі­щен­ні адміністративно-побутового корпусу, впровадження автоматизованої системи контролю і управління доступом, телевізійного спостереження, а також оснащення автоматизованою системою виготовлення та персоналізації електронних перепусток.

Поряд з цим, завдяки спільним зусиллям представників української сторони та одного з керівних мене­джерів на той час Тихоокеанської  пів­нічно-західної лабораторії США (PNNL) Андрія Глухова вдалося отримати досить значну фінансову під­тримку від Міненерго США у справу модернізації фізичного захисту Хмельницької АЕС. Так, у рамках міжнародної допомоги з ядерної безпеки, згідно з проектом WBS  1.07.03.10 «Фізичний захист АЕС України», Меморіальний Інститут "BATTELLE" американської лабораторії PNNL підписав  контракт з Корпорацією «Трансекспо» на поставку обладнання, надання послуг з монтажу, пусконалагоджувальних робіт та введення в експлуатацію автоматизованого комплексу ІТЗ ФЗ на  енергоблоці №1 ХАЕС. 

На той час на жодній діючій АЕС в Україні ще не було впроваджено по­дібного автоматизованого комплексу ІТЗ ФЗ. Тому, команді перелі­чених вище фахівців НАЕК «Енергоатом» та Київського інституту «Енергопроект» (КІЕП) за участю спеціалістів корпорації «Трансекспо» прийшлося у стислі строки розробити основні інженерно-технічні рішення щодо створення такого автоматизованого комплексу ІТЗ ФЗ. Цими ж інженерно-технічними рішеннями передбачалося забезпечити в майбутньому здатність автоматизованого комплексу виконувати окремі функції контролю доступу, виявлення вторгнення і телевізійного спостереження, які нам тоді вже були відомі і з якими ми позна­йомилися на деяких закордонних АЕС. Додатково до вказаних, ми планували включити ще й ті функції, які,            на наш погляд, повинні були значно підви­щити ефективність роботи такого комплек­су. Спеціалісти корпорації «Трансекспо» запевнили нас, що змо­жуть не тільки поставити і змонтувати обладнання такого комплексу, а й забезпечити його працездатність та взаємодію всіх його компонентів на програмному рівні.     

Спільними зусиллями нашої збір­ної команди, за участю також і спеці­алістів субпідрядника корпорації «Трансекспо» – ІВП «Відеотех­сервіс», протягом 2000 – 2002 років, за рахунок вказаної фінансової допомоги Міненерго США, на ХАЕС було реа­лізовано два етапи модернізації ІТЗ ФЗ в межах оббудови реакторного  відділення і РДЕС енергоблока №1 та спецкорпусу. Також був введений в експлуатацію локальний пульт фі­зичного захисту енергоблока №1, з цілодобовим чергуванням на ньому операторів, в функції яких входить управл­іння цим автоматизованим комплексом і реагування на порушення встановленого режиму.

Координатором напрямку Між­на­родної Програми з ядерної безпеки (ПМЯБ) проекту WBS  1.07.03.10 від НАЕК «Енергоатом» був віце-президент Микола Фрідман, керівником проекту – директор з фізичного захисту та спец роботи Віталій Кохан, відповідальним від ХАЕС за програму – заступник генерального директора з фізичного захисту і спеціальної безпеки Анатолій Бойко. Активну участь у реалізації двох етапів цього проекту на ХАЕС від відділу фізичного захисту брали його тодішні начальники – спочатку Ігор Василюк, а потім Юрій Кучмій, а також інший персонал відділу – Андрій Янчишин, Володимир Розум, Ігор Круглов, Костянтин Ананьїн. Від підрядника (ІВП «Відеотехсервіс») – Іван Хімка, Павло Гук, Віктор Шерстюк та інші. Значну допомогу в цій роботі нам надавали керівники і працівники інших підрозділів ХАЕС, особливо електроцеху (Олег Куртяк) та колишнього цеху централізованого ремонту (Сергій Болотний). 

Успішна реалізація на Хмельницькій АЕС двох етапів вказаної Міжнародної Програми з ядерної безпеки стала доказом спроможності України щодо впровадження подіб­них автоматизованих комплексів ІТЗ ФЗ на наших об’єктах і послужила основою для продовження цих програм і на інших українських АЕС.

Створення в 2001 році у складі відділу фізичного захисту групи вну­трішньооб’єктового режиму з ціло­добовим чергуванням її персоналу, спільно з автоматизованим комплексом ІТЗ ФЗ дозволило не тільки під­вищити рівень захищеності діючого енергоблока №1, а й забезпечити контроль за виконанням встановлених вимог фізичного захисту персо­налом станції, підрядних та субпід­рядних організацій на енергоблоці №2, що на той час ще добудовувався.

В червні 2003 року на Хмельницькій АЕС була проведена між­народна спеціалізована консультативна з даних питань місія IPPAS     (МАГАТЕ). У звіті місії була дана в цілому позитивна оцінка стану фізичного захисту ХАЕС, підкреслена  його відповідність діючому на той час національному законодавству. Від­значено ряд позитивних практик, реалізов­аних на станції у цій сфері. Разом з тим, було надано ряд рекомендацій для удосконалення існуючого рівня фізичного захисту, значна частина з яких на даний час вже реалізована. Серед рекомендацій місії IPPAS була зазначена також необхідність в найкоротші терміни (до 2004 року) побудувати і ввести в дію центральний пульт фізичного захисту ХАЕС (ЦПФЗ).  

В 2003-2004 роках згідно з проектом здійснено впровадження подіб­ного автоматизованого комплексу ІТЗ ФЗ на  пусковому енергоблоці №2 Хмельницької АЕС, який створений на сучасній на той час елементній базі і включає в себе значно більший обсяг оснащених технічними засобами фіззахисту особливо важливих зон та життєво важливих місць. При його створенні врахований досвід експлуатації подібного комплексу на енергоблоці №1. Спільно з розробниками проекту за ініціативою персо­налу фіз­захисту ХАЕС в його апа­ратний склад і програмне забез­печення внесені від­повідні зміни та доповнення, що дозволило розширити його функції та обсяг задач, які вирішуються з його допомогою. В цьому   процесі, поряд з вже вказаними фіззахисниками Ігорем­ Кругловим, Володимиром Розумом і Костянтином Ананьїним, брав також активну участь і Євген Шелдишов.

В цей же період було розпочато і будівництво ЦПФЗ. Але у зв’язку з тим, що під час підготовки фундаменту під будівлю ЦПФЗ виникла проблема з підтопленням його ґрунтовими водами, яка у свою чергу призвела до необхідн­ості збільшення обсягу фі­нансування, його будівництво було призупинено, а терміни виконання перенесені на більш пізній період. 

Питанням удосконалення фізичного захисту та підвищення його ефективності на Хмельницькій АЕС приділяється постійна увага. Так, в лютому 2013 року затверджена нова штатна структура та проведена реорганізація Служби фізичного захисту ХАЕС, яка на даний час налічує 50 фахівців. Проводиться постійна робота з підтримання та підвищення кваліфікації її персоналу.

Службою фізичного захисту спіль­но з командуванням військової частини з охорони ХАЕС, у взаємодії з правоохоронними органами регулярно проводяться тренування і навчання щодо підвищення ефективності антитеро­ристичного та протидивер­сійного захисту станції від неправо­мірних дій правопорушників, визначе­них об’єктовою проектною загрозою. 

Відповідно до вимог нормативно-правових документів та розпоря­джень ДП «НАЕК «Енергоатом» на ХАЕС проводиться оцінка вразливості та оцінка стану її фізичного захисту. На основі аналізу виявлених порушень пропускного і внутрішньооб’єктового режимів, а також оцінки вразливості вносяться відповідні корективи  в існуючі на об’єкті процедури, насамперед ті, що стосуються дотримання вимог фізичного захисту.

З 2017 року, згідно з Розпоря­дженням Кабінету Міністрів, в Україні реалізується відповідна Державна програма щодо технічного переоснащення та реконструкції інженерно-технічних засобів систем фізичного захисту атомних електростанцій ДП «НАЕК «Енергоатом». В рамках цієї програми продовжується виконання заходів з технічного переосна­щення елементів системи фізичного захисту ХАЕС, зокрема автоматизованого комплексу ІТЗ ФЗ енергоблока №1 та будівництво ЦПФЗ.   

З метою підвищення рівня фізичної ядерної безпеки Хмельницької АЕС, в рамках затвердженої керівни­цтвом станції програми, проводиться постійна робота з формування та впровадження на об’єкті і в його оточенні культури захищеності. Серед колекти­вів ХАЕС розповсюджені відповідні наглядні посібники (пам’ятки, плакати тощо). Питання культури захищено­сті включені в програми комплексних перевірок підрозділів станції, підготов­ки, підтримання та підвищення квалі­фікації її персоналу. Регулярно в газе­ті ВП ХАЕС «Перспектива», міських, районних ЗМІ Хмельницької і Рівнен­ської областей, а також місцевому теле­баченні публікуються та висвітлюються матеріали стосовно заходів з формування культури захищеності, що проводяться на об’єкті.

З огляду на пройдений за 25 останніх років шлях створення, становлення і розвитку систем фізичного захисту вітчизняних атомних електростанцій, у тому числі і Хмельницької АЕС, треба сказати, що хоч і в достатньо важких муках народжувалося це «дитя», але воно народилося, стало на ноги, зміцніло і продовжує набирати силу. За це, на мою думку, велика подяка тим, хто стояв біля колиски цього народженого «дитяти».   

Анатолій Бойко,

помічник генерального

директора Хмельницької АЕС із загальних питань,  ветеран СБУ, полковник у відставці