Сторінка з літопису долі
З висоти сьогодення так званий афганський конфлікт важко оцінювати, як позитивний момент у біографіях учасників тих подій. Одне незаперечно – вони виконували наказ чесно і безкомпромісно, «не шкодуючи живота свого», як писалось у давніх наказах про відзнаку. Нетішинець Валерій Вячеславович Шеліванов після закінчення старокривинської десятирічки став курсантом Харківського військового авіаційного училища. Згодом молодий лейтенант розпочав офіцерську службу у Дніпропетровську, продовжив у Конотопі на Сумщині, а далі два роки провів у Афганістані. Гарнізони стояли у Кабулі та Кундзазі. Дякувати богу, його оминули звичні за такої обстановки негаразди і він повернувся з тієї війни кавалером ордена «Червоної Зірки», з відзнакою «Від братнього афганського народу» у званні капітана. «Уроки афганських подій застерігають нас від безвідповідальності. Вирішувати долю інших силою – тяжкий гріх. Не хочеться, щоб молоде покоління брало участь у таких акціях. Бережімо мир у нас вдома», – закликає ветеран, полковник у відставці.
Після Афгану він служив в Узбекистані, Росії, Німеччині. З 1992 року – у Збройних Силах України. Через дев’ть років звільнився у запас, працював начальником управління з питань надзвичайних ситуацій Нетішинського міськвиконкому, з 2004 року і донедавна – інженером із зв’язку на Хмельницькій АЕС. Він довгі роки очолював «афганську» Нетішинську міську організацію, а згодом і Раду ветеранів війни та праці міста.
Завджи був активним, у тому числі і як депутат міської ради. 15 лютого, у день виведення радянських військ з Афганістану, обов’язково зустрінеться з побратимами. Дата не з веселих, але вона об’єднує людей, що пізнали воєнне лихоліття, втрачали товаришів і друзів. Це не викреслити з літопису долі. Петро Шелепало, заступник голови Нетішинськоїміської організації Українськоїспілки ветеранів Афганістануу 2003-2014 роках
На знімку: полковник В.Шеліванов з побратимами (фото з архіву редакції)
