28 липня – День Державності України
Стою на своїй землі!
Важливою віхою в історії нашого народу, який впродовж багатьох століть відчайдушно боровся за свої землю, свободу і незалежність, стало ухвалення Верховною Радою закону про встановлення Дня державності України.
Закон про «День Української Державності», що був підписаний під час святкування 30-ї річниці Незалежності України, сприятиме утвердженню спадкоємності українського державотворення і захисту національних інтересів нашої держави, що була відома на політичній карті світу щонайменше з другої половини IX століття.
- Берегти єдність зараз, працювати разом на перемогу – це найважливіше національне завдання, яке всі ми обов’язково виконаємо, - зазначив Володимир Зеленський у промові напередодні свята. - А отже, зможемо зробити те, що не вдавалося зробити попереднім поколінням. Це стосується й нашого захисту в цій війні за незалежність, і нашого руху в об’єднану Європу, до повноправного членства у ЄС, і нашої здатності стати однією з найбільш сучасних держав світу.
Незалежна держава – то найвизначніше досягнення будь-якої нації, найголовніша ознака її самобутності, гарантія її виживання. 12 червня 1990 року Україна проголосила Декларацію про державний суверенітет, а 24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради прийняла історичний Акт про державну незалежність України.
Мені випала участь в якості парламентського кореспондента від молодіжної газети бути свідком подій, які згодом наберуть державної ваги. Пам’ятаю постійну напругу серед представників депутатського корпусу, поділеного на політиків різних поглядів. У кулуарах демократична меншість домовляється: не дивлячись на розбіжності у поглядах, голосуймо разом за наші пропозиції, далі будемо з’ясовувати що кого не влаштовує. Інакше мети не доб’ємося. Он мітингарі підпирають стіни парламенту, студенти голодують, народ вимагає перемін у країні…
З висоти понад тридцятилітнього історичного шляху незалежності України постаті непохитного В'ячеслава Чорновола, інтелігентного Ігоря Юхновського, запального Степана Хмари, розважливого Левка Лук’яненка, хитромудрого Леоніда Кравчука масштабуються у геометричній прогресії. Пишаймось, що ми були їх сучасниками!
Нині важко уявити час звеличення князя Володимира, монумент якого гордо височіє на київському пагорбі над широкоплинним Дніпром. Володимир Великий по праву вважається одним із найвидатніших правителів Київської Русі. За часи його князювання були проведені кардинальні реформи у всіх сферах життя держави, він зміг не лише побудувати сильну монархію, а й нарешті поставити крапку в «цивілізаційному виборі» країни, впровадивши християнство. Завдяки прийняттю християнства, країну перестали вважати спільнотою язичницьких племен.
Гідним провідником державності був Ярослав Мудрий. Саме в цей час Русь досягла зеніту своєї могутності і стала в один ряд з найбільш потужними європейськими державами. Ярослав розширював кордони Русі, активно займався будівництвом. При ньому побудовані Золоті ворота, Храм Святої Софії. Так само, як і його батько, князь Ярослав розбудовував столицю, засновував нові міста у віддалених куточках Русі, зокрема, Ярославль, пересунув південні кордони на річку Рось. Він зміцнював міжнародний авторитет держави, сприяв розвитку освіти і мистецтва, затвердив перший юридичний документ – збірник законів «Руська Правда», створив першу школу при Софії Київській і першу бібліотеку в Києві.
Згодом на нашу державність зазіхали яничари і поляки, московіти і угорці, французи та німці... Нашу землю шматували, грабували, знищували мову і культуру, плюндрували віру, пригнічували різномастні негідники. А дух українства залишався. Його підсилювали свободолюбиві запорожці, що давали гідну відсіч поневолювачам. Духовний батько свободи і незалежності Тарас Шевченко закликав до єдності у «сім’ї вольній, новій». Свого часу поховання Тараса Григоровича викликало хвилю народного протесту, піднесення самосвідомості.
Здавалось, під час Української революції 1917–1921 років українці досягли мети, відновили державу, яка кілька разів змінювала назву і форму: Українська Народна Республіка (1917–1918), Українська Держава (Гетьманат, 1918), знову Українська Народна Республіка (доба Директорії, 1918–1921), Західноукраїнська Народна Республіка (1918–1919). Вже тоді Україна мала всі ознаки держави: герб, територію, військо, грошову систему, вела дипломатичні відносини з іншими державами. Та агресія з боку Росії та Польщі призвела до поразки. Західні землі України розділили між Польщею, Румунією та Чехословаччиною, куди вони увійшли як інтегральні частини. На решті земель УНР було встановлено совєтську систему панування.
Українці не корились. Багато хто пройшов крізь табори ГУЛАГу, асиміляцію серед народів півночі СРСР.
Злам тоталітарного режиму був неминучим. І проявом слабкості системи можна вважати перепоховання у листопаді 1989 року останків політв’язнів радянського режиму Василя Стуса, Юрія Литвина і Олекси Тихого. Було морозно, але нескінченна вервечка людей здебільшого була з непокритими головами. Церемонія перепоховання останків жертв радянських репресій у Києві вилилася у багатотисячну акцію засудження радянської системи. Жалобна процесія рухалася від центру Києва до Байкового кладовища під забороненими тоді синьо-жовтими прапорами. Якась поважного віку жіночка, побачивши лампаси на штанах мого товариша, запитала: а що, буде очеплення?
- Ні, час оціпеніння минув…
Наша державність з віковими традиціями. Ми будуємо її за своїми законами і поглядами. І це найбільший «гріх» перед тим, хто має великодержавницькі амбіції. Росія знову намагається нав’язати нам свою волю, виступає загарбником українських земель. Та історія свідчить про непереможність народу, який гуртується під знамено свободи. 24 серпня синьо-жовтий прапор було внесено у сесійну залу Верховної Ради після оприлюднення Акту проголошення незалежності України. У ньому – блакить небес, золоте колосся наших полів, голуба безкінечність наших мрій у проміннях усміхненого сонця.
Віктор Гусаров
На знімку: В’ячеслав Чорновіл під час перебування у Нетішині, 1991 рік
