Олександру Богушу, який працює майстром ремонтно-механічного цеху енергоремонтного підрозділу Хмельницької АЕС, судилося представляти інтереси багатьох жителів Нетішина у міській раді під час великих перемін – розпаду СРСР та проголошення Незалежності України.

Це був час великих політичних та соціально-економічних протиріч та великих прагнень. Про 24 серпня 1991 року наш земляк, письменник-публіцист, народний депутат України першого скликання Валерій Баталов писав: «Тисячі, десятки, сотні тисяч гостей столиці з різних куточків України вщерть заповнили площу перед Верховною Радою, вулицю Кірова (нині Грушевського), Комсомольську площу, весь Хрещатик. Міліція ледь контролює ситуацію. Дякуючи Левку Лук’яненку, який розповів про підземні лабіринти під приміщенням Верховної Ради, пробираємось підземеллями у сесійну залу. Сьогодні має статись омріяне, довгождане...»

Те, що відбувалось у Києві, відлунням котилось у всі регіони нашої держави. Нетішинці також були налаштовані на позитивні зміни. Не бракувало і скептиків. Але історичний факт відбувся – Україна проголосила свою незалежність.

Під час розмови Олександр Богуш зізнається, що тоді перебував у сумнівах: чи вдасться Україні позбутися «традиційної» імперської опі­ки без погроз, шантажу. Все минулося…Він тоді й гадки не мав, що випробування прийдуть аж через два десятки років. Вони болісні, бо ятрять серце кожного українця, вони примушують до переосмислення історії, минулих надбань.

За  останні роки у Олександра Миколайовича зародилась своя власна традиція у вільний від роботи та домашніх клопотів час цікавитись останніми новинами. Вони часто невтішні, бо побудовані на поді­ях, які тривають на Донбасі, де на кін поставлена і наша незалежність.

На виробництві і в побуті Олександр Богуш не приховує своїх патріотичних настро­їв. Він вважає, що Україна гідна зайняти своє історичне місце серед вільних європейських народів. Мудрості та працелюбства не бракує нашим співгромадянам,  ось тільки не завжди державні мужі ведуть конструктивну державотворчу роботу. Трапляється, що доводиться не раз наступати на ті ж самі граблі. Але Олександр Миколайович переконаний, що здоровий глузд все ж таки візьме гору. Він не раз у приклад ставить атомників, які, незважаючи на політичні обставини, турбуються про економічну незалежність України. Ця тема йому близька, бо багато років інтереси колективу Хмельницької АЕС представляє у Центральному Комітеті Атомпрофспілки. Крім цього, Олександр Микола­йович має досвід роботи з персоналом в якості члена цехового комітету. Такий досвід допомагає йому знаходити оптимальні вирішення проблем персоналу його цеху, енергоремонтного підрозділу та електростанції в цілому. Тут він свій ще з 1985 року, коли вперше пере­ступив поріг цеху централізованого ремонту, обій­маю­чи посаду слюсаря. Прийшов з дипломом  Ка­м’янець-Поді­льського індустріального технікуму, де зазначено спеці­а­ль­ність - «гірничий майстер». Йому раніше не доводилось бувати на таких підприєм­ствах як АЕС, не міг навіть уявити, що буде тут слюсарем. У перші місяці роботи довелось звикати до технологічних особливостей електро­станції та брати участь  у ревізії арматури, ремонті теплотраси.

За вдачею Олександр Миколайович належить до когорти відкритих і щирих людей. Не випадково у нього багато друзів, їм відомо багато подробиць із його особистого життя. Малою батьківщиною Олександра Богуша є село Пихтії Старокостянтинівського райо­ну. Це край із давньою історією. Саме місто Старокостянтинів пов’язане із родиною князів Острозьких, про це і зараз нагадує стара фортеця у його центрі. Подібна князівська резиденція знаходиться й в Острозі, де 1577 року князь Костянтин заснував перший вищий навчальний заклад для східного слов’янства – Острозьку академію. Свого колишнього земляка Костянтина Острозького Олександр Миколайович вважає за великого державника, який залишив помітний слід у культурі, мистецтві, науці, військовій сфері.

У ремонтно-механічному цеху енергоремонт­ного підрозділу про Олександра Богуша можна почути чимало схвальних відгуків. Колеги по роботі його вважають справжнім професіоналом, відзначають гарні людські якості. У ході кожної ремонтної кампанії на діючих енергоблоках посада майстра вимагає великої відповідальності за виконання виробничих завдань. За три десятиліття роботи на енергетичному об’єкті Олександр Ми­ко­ла­йович збагнув для себе одну просту істину, що позитивні результати не там, де лише одна вимогливість, а там, де всі вболівають за загальну справу. Таку позицію досвідченого ремонтника по праву розділяють його колеги – нача­льник ремонтно-механічного цеху Микола Карауш, майстер Лео­нід Русаков, токарі Олександр Кулик, Володимир Зощук,   фрезерувальники Олександр Окорський, Сергій За­брод­ський, слюсар Валентин Брянчик та багато інших. Вони із Олександром Богушем з’їли, як мовиться, не один пуд солі.

Коли Олександру Богушу доводиться відстоювати інтереси колективу нетішинських атомників перед представниками вищих ешелонів влади,  він не раз наголошує на проблемах, які притаманні принаймні для підрозділу, в якому трудиться. Це брак кваліфікованих кадрів через масовий вихід спеці­алістів на заслужений відпочинок.

- Гарними слюсарями, токарями не стають за один день,- констатує Олександр Богуш, - процес їх виховання складний і тривалий. - Сьогодні масово пропагуються професії економістів, юристів, хоча саме серед представників цих напрямків найбільше безробітних. Мало хто звертає увагу на професійно-технічне навчання, стали дефіцитними спеціа­лісти з токарної, фрезерувальної справи.  Хто прийде на заміну? У ремонтно-механічному цеху не зможе працювати абихто. Робота з металом вима­гає великої відповідальності, а справжніми спеціалістами не народжуються…

У ремонтно-механічному цеху вже давно започаткована традиція опіки над молодими працівниками. Олександр Миколайович пригадує як вперше почав виконувати обов’язки коваля Олег Топінко. Тепер він справжній професіонал і виконує роботи будь-якої складності. До цієї когорти можна додати й багатьох інших слюсарів, токарів, які сьогодні тримають ремонтну марку цеху.

Уже давно підмічено, що успіхам на виробництві сприяє хороша родинна атмосфера. Олександр Богуш гордиться своїми синами Святославом та Артемом, які по життю дотримуються настанов батька. А вони прості і зрозумілі – бути Людиною.

Зараз Олександр Миколайович та його дружина Ганна Василівна більше часу приділяють внукові Назару. Прагнуть, щоб він зростав на радість і згодом радував своїми успіхами.

Олександр Шустерук

Фото автора