Там де горни і верстати…
Ремонтно-механічний цех енергоремонтного підрозділу Хмельницької АЕС образно можна назвати надійним тилом ремонтів. Тут трудяться представники різних професій – токарі, верстатники, слюсарі, інженерно-технічний персонал. Вони займаються організацією процесів та виготовленням запасних деталей для складних пристроїв та систем, від надійної роботи яких залежить стабільна робота енергоблоків. Особлива відповідальність - участь у ремонтних кампаніях, коли доводиться виконувати численні замовлення ремонтних служб. В середньому за один планово-попереджувальний ремонт їх доводиться виконувати більше тисячі.
Найбільшою за територією у ремонтно-механічному цеху вважається верстатне відділення, де розміщені різні за призначенням механізми та пристрої. Тут завжди панує ділова обстановка. Особливо зараз, коли триває ремонтна кампанія на другому енергоблоці. Цікаво спостерігати за роботою тамтешніх працівників. У своєрідній майстерні деінде чути скрегіт металу, що піддається обробці. Для працівників цеху така обстановка є звичною. Кожна технологічна операція завершується народженням нової деталі.
- Ми добре усвідомлюємо, що вимоги до підвищення рівня безпеки діючих енергоблоків завжди є досить жорсткими, - розповідає інженер-технолог Тетяна Окорська. - Відтак кожна технологічна операція перебуває під ретельним контролем. Багато залежить від своєчасного оформлення відповідної документації. Щоб виготовлену деталь передати замовнику, потрібно завірити низку офіційних документів.
Ремонтно-механічний цех обслуговує замовлення більшості підрозділів електростанції. Найбільше їх надходить під час ремонтних кампаній. Зараз вся увага прикута до другого енергоблока. Щоб забезпечити потреби ремонтників цех переведений на тризмінну роботу.
Під ачс нашої розмови до ремонтно-механічного цеху завітав старший майстер дільниці з ремонту комутаційної та маслонаповнювючої апаратури відкритого розподільчого пристрою 750/330 кВ електроцеху Руслан Вальчишин, який надав комплект документації на виготовлення вставки для трубопроводу системи охолодження трансформатора АТ-750/330. У спеціалістів є певні вимоги до майбутньої деталі. Так, зокрема, контроль якості зварних з’єднань повинен бути проведеним зовнішнім оглядом та вимірюваннями згідно із встановленими правилами, а цільність – замочуванням гасом. Деталь не повинна мати жодних дефектів.
Спеціалісти ремонтно-механічного цеху крім цього причетні до заходів, передбачених карантином на COVID-19. Під керівництвом майстра Олександра Богуша тут налагоджено виготовлення захисних екранів для персоналу, який контактує із великою кількістю працівників. Вони встановлені у місцевих їдальнях, буфетах , окремих кабінетах.
- На електростанції продовжується процес реконструкції та модернізації, - продовжує розповідь Тетяна Василівна. - Нове обладнання потребує великої кількості металевих кріплень. Ми налаштовані на їх виготовлення згідно із потребами підрозділів. До цього причетні не тільки токарі, а й коваль ручного кування Олег Топінко.
Робоче місце коваля не нагадує класичну кузню із кіптявою на стінах. Тут все раціонально розміщене. Її основу складають прес для кування, піч для термічної обробки металу та накувальня. Щоб виговити деталь, ковалю доводиться докладати чимало фізичних зусилль. Прогрес прогресом, але ніщо не може замінити майстерність людини, яка бачить метал, відчуває його параметри і задає необхідної форми виробу за допомогою вправних рухів.
Сьогодні важко знайти навчальні заклади, у яких готують ковалів. Опановувати таку спеціальність доводиться самотужки. Саме таким шляхом йшов і Олег Топінко. Навички роботи з металом він осягнув під час навчання на спеціальних курсах підвищення професійної майстерності, які проводились на технологічній базі Острозького ремонтного підприємства. За його словами, зайнятися ковальством спонукало те, що його дід Ананій мав невеличку кузню і допомагав односельцям полагодити різні металеві речі. А сьогодні ковалі потрібні і для атомної енергетики, бо завжди є потреба у відновленні зношених та виготовленні нових запасних деталей. Без спеціаліста ніхто металевий виріб не загартує.
У ході розмов із працівниками ремонтно-механічного цеху почув і про те, що сьогодні дефіцитними стають такі професії, як токар, фрезерувальник. Олег Топінко доклав зусиль, щоб ремонтно-механічний цех мав ще одного хорошого спеціаліста. У колективі фрезерувальником трудиться його менший брат Ярослав, який після закінчення професійного ліцею прийшов на Хмельницьку АЕС. Він під опікою досвідчених «металістів» став повноцінним членом колективу і заслужив авторитет.
Персонал ремонтно-механічного цеху - різні за віком працівники. Більший відсоток досягає пенсійного віку. Тому молоді тут надзвичайно раді. Серед них токар Роман Мордюков, який після закінчення Рівненського професійного ліцею за спеціальністю «верстатник широкого профілю» вже чотири роки працює на електростанції.
Гарними словами відгукуються колеги й про Миколу Кирилюка. За три роки роботи в цеху він виконав виробничі нормативи для присвоєння п’ятого розряду.
Операції, які здійснюють токарі, нагадують своєрідний ритуал. Спеціаліст вибирає металеву заготовку, фіксує її у патроні. Через мить до металу торкається різець, від якого спіральною цівкою падає стружка. Збоку здається, що працювати з металом дуже просто, однак існує багато секретів, розкриття яких підвладне тільки наполегливим. Спеціалісти кажуть, що вправність у роботі приходить з роками. Властивості металу треба відчувати інтуїтивно, бо навіть незначна похибка на завершальній стадії обробки цінну деталь перетворить на звичайний металобрухт. Такого дозволити собі спеціалісти цеху не можуть, адже якісні заготовки сьогодні коштують дорого, та й на електростанції економія стала традицією.
Олександр Шустерук
На знімках: токарі Роман Мордюков та Микола Кирилюк;
Фото автора
