Там, де народжується світло: журналістська мандрівка до ХАЕС

Щодня користуючись численними електро­приладами, ми рідко замислюємось над тим, де і як виробляється необхідна для їхньої безперебій­ної роботи така недешева нині електроенергія. Майже 50 її відсотків в Україні генерують чотири атомні електростанції,  з яких однією з найпотужніших на заході країни є Хмельницька. Нещодавно випала нагода познайомитись ближче з роботою цього підприємства під час поїздки у місто Нетішин, яка відбулась у рамках прес-туру, органі­зованого Асоціацією регіональних ЗМІ для представників мас-медіа Рівненщини, Чернігівщини, Сумщини, Хмельниччини та Волині.

Одне з наймолодших міст в Україні розташоване на межі Хмельницької та Рівненської областей. До 1977 року – саме тоді, коли на цій бо­лотистій місцевості розпочалась розбудова, Нетішин був звичайним українським селом, яке могло похвалитись хіба що власною гідро­електростанцією. Зараз, дивлячись на це сучасне охайне місто, забудоване переважно багатоповерхівками, мимоволі спадає на думку, що саме так тепер могло б виглядати місто-супутник Чорнобильської АЕС Прип’ять…

Утім, сусідство з таким здавалось би потен­ційно небезпечним сусідом – атомною електростанцією, нетішинців абсолютно не тривожить, адже місцеві мешканці, значна частина яких працює на АЕС, переконані в безпеці «мирного атома», яку гарантує їм саме підприємство. У тому, що на Хмельницькій АЕС реалізовано комплекс заходів, які забезпечують радіаційну безпеку персоналу та виключають шкідливий вплив на населення та навколишнє середовище, переконались і журналісти регіональних ЗМІ.

Фахівці  АЕС  ніколи не  перестають  вчитись

Екскурсія найпотужнішим підприємством Хмельниччини розпочинається з навчально-тренувального центру – саме тут відшліфовують свою професійну майстерність технічні працівники станції. Одразу ж відчувається, що об’єкт режимний – детальний огляд особистих речей та документів тут обов’язкова процедура при вході та виході. А ще у будь-якому з приміщень АЕС неможливо перебувати у верхньому одязі через високу температуру повітря, що досить незвично для більшості українців, які нині економлять світло та газ. До речі, нетішинці сплачують за ці послуги за найнижчими в Україні тарифами.

Про особливості професійної підготовки спеці­алістів, до якої на АЕС ставляться дуже прискіпливо, охоче розповідає заступник головного інженера з підготовки персоналу ХАЕС  Володимир Ісупов. Він вже тридцять років працює на атомній електростанції, а для роботи у навчальному центрі пройшов підготовчі курси у США.

У цьому центрі, будівництво якого розпочалось у 1992 році за Лісабонської ініціативи та за технічної і фінансової допомоги США, щодня підвищують свою кваліфікацію близько півтисячі працівників АЕС. Такі навчання щороку проходять фахівці, котрі виконують роботи, пов’язані з підвищеною небезпекою – робота на висоті, у підземних тунелях, з електроустановками, тощо. Центр вважається одним із кращих в Україні, тож поки на Рівненській електростанції не було власного тренажера, тамтешні фахівці проходили підготовку в Нетішині.

Заходимо до приміщення, де знаходиться найголовніший об’єкт навчально-тренувального центру – повномасштабний тренажер, який є точною копією блочного щита управління ядерним реактором. І одразу ж потрапляємо немов на знімальний майданчик якогось фільму – перед очима спливають кадри документальної стрічки про аварію на ЧАЕС, адже саме у цей момент працівники «лікві­дували» одну із аварійних ситуацій­. А таких можливих сценаріїв, розповідає Володимир Ісупов, понад півтори сотні, тож те, як діяти у тій чи іншій ситуації, у технічного персоналу має бути доведено до автоматизму. Все, що відбувається у тренажерній залі, фіксується на кількох відеокамерах і записане потім  аналізується ти вивча­ється на можливі помилки. Інженери, котрі не склали іспит з першого разу, проходять повторне навчання, якщо неточності знову повторюються, їх звільняють із займани­х посад, адже пра­ців­ники, від яких залежить уся система безпеки електростанції та цілої країни, не мають права на помилку.

Технічний персонал, який виконує складні роботи з управління реактором, після підготовки на тренажері отримує персональну ліцензію, котру видає Державна інспекція ядерного регулювання у Києві. Цей документ дає можливість фахівцю працювати на атомній електростанції  будь-якої країни. На Хмельницькій АЕС вже 60 працівників отримали таку ліцензію.

В Україні спеціалістів з атомної енергетики готують у вузах Києва, Одеси та віднедавна у Львові. Після закінчення навчання дипломовані магістри влаштовуються на АЕС і продовжують вчитись – проходять численні тренування, курси та просуваються  кар’єрними щаблями від оператора реакторного відділення до начальника зміни блока та станції. Всього на електростанції  працює 5  тисяч 200 працівників. Середня зар­пла­та виробничих працівників 12-14 тисяч гривень.

Кожна  дванадцята українська  лампочка світиться  завдяки роботі  ХАЕС

З детальною інформацією щодо діяльності енергетичного підприємства учасників прес-туру ознайомили під час зустрічі із керівництвом ВП ХАЕС. Зокрема заступник гендиректора з якості та управління Олександр Годнєв розповів журналістам коротку історію енергетичного підпри­ємства, будівництво якого розпочалось у 1981 році, та підбив підсумки роботи за минулий рік. З його слів, саме у 2016 році перший енергоблок досяг максимального вироблення електроенергії у 7 618 мільйонів кВт/г, що стало найкращим показником серед усіх енергоблоків України.

Щодня Хмельницька АЕС виробляє 48 мільйонів кВт/г електроенергії, що становить 8 відсотків від загального її виробництва в Україні. Кожна дванадцята українська лампочка світиться завдяки роботі ХАЕС, а самої енергії електростанції вистачило б для функціонування шести областей.

Енергоблоки з реактором ВВЕР-1000 працюють за двоконтурною схемою: перший контур (радіоактивний) – водяний, безпосередньо відбирає тепло від реактора; другий контур – пароводяний, отримує тепло від першого та використовує енергію пари в турбогенераторі. В якості палива використовується слабозбагачений двоокис урану. Обладнання ядерної паровиробляючої установки вмонтовано у герметичну залізобетонну оболонку, що виключає шкідливі викиди у навколишнє середовище.

Повна проектна потужність електростанції сягає чотирьох тисяч мегават. Однак таку потужність матиме підприємство, якщо працюватимуть усі чотири енергоблоки. Нині в експлуатації електростанції лише  перший та другий, а будівництво ще двох призупинили мораторієм у 1990 році, який було скасовано вже через три роки, втім об’єкти досі залишаються недобудованими.

Добудова  енергоблоків –

головний  біль  енергетиків

Як не має нічого вічного, так і енергоблоки мають свій термін експлуатації – максимум 30 років. З 15 діючих в Україні енергоблоків АЕС термін експлуатації чотирьох уже було продовжено для роботи у понадпроектний період. Це енергоблоки №1 і 2 Рівненської АЕС, термін служби яких продовжили на 20 років, та енергоблоки №1 та  № 2 Південноукраїнської, які залишили у роботі на додаткові десять років. До 2020 року спливає термін проектної експлуатації ще восьми атомних енергоблоків. Український уряд планує продовжити термін експлуатації всіх реакторів ще на 10-20 років, а на Хмельницькій АЕС завершити будівництво  третього і четвертого енергоблоків, фундамент яких закладено ще у радянські часи.

В липні 2014 року Україна відмовилась від послуг компанії  «Росатом»  у добудові третього і четвертого енергоблоків Хмельницької АЕС через відсутність з боку Росії будь-яких зрушень у реалізації цього проекту. Керівництво ХАЕС вже проводило переговори як з міжнародними, так і вітчизняними виробниками обладнання для атомної електростанції. Співпрацювати мають буцімто із чеською компанією. Кошти на фінансування добудови енергоблоків планується залучити за рахунок кредитів міжнародних фінансових інститутів, а також за рахунок доходів, які компанія може отримати від експорту електроенергії за кордон. Утім віз і донині там.

– Допоки не буде єдиної чіткої державної позиції з реалізації цього масштабного і необхід­ного країні проекту, зрушень не буде, – зазначає заступник гендиректора з капітального буді­вництва ВП ХАЕС Олег Рахлінський. Втрачено надто багато часу через непросту процедуру, яка передує прийняттю закону про будівництво, що дасть поштовх для початку конкретних робіт, і її доведеться проходити заново. І знову втрачати роки. А заодно й додавати нових проблем, адже час спливає швидко, і вже за два десятки літ настане період, коли потрібно буде зупиняти навіть ті ядерні енергоблоки, яким нині продовжують термін експлуатації. Що тоді, чим їх замі­нити? Державницьке рішення має бути прийняте вже зараз, невідкладно. Ну а поки такого немає, трудовий колектив атомників забезпечує надійну роботу обох енергоблоків і всіх станційних об“єктів, переймається неухильним виконанням заходів з подовження термінів експлуатації першого з них, працює над реалізацією планів поточного року.

Тетяна Ізотова,  м. Новоград - Волинський