Тільки ретельний контроль
Аварія на Чорнобильській АЕС стала одним із похмурих символів трагедії, до якої може призвести техногенна катастрофа. Вночі 26 квітня 1986 року в 01:23 на АЕС, що знаходиться на території України, стався вибух. Будівля четвертого енергоблока, покрівля машинного залу частково обвалилися. У різних приміщеннях і на даху виникло понад 30 вогнищ пожежі. В результаті аварії стався викид в навколишнє середовище до 380 000 000 кюрі радіоактивних речовин, зокрема ізотопів урану, плутонію, йоду, цезію, стронцію. Всього в атмосферу було викинуто близько 520 небезпечних радіонуклідів. Загальна площа радіаційного забруднення України склала 50 тисяч квадратних кілометрів у 12 областях. Радіаційному забрудненню піддалися і регіони України з територією майже 60 тисяч квадратних кілометрів і з населенням 2,6 мільйона осіб. Це лаконічні дані офіційної статистики. До її формування причетні і жителі Нетішина, зокрема і працівники Хмельницької АЕС.
У кінці дев’яностих років минулого століття зусиллями працівників Хмельницької атомної електростанції було видано брошуру «Тринадцять тривожних літ» із інформацією про місцевих ліквідаторів. Там зазначалось, що у Нетішині на той час мешкало понад 1100 ліквідаторів та постраждалих від наслідків катастрофи на ЧАЕС. Серед них – понад 160 працівників Хмельницької АЕС, які брали участь у ліквідації наслідків аварії.
Олександр Прокопенко, який зараз працює провідним інженером відділу планування і проведення ремонту Хмельницької АЕС, про аварію на ЧАЕС довідався одним із перших у Нетішині. Він тоді трудився у структурі, яка була пов’язана із забезпеченням безпеки. Після аварії її відголоски докотилися й до нашого краю. У місті енергетиків почали з’являтись переселенці. Чотири під’їзди 207-го будинку (біля поштового відділення) віддав Нетішин сім’ям чорнобильців. А поряд із містом було обладнано майданчик для дезактивації техніки, яка прибувала із чорнобильської зони.
Згодом Олександр Прокопенко також приєднався до когорти учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. У нього було специфічне завдання – брати участь у розслідуванні причин вибуху на четвертому енергоблоці. Згодом його інформація була використана у підготовці висновків урядовців та профільних фахівців.
За словами Олександра Прокопенка, у вісімдесятих роках важко було уявити масштаби трагедії, яка трапилась на українському Поліссі. Офіційна влада та ЗМІ давали скупу інформацію.
– Олександре Миколайовичу, під час перебування у чорнобильській зоні якими засобами індивідуального захисту ви користувались?
– В основному, це були респіратори. Часто доводилось користуватись дозиметром, бо працювали понад вісім годин на добу. Протягом цього часу всі, хто перебував у радіоактивно забрудненій зоні, двічі проходили дезактивацію. Був свідком масової безпечності ліквідаторів щодо використання засобів індивідуального захисту. Більшість людей не усвідомлювала згубної дії радіації. Взагалі ліквідація наслідків аварії для багатьох не пройшла безслідно: хронічні хвороби, інвалідність… До побаченого на місці аварії звикнути неможливо. Мені ще й досі стоять перед очима покинуті житлові будинки, біля яких лежали чиїсь залишені речі. А ще – сотні тисяч понівечених доль.
За плечима Олександра Прокопенка вже двадцять два роки роботи на Хмельницькій АЕС. Спочатку це була виробничо-технічна служба, а потім – відділ планування і проведення ремонту. Основним напрямком діяльності цього підрозділу є забезпечення підготовки, планування, супроводу та управління ремонтом устаткування. Тут Олександр Миколайович займається забезпеченням методичного керівництва з розробки підрозділами ХАЕС норм витрат товарно-матеріальних цінностей на ремонтно-експлуатаційні потреби, їхньою перевіркою, організацією заявочної кампанії, перевіркою та узгодженням річних і місячних розрахунків нормативних витрат матеріалів, проведенням аналізу та підготовкою звітів з виконання графіка постачань. Для Хмельницької АЕС кожен планово-попереджувальний ремонт – це основа основ, бо за цим стоїть безпека експлуатації всього обладнання. А досвід Чорнобиля навчив завжди бути відповідальним у процесах використання ядерного палива.
У житті Олександра Прокопенка доля розпорядилась так, що його донька Катерина у ДП «НАЕК» Енергоатом» є фахівцем із використання ядерного палива. Він принаймні радіє, коли чує позитивну інформацію про плідну співпрацю наших атомників із американською компанією Westinghouse, про постачання ядерного палива для усіх вітчизняних АЕС та про збільшення кількості атомних енергоблоків, що будуватимуться в Україні за технологією АР1000. Фахівець розуміє, що мирний атом перебуває під ретельним контролем.
Олександр Шустерук
