Три чвертi вiку мудрого чоловiка

У життєвому багажі Володимира Івановича Ісупова три чверті століття, з яких піввіку віддано атомній енергетиці. Він безмежно вдячний долі, що саме цій галузі присвятив свої сили, що до сьогодні працює з людьми, які є трудовою елітою сучасності, що має можливість передавати молодим надзвичайний багатогранний досвід.

У нього міцне родинне коріння. Батьки - Іван Пилипович і Тетяна Степанівна - займались у радянську добу сільською працею. Батько  виходець із дворянської родини, отриманої прапрадідом від цариці Катерини Великої за участь у війні проти турків. Дід по материнській лінії займався торгівлею рибою й відправляв товар у Москву та Петербург. Володимир Іванович пригадує: «Мої  діди загинули у громадянську війну, дід по батьківській лінії воював у армії Колчака, другий дід був репресований, відправлений у вислання у Красноярський край і загинув або був розстріляний. Під час Великої Вітчизняної війни батько на фронті, і на щастя, залишився живий.

З дитячих спогадів я запам'ятав багаття в лісі, печену картоплю й набіги на городи сусідів разом з евакуйованими з Ленінграда дітьми - сиротами.

Коли пішов у школу, то до 4-го класу вчився середньо, «діставали» чистопис і каліграфія. З п’ятого класу захопився арифметикою, географією й ботанікою. У вчительку ботаніки, молоду гарну дівчину, був по-хлоп’ячому закоханий і дошкуляв їй на уроці».

У післявоєнні роки родина Ісупових часто переїжджала з місця на місце: спочатку у Свердловську область, потім у Середню Азію, потім знову у Свердловську область, де поховані батько й мати і де по цей час проживає сестра із сином і дочкою.

Школу В.І. Ісупов закінчив із гарними показниками.  1959 року вступив до Уральського політехнічного університету на фізико-технічний факультет, аби отримати спеціальність  інженера-фізика з розподілу й застосування ізотопів. У 1965 році закінчив вуз із відзнакою.

З того часу по 1986 рік В. І. Ісупов працює у м. Ангарську Іркутської області на хімічному комбінаті - підприємстві зі збагачення урану. Ангарськ вважався «Містом великої Перемоги». Він був створений у 1945-50-х роках на порожньому місці.

«Уже до мого приїзду там налічувалося близько 350 000 жителів. Містоутворюючим був хімічний комбінат, на якому працювало понад  50000 робітників, там було 29 цехів. Спочатку він називався «поштова скринька 79», і був надзвичайно секретним підприємством. Це був найпотужніший комбінат у світі,  з уведенням його в дію СРСР зрівнявся по виготовленню уранового палива зі США», - стверджує В.Ісупов.

У цей період Володимир Іванович виконав ряд дослідницьких робіт і опублікував наукові статті щодо нестаціонарних процесів із поділу ізотопів. Практично всі пропозиції науковця за результатами численних досліджень були впроваджені на підприємстві.

У період з 1969  по 1986 рік Володимир Іванович працює в якості старшого інженера, керівника групи, заступника та начальника відділу, заступника начальника інформаційно-обчислювального центру й галузевої лабораторії АСУ 4 Головного управлі­ння Мінсередмашу над проблемами автоматизованих систем управління. Підготував значну кількість наукових праць у цій царині, оформлених у вигляді статей і звітів. Без відриву від виробництва у Московському інституті хімічних технологій закінчує аспірантуру по системах автоматичного регулювання й управління.

 Заохочувався почесними грамотами, занесенням на «Дошку пошани», у «Книгу пошани підприємства».

В 1987 р. В.І. Ісупов переводиться на Хмельницьку АЕС. Працював у якості заступника начальника цеху теплової автоматики й вимірів з обчислювальної тех­ні­ки, а з 1993 ро­ку - заступник головного інженера з підготовки персоналу й АСУ. Володимир Іванович брав безпосере- дню участь у пусках 1 і 2 енерго­блоків ХАЕС, керував роботами із уведення систем УВС, СВРК і загальностанційної АСУ у експлуатацію. Він виконав ряд розробок, що поліпшили проектні характеристики різного роду систем.

 У 1993 - 1997 роках керував процесом  по створенню сучасної системи підготовки персоналу.

За його участі на ХАЕС впрова­джено системний підхід до навчання, створено повномасштабний тренажер блока №1. Досвід багатьох розробок був переданий на інші станції  галузі. Результати цих робіт неодноразово доповідалися на наукових конференціях як в Україні, так і за її межами. Володимир Іванович неодноразово брав участь у якості технічного експерта місій МАГАТЕ, ВАО АЕС із питань навчання персоналу, він є учасником багатьох міжнародних партнерських зустрічей і конференцій.

 Протягом багатьох років він обі­ймає посаду керівника навчально-тренувального центру, заступника головного інженера з підготовки  персоналу ХАЕС.

Володимир Іванович прикладає значних зусиль і ініціатив для якісного поліпшення знань персоналу станції. Багато його починань й проектів успішно впроваджені як на ХАЕС, так і в галузі, а участь у міжнародних проектах, місіях і партнерських конференціях схвалені керівництвом НАЕК, галузевим міні­стерством і багатьма закордонними колегами.

11 лютого В.І.Ісупову сімдесят п’ять! Повний енергії і сили, він до сьогодні живе бажанням прислужитись громаді, збагатитись знаннями і передавати їх молодим.

Здоров’я і творчих сил, вам, юві­ляре!

Фото Віктора Гусарова