Начальник зміни турбінного цеху Вячеслав Філіппов (на знімку) може розповісти багато цікавого про відмінності клімату Камчатки і По­ділля. У далекому та суворому краї випала доля йому народитись, але у спогадах про дитинство залишилось багато позитивних моментів. Ніяк не забути й досі великої кількості снігу, який щедро вкривав камчатську землю. Тут, як мовиться, хочеш чи не хочеш, а навчишся кататись на лижах і ковзанах. Батьки хлопця були військовими, сім`я мала скромний побут, оскільки часто переїздила з місця на місце. Про останній з таких переїздів Вячеслав запам’ятав на все життя, адже  різними видами транспорту вони подолали не одну тисячу кілометрів, поки потрапили в Славуту. Хмельниччина не стала чужою для Філіппових, мама Віра Купріянівна знала про цей край з розповідей свого батька, уро­дженця Ізяславського району. Після прохо­дження  військової служби, а було це в тридцятих роках, він пов’язав свою долю з Забайкаллям.

Дід Купріян пояснював  небажання повертатись додому важким життям селян, яких радянська влада насильно заганяла у колгоспи. А потім  великий голод накрив Україну, постраждала й Ізяславщина. Про це тільки згодом з книг міг дізнатись Вячеслав. Він пригадує, як дід завжди пишався тим, що був другим комсомольцем в окрузі на своїй малій батьківщині.

До нових умов проживання Вячеслав адаптувався дуже швидко. Завдяки своїй компанійській вдачі  знайшов багато друзів, з якими цікаво та змістовно проводив вільний час. Найчастіше це були футбольні баталії. Хлопці під стадіон облаштовували всі більш-менш придатні пустирища. Захоплення ігровими видами спорту не заважали Вячеславу належно готуватись до уроків. Учителі помічали в нього нахил до точних наук, що спонукало згодом до вступу в енергетичний технікум.

У радянські часи для випускників вузів, техні­кумів діяла система розподілу, на основі якої потрібно було кілька років відпрацювати на обумовленому промисловому об’єкті. Вячеслав Філіппов потрапив на ЧАЕС, де вже через місяць після його працевлаштування трапилася зловісна аварія.

Після служби в армії у 1988 році Вячеслав Геннадійович прийшов на ХАЕС, де хлопцеві за­пропонували посаду обхідника турбінного відділення. Чи не відразу зрозумів, що тут пос­тійно треба демонструвати не тільки теоретичні і практичні навики, а й бути в хорошій спортивній формі. Бо зазвичай обхідник за зміну долає дистанцію більше десятка кілометрів. Дистанцію непросту: з крутими підйомами та спусками  мета­левими драбинами, з оглядом важкодоступних місць. Саме професія обхідника стала для багатьох працівників турбінного цеху хорошою школою­.

Важливим етапом у виробничій кар’єрі Вячеслава Філіппова стало закінчення технічного вузу в Севастополі. Згодом він контролював параметри турбоустановки на посаді провідного інженера, а ще через якийсь час керівництво турбінного цеху довірило фахівцю «командування» зміною.

Начальнику зміни турбінного цеху потрібно бути завжди зосередженим і вміти виконувати функції такого собі «диригента оркестру». Як показує практика, успіх у будь-якій роботі залежить від злагоджених дій колективу. Ось тут найповніше і проявились якості Вячеслава Геннаді­йовича.

-У взаємовідносинах змінного персоналу немає ніяких стандартів,- розповідає заступник начальника з роботи з персоналом турбінного цеху Володимир Рубас,- все залежить від управлінських здібностей начальника. Хочу відзначити, що Вячеслав Філіппов має дар психолога і дипломата, вміє згуртувати навколо себе колектив. У його зміні трудяться і молоді працівники, і ті, хто турбінне обладнання знає, як свої п’ять пальців. Але тут панує дух наставництва і взаємодопомоги, у вільний від роботи час працівники зміни можуть спільно організувати пікнік, відсвяткувати різні сімейні урочистості.

Про колектив зміни «Б» турбінного цеху першого енергоблока Вячеслав Геннадійович відгукується тільки хорошими словами. Він каже, що йому в колегах імпонує відповідальність за доручену справу, про кожного начальник може дати вичерпну характеристику. Для нього є цінним багаторічний досвід провідного інженера управління турбіною Віталія Байрачного, маши­ніста двигунів внутрішнього згорання Валентина Опаріна, інженера управління турбіною Степана Зінчука.

Сьогодні начальник без сумнівів може дові­рити відповідальні завдання машині­стам-обхідникам Андрію Михальському, Віталію Борейку. Йому приємно, що молоді обхідники Сергій Яблонський, Віктор Величко, Богдан Ференчук демонструють прагнення постійно вдосконалюватись професійно.

Після закінчення роботи зміни Вячеслав Філіппов любить проводити час на дачі у селі Розваж Острозького району. Тут біля річки Горинь відкриваються чудові краєвиди.  Сподобались нетішинському енергетику сусіди – привітні щирі люди, які у щоденній праці дбають про землю-годувальницю. Та й сам Вячеслав не цурається селянської праці, хоче мати на городі різні види овочів, бо те, до чого докладеш своїх рук, завжди має хороший смак.

У Нетішині Вячеслав Геннадійович знайшов час для налагодження хороших стосунків з ріднею по маминій лінії у селі Чижівка Ізяславського району. Кілька років тому помер рідний брат діда Купріяна Юрій, Вячеслав шкодує, що братам через далеку відстань довелось побачитись після розлуки всього один раз.

Вячеслав Філіппов є прихильником гармонії не тільки на роботі, а й у сім’ї. Разом з дружиною Валентиною пишаються своїми доньками Наталією та Катериною. П’ять років тому став дідусем, підростає в родині надійна заміна - онук.

Олександр Шустерук

Фото  автора