Тут пам’ятають поетесу видатну
Ім’я Лесі Українки тісно пов’язане із Хмельниччиною, хоча ця сторінка її біографії не надто досліджена. У дев’яності-двотисячні роки минулого століття деякі факти з біографії поетеси дослідили краєзнавці А. Сваричевський та О. Сапожник, письменник М. Магера, журналісти В. Гусаров та Д. Гостинна. Останніми роками цю тему підіймали краєзнавець В. Ковальчук, нетішинська дослідниця творчості С. Лелях.
Про перебування Лесі Українки у місті Славута стало відомо з фотографії, привезенної 2002 року із далекої Австралії Євою Зарембською-Кратохвіль. Як стверджувала гостя, фото зроблене у 1904 році на території кумисолікувального закладу у Славуті. Пані Єва вказала на цьому фото сім осіб своєї родини Сиверських, зокрема діда австралійки - управителя закладу, але мешканців Славути схвилювало інше: вони побачили на фото хворобливу жінку, яка дуже нагадує Лесю Українку. Більше того, вони впізнали і Климента Квітку, який стоїть ліворуч від Лесі. Відтак по новому зазвучали рядки з «Подорожі до моря»: «Славути красної бори соснові і Случі рідної веселі береги». На світлині добре впізнається головне приміщення кумисолікувального курорту.
«Фото ми почали досліджувати, - розповів С. Ковальчук. - Переслали копії у Волинський краєзнавчий музей до Луцька, літературно-меморіальний музей-садибу Лесі Українки у село Колодяжне Волинської області, у Новоград-Волинський літературно-меморіальний музей Лесі Українки Житомирської області, у відділ рукописів столичного Інституту літератури Академії Наук України, де зберігаються усі архіви та рукописи Лесі Українки. І всі науковці у своїх відповідях без винятку сходилися на тому, що на фото може бути зображена саме Леся Українка. Жоден не заперечив, що це точно не вона. Більше того, краєзнавці з Луцька впізнали на фото і її рідних: друга і чоловіка Климентія Квітку, його прийомну матір Феоктисту Семенівну…».
Автори книжки «Зелені шати Славутчини» (1995 р.) М.Найчук, П.Курельчук і П.Кравчук також знайшли докази того, що у кумисовому закладі зміцнювала своє здоров’я Леся Українка. На цей факт вказує і науковий працівник Нетішинського краєзнавчого музею Василь Вихованець. Одним із лікарів Лесі Українки і родини Косачів був земляк із Хмельниччини, родом із Підзамче Кам'янець-Подільського району письменник, публіцист громадський діяч, композитор Модест Левицький. У листах до матері 13 вересня 1896 року з Колодяжного Леся повідомляла: «Ти знаєш, уже при тобі моя нога боліла, на другий день після вашого виїзду вона стала боліти гірше, на третій ще гірше, надто коли, посидівши якийсь час, я вставала, щоб іти, то вже мусила просить кого-небудь, щоб поміг, бо нога боліла дуже різко і страшно було подумать наступити на неї. Тоді я поїхала до Левицького, не застала його дома, але на другий день він сам приїхав подивитись мою ногу і найшов, що біль її не від утоми мускулів, а таки від самого сустава це, від пораженого місця. Спочатку він радив накласти яку нерухому пов'язку, але я не згодилась на таке спішне рішення, і тоді він згодився на компроміс: накласти, як він каже, «нравственную повязку», себто лягти на тиждень в ліжко і старатись як можна менше ворушити ногою... Три дні я вже лежу».
Щодо перебування Лесі Українки у Полонному, то тут факти незаперечні і підтверджені особистими спогадами поетеси. У Полонному жив рідний брат батька Лесі Українки Григорій Антонович, або просто «Гриша», як його називала Леся та її брати і сестри. Це був молодший з братів Косачів. Молодша сестра Лесі Українки Ісидора Петрівна Косач-Борисова на запитання про Полонне та дядька Григорія свідчила: «Наш дядько служив мировим посередником у Полонному і жив там із своєю першою дружиною. До них і приїздили наші батьки та Леся, і всі ми».
Хата Косачів знаходилась на місці нинішньої школи №5. Неподалік від цього місця тече річа Хомора. Григорій Антонович там посадив парк-сад, в якому, крім фруктових дерев, були різні сорти акації, липи, в'яза, ялини та сосни. Садок зберігся дотепер. Леся ходила його стежками. В листах та архівних матеріалах сім'ї Косачів є чимало згадок про Полонне.
Весною 1893 року з Колодяжного Леся писала М.П. Драгоманову в Софію. «Весна, хоч і поганенька, мене дуже поправила, а от зимою, як то звичайне, мені приходилось часто погано. Тепер я повернулась на літній стрій і вже думаю, куди б то насамперед поїхати. Хочу в кінці мая рушити з тіткою до Полонного, звідти одбігги до Звягеля, а потім уже податися у Полтавщину до Гадяча та на Безбородків хутір, та ще десь там вибрати час, щоб в Одесу попасти». 30 травня Леся Українка із сестрою Ольгою, тіткою Олександрою і її синами Антоном і Павлом виїхали з Колодяжного до Гадяча. По дорозі вони зупинилися в Полонному, де гостювали у Григорія Косача. 5 червня у листі до матері Леся Українка розповіла про перебування в Полонному.
«Люба мамочко! Сьогодні ми вже в Києві і все-таки ніякої згуби і ніякого трафунку з нами не сталося. Так, дасть Бог, і до Гадячого заїдемо…
У Полонному ми були тільки біля пам'ятника та в Новоселиці, а в Миропілля дядько одного дня збирався нас повезти, та коней не було. В Новоселиці дядько взяв у Палаці картину, щоб Тося змалював, та ми вже за ту картину сварились із дядьком, бо де ж таки вибрав вид кладовища, та ще й вночі. От уже ідея...»
У Полонному Леся не лише відпочивала, а збирала та записувала народні пісні, намагалася відвідати навколишні села з метою вивчення побуту, звичаїв та фольклору.
Взагалі, зв'язок славетної родини Косачів із Полонним був чималий. В різний час місто відвідували, крім Лесі Українки, і її дядько – видатний громадський діяч Михайло Драгоманов, і мати поетеси – відома письменниця Олена Пчілка, і брат Михайло – знаний письменник і перекладач.
Полончани глибоко шанують пам'ять про видатну поетесу. На будинку Григорія Косача встановлена меморіальна дошка, в центрі міста зведений пам'ятник Лесі Українці та названа центральна вулиця Полонного. Зберігся будинок у якому перебувала письменниця.
21 серпня 2019 року на розі вулиць у Славуті встановлено перший у світі пам’ятний знак подружжю Лариси Косач та Климента Квітки. Автор – нетішинка Світлана Лелях. Крім цього за її проектом у 2004 році на фасаді Славутської районної бібліотеки встановлена меморіальна дошка.
На Хмельниччині вулиці Лесі Українки є у містах Полонне, Шепетівка, Славута, Кам’янець-Подільський, Красилів, Хмельницький, смт Віньківці та Нова Ушиця, селах Грузевиця, Олексин, Гориця, Гулівці, Зоряк, Лісові Гринівці, Бабине, Свіршківці.
Отже, можна зробити висновок, що крізь нещадний потік часу намагаються хмельничани зберегти все, що пов’язано з іменем Лесі Українки: картини, книги, документи, фотознімки, листи, меблі тих часів тощо.
Надія Гусарова
