КОЛИ ПАНУЄ ДОВІРА І ДОБРОЗИЧЛИВІСТЬ

У селі чужа людина завжди помітна. 1976 року в Поляні Славутського району зняли квартири два молодих геологи. Вони обслідували територію біля села Нетішин. Одного разу хлопці завітали на танці до Полянського клубу. Під час розмови із місцевою молоддю сказали, що незабаром неподалік буде спору­джено велику атомну електростанцію. Більшість жителів сприйняли це як жарт. Але через кілька років всі стали свідками початку великого будівництва. Для дівчини Галини, яка працювала лаборантом з якості на Полянській паперовій фабриці,  не вірилось, що через десяток років вона буде працювати в одному із підрозділів ХАЕС.

Діяльність паперової фабрики для села приносила велику користь: багато тамтешніх жителів здобули технічну освіту і мали непогану заробітну платню. Перші гроші у своєму житті, після закінчення місцевої школи, Галина Власова одержала саме на цьому підприємстві. Спочатку вона мало була обізнана із технологією виробництва паперу. Але старші колеги допомогли  досконало опанувати основи визначення якості продукції. Це був папір кількох видів. Масивними виглядали рулони із товстим папером коричнюватого відтінку, який в торгівлі використовувався для обгортання різних харчових продуктів. Лагідним на дотик і красивим виглядав папір для декоративного оздоблення. Принаймні у ті роки його використовували для прикрашання приміщень під час різних урочистостей. А була ще продукція, постачання якої здійснювалось для військових потреб.

Не лише турботою про хліб насущний жили мешканці Поляні. При клубі паперової фабрики активно діяли гуртки  художньої самодіяльності. Не могла втриматись Галина Власова від спокуси бути серед місцевих аматорів сцени. Вона просяклась любов’ю до  народної пісні на все життя.

Перед пуском першого енергоблока на ХАЕС була потреба у великій кількості різнопрофільних спеціалістів. Отож чоловік Галини Віктор скористався нагодою поповнити колектив житлово-комунального управління. Для його дружини місце знайшлось у шостому дитячому садочку. Про ті роки вона згадує як про постійне спілкування з малечею, яке допомагало у вихованні і власних синів Вадима та Віталія.

У 1989 році  Галині Іванівні трапилась нагода знову пригадати про пробірки, колби, якими послуговувалась ще у лабораторії паперової фабрики. Вона була прийнята лаборантом у хіміко-бактерологічну лабораторію станції знезалізнення води.

- Вода - таємнича стихія, - каже Галина Власова,- вона буває лагідною, коли людина приймає душ, або занурюється у ванну. Але вода  часто демонструє й свою норовистість: під час повеней, цунамі змітає все на своєму шляху. Та за будь-яких обставин нам заповідано її любити. Вода, яку споживають у Нетішині, проходить спеціальну обробку. Ми забираємо з неї важкі метали і в поміркованих дозах хлоруємо.

Для того, щоб питна вода відповідала санітарним вимогам, на станції знезалізнення трудяться працівники різних спеціальностей. Але остаточний вердикт про хімічні, фізичні та бактеріологічні показники основної продукції можуть винести лише спеціалісти лабораторії. До діяльності цього підрозділу ставлення вимогливе з боку контролюючих органів. Насамперед потрібно пройти акредитацію і одержати низку дозвільних документів. Колеги Галини Власової вже неодноразово доводили свою високу кваліфікацію.

- Колись я гордилась які­стю полянського паперу, - розповідає Галина Іванівна,  - а тепер водою. Вона найкраща на Хмельниччині. Це ми можемо порівнювати на основі різних показників, а у споживачів складається власна думка під час її використання. Ніхто нас не дорі­кне, що миючі засоби погано змиваються, чи важко заварити чай. Великою перевагою є те, що ми споживаємо артезіанську воду, яка закачується із глибини 230 - 250 метрів. У багатьох містах воду доводиться брати із відкритих водойм і при цьому додавати максимальні дози дезінфікуючих речовин.

У колективі станції знезалізнення Галину Власову знають не тільки, як досвідчену та старанну працівницю. Їй довірено ще й обов’язки профгрупорга. Вона працює з лікарняними листами. Часто до профспілкової активістки звертаються колеги з проханням посприяти у вирішенні певних побутових та виробничих проблем. До кожного такого звернення Галина Іванівна ставиться з великою відповідальністю, бо розуміє, що у житті не може бути другорядних обставин. Нашу працездатність, можливість повноцінного контактування із іншими людьми формує низка психологічних факторів. Навіть звичайне щире слово подяки чи підтримки може важити дуже багато. Маючи великий життєвий досвід, Галина є хорошим співрозмовником, а подекуди й порадником.

Певною рисою характеру Галини Власової є допитливість. Вона у вільний від роботи і домашніх клопотів час знаходить можливість переглянути цікаві телепрограми. Перевагу віддає культурно-мистецьким, які пропагують національну культуру. У «колекції» її улюблених книг чільне місце займає класична українська література, бо вона, за словами Галини Іванівни, більш адаптована до сприйняття. Українські літератори писали не гірше відомих зарубіжних, але через відсутність достатньої кількості перекладів на мови інших народів світу так і не  знайшли вдячних читачів.

Галина Власова ніколи не нехтує відвідинами заходів, які проводяться під егідою профспілкового комітету електростанції. Вона там буває не заради статичної присутності. Інформація, яка озвучується на зборах, конференціях неодмінно стає доступною для колег по роботі. Як профгрупорг, Галина Іванівна постійно радиться із головою цехкому комунального господарства Миколою Юрчуком, бо розуміє, що всі питання є важливими і їх вирішення можливе тільки колегіально.

У колективі станції знезалізненя вже давно стало традицією у поетичній формі вітати колег із днями народження. Перша скрипка, звичайно, за Галиною Власовою. Для неї є природним створювати для людей, які поряд, хороший настрій, бо й сама веселої вдачі.

Не тільки виробничими досягненнями гордиться Галина Власова. Задоволена, що вдалося виховати хороших синів, які стали на шлях атомної енергетики. Старший Вадим обіймає посаду інженера цеху радіаційної безпеки, від досві­ду Віталія залежить якість проведення ремонтів, до яких причетний енергоремонтний підрозділ. А чоловікові, Віктору Івановичу, та синам приємно чути хороші відгуки про Галину Іванівну.

 Олександр Шустерук

Фото автора