ТрагедIя. Пам’ять.

26 квітня 1986 року – одна із найтрагічніших дат в історії людства: на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції за 110 кілометрів від Києва, майже в центрі Європи, сталася аварія, яку обґрунтовано кваліфікують як найбільшу в світі техногенну й екологічну катастрофу. Найпотужніша станція колишнього Радянського Союзу, яку, за словами академіка Александрова, можна було сміливо ставити на Червоній площі Москви, стала чорним месником смерті людській гордині…

…І впала з неба, потривожена ангелом, зірка, ім’я якої - Чорнобиль… Цей чорний біль нашої землі чорним вогнищем палахкоті­тиме і далі. Страшно, коли йде війна, стріляють гармати, гинуть чоловіки під кулями. Та ще страшніше, коли у війни немає обличчя, коли серед розкішних зелених гаїв гинуть люди, вмирає все живе, земля стає чорною кучугурою. Це триває уже понад 30 років, і невідомо, коли сплюндрована земля дасть плоди і зацвіте справжнім, а не радіоактивним цвітом.

26 квітня по всій Україні відбулася низка заходів, в яких людство згадало та схилило голови перед жертвами та героями Чорнобиля. Адже скільки б не покладалася людина на техніку, скільки б не виручали  пожежників потужні машини, без людського героїзму та само­віддачі тут би не обійшлося. Адже доброволець – це поняття більш людське, ніж професійне. Після аварії десятки тисяч добровольців опинилися в Чорнобилі, серед них було і чимало нетішинців.

Свій людський та професійний обов’язок у ліквідації наслідків техногенної аварії виконували в той час і атомники та будівельники Нетішина, які були в числі 350-ти тисяч українських ліквідаторів. На сьогодні більше14 тисяч їх уже немає в живих.

Ліквідатори добре розуміли, на що вони йшли, опинившись у самому пеклі смертельної радіації. Та за їхніми плечима були їхні ж діти, рідні, земляки. Ціною неймовірних зусиль і ціною життів зупиняли вони стихію, і ми повинні це пам’ятати.

26 квітня у Нетішині  в Палаці культури також вшанували пам’ять учасників, ліквідаторів та постраждалих під час Чорнобильської катастрофи. В місті таких нараховується 1133 особи, які перебувають на обліку, з них – 115 інвалідів. Та це лише суха статистика, адже ніщо не може стати втіхою тим людям, які втратили все: рідний отчий дім, найрідніших людей, лишилися гіркі спогади та надія, що людство таки винесе уроки з цієї трагедії і Бог збереже нашу землю від такої страшної біди. Голова організації інвалідів-чорнобильців Таїсія Война від імені усіх учасників зібрання подякувала за організацію заходу, висловила надію, що біль і проблеми чорнобильців суспільство роз­ділятиме і розумітиме.

Особливу атмосферу вечора створювали нетішинські колективи художньої самодіяльності, їх виступи додавали гостроти і чуттєвості. По завершенні заходу відбулася пам’ятна хода центральною вулицею Нетішина з нагоди чергових роковин аварії на ЧАЕС до пам’ятного знака героям Чорнобиля.

Втім, Чорнобиль не минув. Він промовисто нагадує про себе щодня численними проблемами в різних сферах суспільства, у долях мільйонів людей, житті кожного з нас.

Ядерний розпад має свою, добре відому науці пролонгованість у часі й просторі, а готових програм щодо подолання наслідків подібних катастроф не існує. Чорнобиль атомний… Він, мабуть, зникне після того, як ми витравимо в собі Чорнобиль духовний. А поки що не заживає чорнобильська рана. А постать Чорнобильської мадонни ще довго блукатиме по чорній спраглій землі, яка вже не може дочекатися на теплу руку людини, яка б визволила її з цієї домовини.

Тож треба пам'ятати: майбутнє підкоряється людині тоді, коли вона здатна глибоко і всебічно осмислювати минуле.

Тетяна Степанюк

Фото автора