Узяв у попутники слово
Про Віктора Гусарова писати легко, бо його біографічні дані – про журналіста, поета, барда, громадського діяча, розсипані на сторінках різних видань, довідників, газет, в інтернет-просторі. Та й чвертьвіковий досвід безпосереднього спілкування автора цих рядків не пройшов даремно. Проте складність якраз у тому, щоб сказати свіже слово, не заангажоване і не відфільтроване численними дослідниками його творчого і життєвого шляху.
Насамперед зазначу: він надійний і послідовний у справі, якій віддав понад сорок років життя, у дружбі, поглядах, у стосунках з людьми. Він багатогранний у творчості, самодостатній, відтак незалежний щодо наративів, які постійно нав’язує життя і суспільство. Мудрий не тому, що дожив до 70 років, а тому, що це глибинне єство його характеру, набутих знань. Життєрадісний, попри обставини.
Звертаючись до біографічних даних Віктора Павловича, зауважу: отримав загальноосвітню і музичну освіту, закінчив Кам’янець-Подільський педагогічний виш і Київський інститут політології та соціального управління, вивчав музеєзнавство, суспільні науки – дипломів вистачить на цілий підрозділ.
Так трапилось, що Віктор Гусаров служив на Балтійському флоті, ходив у дальній похід навколо Європи, проходив військові стажування на Яворівському полігоні та у Десні, лейтенант «старшой», як говорив відомий кіногерой, виконував обов’язки начальника призовного пункту, працював у будівельних загонах. Протягом тридцяти одного року – незмінний редактор газети «Перспектива». Хто скуштував журналістського хліба, знає смак гіркоти, розчарувань і водночас піднесення за гарно зроблену справу. Фактично з нуля підхоплене видання найбільшого підприємства області сформоване і набуло сучасного вигляду за його каденції. Півтори тисячі номерів різного формату, накладу, кількості сторінок засвідчили шлях колективу ХАЕС у тридцятирічному вимірі. Це документи, що слугуватимуть майбутнім історикам.
Напевно, ніхто не перевищить кількість «рекордів» і різноманітних акцій, влаштованих колективом редакції газети «Перспектива» за ці роки. Це і благодійна акція з викладання українського герба монетами, найбільшого у світі автографа, політ наповнених гелієм кульок з нагоди 15-річчя першого енергоблока ХАЕС, велопробіг між двома електростанціями – ХАЕС і РАЕС – з нагоди пуску другого енергоблока, ініціатива випуску спеціальної монети з новими енергоблоками… Це, так би мовити, «супроводжувальна пісня» до основної роботи. Віктор Гусаров і у цьому випадку був неординарним. Його книга про економічний стан, історичний абрис, видатних людей та основні віхи розвитку ХАЕС і 30-кілометрової зони спостереження стала помітним явищем у дослідженнях краю. У 2006 році за цю роботу Віктор Павлович удостоєний премії ім. Ю. Сіцінського в галузі історико-краєзнавчої роботи, збереження історико-культурної спадщини.
Віктор Гусаров брав участь у звітно-виборних конференціях Українського ядерного товариства, обирався до складу редколегії журналу «Вісник УкрЯТ», низку років очолював УкрЯТ на ХАЕС. Обирався членом профкому ХАЕС.
А ще він – перший голова (нині секретар) журналістського осередку Нетішина. Був ініціатором великого семінару під назвою «Проблематика екології, безпеки життєдіяльності людини у регіонах розташування АЕС та її висвітлення у засобах масової інформації», у якому взяли участь журналісти інших міст області, науковці провідних інститутів Києва та Хмельницького.
Віктор Павлович – переможець Всеукраїнського конкурсу журналістів, що працюють у галузі висвітлення проблем ядерної енергетики, призер (третя премія) в цій же номінації. Нині він входить до складу ревізійної комісії обласної організації НСЖУ. У 2009 році ювіляр став адміністратором власного сайту «Інформаційний портал «Перспектива», який півтора десятка років висвітлює діяльність електростанції.
Серед його журналістських відзнак є «Золота медаль української журналістики», «Почесний знак НСЖУ», двічі висувався на звання «Заслужений журналіст України». Але, як пише у книзі «То хоч вклонюсь талантам» його донька Надія: «То ковід, то війна, то інші душевні напасті»…
Заслуги Віктора Гусарова перед колективом Хмельницької атомної електростанції викарбувались у Почесну грамоту Мінпаливенерго, відзнаки «За вагомий внесок у розвиток атомної енергетики», «Почесний працівник ХАЕС», «Відмінник атомної енергетики».
25 років тому творчий осередок міста обрав Віктора Павловича головою літературної студії «Натхнення». За цей час виховано трьох членів Національної спілки письменників, п’ятьох лауреатів обласних премій, плеяду непересічних особистостей, студійцями видрукувано десятки книг. Не пасе задніх і керівник студії. До книг у співавторстві «Від Поділля до Добруджі», колективних збірників «Нетішинських талантів дивоцвіт», «Обереги рідної землі», «…Кожна хвилина в ціні», «Хмельницька АЕС: тридцять років надійної експлуатації», «Стрімка вертикаль», книг «Енергія єднання», «Весна прийде», «По вулиці Висоцького» щойно долучився новий збірник віршів «Нонпарель». Він розповідає про непересічну людину, ювіляра на ім’я Віктор Гусаров.
Олександр Шустерук
