Традиційно червень є фінішем і стартом для найромантичнішої частини людства – абітурієнтів. Чи збудуться їх сподівання стати студентом омріяного вузу залежить від балів, набраних під час ЗНО. Як же нетішинська молодь показала себе під час випускних іспитів? На цю та інші теми ми спілкувалися із начальником управління освіти Нетішинської міської ради Василем Миськом.

- Василю Миколайовичу, як ви можете оцінити цьогорічне зовнішнє незалежне тестування?

- Майже 200 нетішинських одинадцятикласників стали учасниками цьогорічної кампанії із ЗНО. 13 червня складався останній іспит із хімії у Хмельницькому. Попередньо, не маючи однак офіційних результатів, можу сказати, що все пройшло успішно. Минулорічний показник успішності складання тестів незалежного оцінювання у Нетішині був досить високим. На теренах Хмельниччини ми маємо гарні позиції: за основними базовими предметами входимо у п’ятірку лідерів. А з окремих дисциплін, таких як математика, українська мова, займаємо взагалі 1 та 2 місця. Маю велику надію, що цьогорічні результати підтвердять наші минулорічні здобутки. Як правило, за найкращі результати ми змагаємося із Хмельницьким, Шепетівкою, Старокостянтиновом та Славутою.

Традиційно, остаточні підсумки ми підбиваємо у вересні-жовтні спільно із Вінницьким регіональним центром оцінювання якості освіти. По Хмельницькому регіону, до речі, таку аналітику проводять на прикладі Нетішина, адже ми виступаємо своєрідним феноменом, зважаючи на високий потенці­ал працівників такого виробництва, як ХАЕС, де значна кількість працівників з вищою освітою. Діти, наслідуючи батьків, здобувають гарні результати. 

- Чи були якісь складнощі у проведенні цьогорічного незалежного тестування?

- Не було, окремі організаційні непорозуміння не вплинули на які­сний процес кампанії. Ми вже пристосувалися до проведення ЗНО в сусідніх містах, адже не можемо відкрити у себе центру проведення незалежного оцінювання, бо кілька років підряд кількість абітурієнтів від Нетішина не перевищує 230 осіб. Проте складнощів щодо виїзду в Славуту, Шепетівку чи Хмельницький не виникає. Міська рада виділяє фінансовий ресурс, а діти вже звикли до чужої території. Тому вони більш організовані, зосереджені та дисциплі­новані.

- За попередніми показниками, який навчальний заклад міста матиме лідерські позиції?

- Гадаю, ніякого секрету не відкрию, коли скажу, що лідерську позицію займатиме навчально-виховний комплекс – ЗОШ №3. Тут традиційно спра­цьо­вує повний іміджевий показник: найбільша кількість найсильніших дітей саме там. Зважаючи на результати ЗНО попередніх років, ліцей входить до десятки найкращих освітніх закладів області. До слова, ЗОШ №1 посідає в тому рейтингу 38 місце, а ЗОШ №2 та ЗОШ №4 мають відповідно 89 та 91 позиції. Думаю, цьогоріч результати будуть також відповідати уже заявленому рейтингу. Щодо золотих та срібних медалей, то наразі їх отримати сподівається 19 випускників, залишилось трішки почекати, аби впевнитися, чи всі вони підтвердяться за результатами ЗНО. 

- Якими  є перші практичні кроки, що стосуються нового Закону про освіту, власне, про 12-річну школу навчання? 

- В рамках нового Закону про освіту, починаючи з навчального 2018-2019 року, діти, які пішли до першого класу, будуть отримувати знання 12 років. Уже працює новий державний стандарт загальної середньої освіти, почав впроваджуватися і новий зміст освіти. Ми інтенсивно готувалися до цього: вивчили відповідні документи, опрацювали навчальні програми, пройшли перепідготовку педагогічні працівники. Цьогоріч випустили 15 перших класів, які максимально наповнені: по 30 дітей, а в окремих класах – і більше. Не все вдалося за цей рік здійснити в матеріальному сегменті навчального процесу, стикнулися із труднощами щодо оснащення першокласників індивідуальними партами. Державних замовлень на учнівські меблі поки що немає, тому ми самостійно обирали постачальників, які, на жаль, не завжди могли забезпечити відмінну якість. Тому частину меблів повертали, проте за 1 семестр укомплектували повністю класи.

Щодо реалізації змісту нової освіти – тут ми справилися стовідсотково. Днями провели колегію освітян, де розглянули тематичні питання, заслухали педагогів, методистів, управлінців. Основною проблематикою Нетішина лишається перенаповнення перших класів відповідно до вимог порядку комплектування. 30 дітей в класі – це багато і створює певну склад­ність, адже в навчальному кабінеті потрібно розмістити вісім робочих зон освітнього середовища. Тому тут вигравали класи, які працювали за режимом школи, а не дитячого садочка: шкільні кабінети мають більшу площу.

Фінансових ресурсів теж недостатньо: державою було виділено 1 млрд грн на впровадження цієї реформи. Із загального траншу Нетішин отримав 1 млн 250 тис. грн, при розподілі на 15 класів ця сума покриває наймінімальніші витрати, тому й меблі брали найдешевші. Цьогоріч ми дещо виправили ситуацію, звернувшись до Нетішинської міської ради із проханням виді­лення додаткових 257 тис. грн. Це допоможе підсилити окремі позиції щодо придбання технічних засобів навчання, дидактично-розвивального матеріалу (ігрових наборів, муляжів, мікроскопів тощо для наповнення восьми робочих зон класу) згідно з концепцією нової навчальної програми. Вирішили і питання з меблями, заклавши у бю­джет на їх придбання більшу суму – 2500 тис. грн проти минулорічних 1200. У 2019-2020 навчальному році нетішинські школи матимуть 16 перших класів. Найбільша наповненість у ЗОШ №3 – 5 класів із кількістю по 30 дітей. В інших освітніх закладах міста, де діють інноваційні програми на кшталт «Інтелект України», «На крилах успіху», класи теж максимально заповнені.

 Звичайно, будь-яка реформа чи нововведення сприймається здебільшого негативно, ніж позитивно. Просто потрібно якісно доводити до широкого загалу правильну інформацію. Варто сказати, що ця напруженість щодо впровадження нової освіти часто виходить з вуст педагогів, які не знають, що будуть робити із дорослими 18-річними юнаками і дівчатами за шкільними партами. На рівні держави запроваджена моніторингова система, залучено іноземних спеціалістів, які допоможуть визначити рівень підготовки і обізнаності дитини, в якому напрямку їй краще розвиватися: чи в природничій області, чи у сфері точних наук, чи дитина схильна до вивчення іноземних мов. Це допоможе із майбутньою профорієнтацією у стінах школи. Зрозуміло, що нам потрібно буде якісно переоснастити навчальні приміщення і розглядати створення так званих навчальних центрів трьох ступенів. На мій погляд, було б добре зробити одну школу першого ступеня, базову – другого ступеня, і ще одну – третього, де б навчалися старші учні. За американським принципом старша школа йменується коле­джем. Я думаю, ми до цього прийдемо.

- Як прижилася інклюзивна осві­та у нашому місті?

- В роботі галузі освіти за минулий рік ми ставили за пріоритет відкриття інклюзивно-ресурсного центру на базі ДНЗ №8. Наразі він нараховує 7 працівників, які виконують сервісну функцію, відслідковують певну категорію дітей, консультують, проводять обстеження і визначають право дитини бути зарахованою до інклюзивного класу навчального закладу. Вже третій рік у нашому місті в закладах освіти працюють інклюзивні групи і класи. Отож, вчимося разом: діти, батьки і ми, освітяни. Кількість таких дітей з кожним роком збільшується. На рівні чотирьох дошкільних навчальних закладів сформовані інклюзивні групи, вихователю допомагає його помічник-асистент. Щодо шкіл міста, то інклюзивні класи функціонують на базі трьох ЗОШ – №№1, 2, 4. Цьогоріч у них навчалося 9 дітей. У шкільному процесі вчителю також допомагає асистент-помічник. Завжди дякую безпосередньо вчителям, які погоджуються працювати у таких класах.

Головною метою інклюзивної форми навчання є максимально адаптувати дітей з особливими потребами у повноцінне суспільство, як це робиться у західних країнах. Не скажу, що закриються усі спеці­алізовані школи-інтернати, але держава впровадженням освітньої реформи робить усе можливе, аби максимально соціалізувати таких дітей. За останні п’ять років ми зробили багато успішних кроків у цьому напрямку, перейнявши та впровадивши у себе досвід передових країн Європи та Америки. Від місцевого менеджменту залежить грамотне упорядкування цього освітнього процесу, аби він був зручним та корисним усім. Для батьків  велика радість, коли їх діти гармонійно вливаються у свій перший соціальний колектив.

Проте таких дітей у школах все ж таки небагато. Причина в тому, що батьки не готові відкривати свою проблему соціуму, але і соціум не завжди готовий толерантно ставитися до дещо інших його громадян. І в цьому полягає наше основне завдання психологічно-педагогічного спрямування: виховувати у суспільстві толерантність та терпимість до інших.

Тетяна Степанюк