В ЇЇ РОБОТАХ ЖИВЕ УКРАЇНА

З народною майстринею Валентиною Сірук знайомий кожний, хто закоханий у мистецтво вишивання. Ця неймовірна жінка давно творить та відроджує справжню національну автентичність. Проте особисто я відкрила для себе пані Валентину як майстра із соломоплетіння, відвідавши більше десяти років тому виставку в мистецькій галереї «Арт-пласт». Там тоді красувалися різдвяні прикраси із золотих стебел жита та пшениці, чудернацькі ялинкові іграшки, народжені руками талановитої нетішинки.

Сьогодні частинка тих витворів ожила в стінах Нетішинського краєзнавчого музею. А ще експозиції вистав­кової зали розквітли вишитими рушниками, сорочками, портретами. «Вишивка – це моє хобі родом із дитинства, воно не могло не народитися в моїй душі, адже і бабуся, і мама були закохані у цю справу. Так життям я і крокую з цим захопленням, адже воно визначає нашу самобутність. Вірю, що це є кодом нації», - ділиться думками Валентина Сірук.

Вона чаклує не лише «хрестиком» - експозиції представлені сорочками, вишитими різними техніками: гладдю, занизу­ванням. Також майстриня відтворює візерунки різних регіонів України: тут є подільські, полтавські, волинські, тернопільські орнаменти. Проте й вони виходять самобутніми, бо Валентина у кожний виріб додає власної фантазії.

«Дуже тішуся, що зараз все це відроджується, що українська вишивка – це модно і стильно, а насамперед – це таке рідне! Кожний раз, коли починаю нову роботу, відкриваю і щось нове у знаннях, адже вчитися ніколи не пізно. Я багато спілкуюся з іменитими майстрами, відвідую майстер-класи, симпозіуми, творчі фестивалі, там проникаюся і натхненням, й ідеями. Охоче ділюся ними зі своїми однодумцями», - розповідає вишивальниця.Раніше Валентина Іванівна працювала в Будинку дитячої творчості м. Нетішина, тож нині багато її вихованців перейняли майстерність від наставниці. Вона переконана, що вміння тримати голку в руках – заняття не обтяжливе, а дарує життю фарби. Каже, що коли буває сумно, то виручає ця срібляста помічниця.

Нині наша співрозмовниця захопилася складними техніками та непростим у роботі полотном: конопляним та лляним. Вишиває весільну сорочку старовинним борщівським візерунком. А ще дуже любить реставрувати старі вироби, намагаючись уявити, хто їх носив, дослухається до енергетики речі.

- Пані Валентино, скільки ж сорочок повинна була мати українська жінка?

- Ой, не менше двадцяти п’яти! Скриня готувалася дівчинці змалечку, а коли тій виповнювалося 10-12 років, майбутню наречену залучали до вишивання, аби надбати собі придане. Серед сорочок повинні були бути святкові та буденні, а ще чоловічі. Доля дорослого вбрання теж дуже цікава: його не викидали на шмаття, а майстрували дитячі льолі. З одного великого рукава виходила маленька сорочечка. А візерунки майстрині видивлялися в церкві одна на одній і старалися повторити той, що припав до душі. Проте як не буває одна­кового борщу, так і сорочка виходила неповторною.

На виставці представлено більше десятка сорочок та рушників, і це далеко не всі витвори Валентини Сірук. Частина з них уже «емігрувала» до Америки та Європи в якості подарунків. На продаж жінка практично не працює, творить під настрій і дарує свої доробки рідним та близьким людям.

Окремої уваги заслуговують її роботи під назвою «З гордістю в серці» - вишиті портрети відомих українців: Івана Франка, Тараса Шевченка, Михайла Грушевського, Богдана Хмельницького, Лесі Українки. «Ідей багато, часу мало», - жартує майстриня. Проте творить і ляльки-мотанки, і весільні вінки, і оригінальні сумки зі… сміттєвих пакетів. А ще закохана у солом’яний декор, це захоплення крокує паралельно із вишиванням. Каже, що дуже любить поєднувати в творчості і глину, і дерево, і солому, і вишивку. Коли втомлюються очі, переключається на роботу із соломою. І це теж благодатна нива, адже скільки ідей представлено в експозиціях. Тут є дитячі іграшки-забавлянки із звуком, є птахи, вертуни, зірки, букети-обереги, дідухи, різдвяні павуки та великодні прикраси. Валентина Іванівна вже має і свіжий цьогорічний врожай різних колосків, який виростила власноруч. А матеріал зібрався – і нові плани не за горами.

«Є скарби, допоки їх шукають» - саме таку назву має виставка витворів Валентини Сірук. І вона сама їх не втомлюється шукати, не втомлюється пропагувати і мистецтво вишивки, і мистецтво соломкарства. Це жінка-мотиватор, ця жінка – сама скарб», - саме такі щирі слова прозвучали на адресу авторки від господині творчого закладу Оксани Кононюк. Директор Нетішинського краєзнавчого музею переконана, що ця експозиція знайде все більше нових поціновувачів талановитої майстрині. Варто лише відчинити двері у світ прекрасного.

Тетяна Степанюк