В царинi дослiджень та вiдкриттiв

Майже кожному доводилось чути від знайомих, яким вдалося побувати десь за кордоном, захоплюючі розповіді про тамтешні неповторні краєвиди, цікаві історичні пам’ятки. А коли мова зайде про цікаві особливості рідного краю, то чомусь  більшість людей просто розводить руками, мовляв, не чули-не відали. Житель села Оженин Острозького району Рівнен­ської області Микола Бендюк може легко розвіяти такі стереотипи. Він гордиться тим, що довелось народитись у благодатному краї, де кожен клаптик землі дихає історією. Просто не треба лінуватись бачити навколо себе багато цікавого, захоплюючого та неповторного, принаймні у старовинному Острозі. Це місто відоме більше дев’яти століть. Коли Микола Бендюк після навчання в Нетішинському профтех­училищі № 23, де він в 1984 році був у числі перших випускників, одержав диплом  слюсаря конт­рольно-вимірювальних приладів і автоматики, то навідався не на підприємства чи заводи, а переступив поріг Острозького Державного історико-культурного музею-заповідника з виваженою пропозицією: «Я хочу тут працювати». Поява Миколи серед музейних працівників не стала несподіванкою, бо допитливий хлопець запам’ятався їм ще під час археологічних розкопок старовинних поселень в Острозькому районі. Так Микола став молодшим науковим працівником. Згодом колеги переконалися, що Микола більш  тяжіє  до  старовинного образотворчого мистецтва і має талант реставратора, порадили зосередитись саме на цих видах діяльності та підвищити свій фаховий рівень.

Молодий науковець, як мовиться, з головою занурився у світ історії та краєзнавства. Хіба можна бути байдужим, коли руки торкаються предметів, які належали засновнику першого вищого навчального закладу східних слов’ян - Острозької академії - князю Костянтину Острозькому? Чи втримаєшся від спокуси перегортати і насолоджуватись майстерністю першодрукаря Острозької біблії Федорова? Під час споглядання околиць через бійниці старовинних фортець перехоплює дух, бо в уяві вимальовуються епізоди численних штурмів старовинного міста, яке у середньовіччя величали  Волинськими Афінами.

Миколу цікавило все, що пов’язане із духовністю, образотворчим мистецтвом. У його реставраційній майстерні стояли ікони, старовинні картини, над відновленням яких він наполегливо працював.

Років десять тому в Славуті незнайома жінка запропонувала Миколі Бендюку оглянути брудний пошматований згорток полотна, який пролежав на горищі житлового будинку з часів громадянської війни. Виявилось, що це ікона, аналогів якій не довелось бачити острозькому реставратору. Згодом довідався і про її трагічну історію.

У 1918 році загони більшовиків вдерлися у Славуту, грабуючи все, що мало цінність. Червоні бійці не оминули замку князя Романа Сангушка, засновника місцевого кінного заводу, пивоварні і який славився меценатством на всю округу. Вони закатували князя, а коли знайшли в маєтку ікону Ісуса Христа, то використали її як мішень. Пробита кулями, вона валялася в багнюці. Та знайшлася людина, яка  заховала її від остаточного знищення.

Не підозрюючи сюрпризів, Микола Бендюк взявся за реставрацію  ікони. Але що це?! Реставратор  помітив залишки іншого зображення. Після відновлення пошкоджених кулями ділянок та ретельного зняття останнього нашарування фарби, з ікони  постав образ святого Стефана, руки якого закривають уста Спасителя. З таким феноменом у іконописі ще не довелось зустрічатись досвідченому реставратору, та й мистецтвознавці, богослови не дають остаточних висновків щодо її походження.

П’ять років знадобилось Миколі Бендюку, щоб унікальна ікона XVIII століття стала доступною для огляду. Її встановили у храмі преподобного Федора Острозького Української Православної Церкви Київського Патріархату при Національному університеті «Острозька академія». Усі бажаючі мають можли­вість оглянути її з тильного боку, де добре видно п’ять десятків пошкоджень. Загадковим є те, що жодна куля не влучила в обличчя Ісуса Христа.

Кілька років тому автор цих рядків дізнався, що саме Микола вважається одним із поважних колекціонерів «Кобзарів» Тараса Шевченка в Україні. У його колекції їх більше сотні. Варто відзначити, що майже  половина з них -  унікальні.

Тримаю в руках  книгу „Гайдамаки”, що видана  1876 року у Київській друкарні Фріца, в якій ще за життя Шевченка у 1860 році побачив світ „Кобзар”. З трепетом серця гортаються і сторінки „Кобзаря”, видрукованого Балашовим 1884 року у Санкт-Петербурзі.

- Родина мого батька походить з легендарного села на Рівненщині - Дермані, - розповідає Микола Бендюк. - Вони були справжніми патріотами своєї землі, шанували ближ­нього та мудре слово великого Тараса. В селі народилися великі українські письменники  Улас Самчук та Борис Тен. Пам’ятаю, у шкільні роки батько якось сказав, що Шевченка треба читати за дожовтневими виданнями, бо там немає правок і лакун більшовицької цензури. Я тоді ще не усвідомлював, що матиму можливість близько познайомитись з такими національними раритетами.

Бендюкова Шевченкіана нараховує понад дві сотні творів друкованого мистецтва. Найціннішим він вважає  „Буквар”, виданий на кошти Шевченка у Санкт-Петербурзі незадовго до його смерті. На другій сторінці підручника зазначено й цензорів – архімандрита Фотія та В.Беркетова. Дозвіл на друк був виданий 21 листопада 1860 року.

Коли спілкуєшся з Миколою Бендюком, мимоволі ловиш себе на думці, коли  він встигає займатись різними напрямками діяльності. Художник-реставратор може безкінечно розповідати про традиції українського малярства. Цікавою та змістовною з його вуст виходить розповідь про волинський іконопис і, зокрема, про діяльність в цьому напрямі острозької школи. Відомості про це він оприлюднив у книзі «Золотарство Острожчини». Та залотарством не обмежується коло його інтересів. Кажуть, що легенди є хорошим приводом для наукових відкриттів дослідників. Миколу зацікавили легенди Острога, які не одне століття передаються з уст в уста. Знайшов час для впорядкування відповідного видання. А потім світ побачила книга «Історія та легенди сіл Рівненського району». Немає сумніву, що для жителів Славутського району стане несподіванкою чергове видання легенд саме про цей край.

 Микола не забув і про рідне село Оженин, яке є найбільшим в Острозькому районі. Торік шкільні та сільські бібліотеки поповнились історичною розвідкою Бендюка про Оженин. Вона вийшла у співавторстві з ентузіастками пропаганди історичної та культурної спадщини рідного краю, педагогами місцевих шкіл Світланою Журик та Тетяною Гущук.

Миколі Бендюку випадає бувати на різних конференціях у Національному університеті «Острозька академія» та інших навчальних закладах, де обговорюються питання історії, культури, мистецтва. На таких форумах він оприлюднює свої розвідки. Навіть на таких поважних форумах він з’являється в улюблених сорочках, оздоблених елементами паліотичного та трипільського орнаменту. За його словами, в орнаментах зашифровані коди зародження слов’янства. Відтворює ці орнаменти його донька Наталія. Вона активно займається народним мистецтвознавством і намагається створювати оригінальні ескізи, в яких поєднано традиції національної вишивки різних періодів. У цій благородній справі доречна й допомога тата.

У Національному університеті «Острозька академія»  частими гостями є відомі політики, громадські діячі, науковці, письменники. Дехто, дізнавшись про оригінальні ескізи для вишиванок, виявляє бажання мати в себе своєрідний раритет. Тепер не дивина, що на урочистостях в красивих вишитих сорочках «від Бендюка» та майстрині Лариси Шумакової  з’являється академік Національної Академії Наук України, директор Інституту літератури Академії Наук України ім. Т.Г.Шевченка Микола Жулинський, письменник Іван Драч, доктор філософії, президент «Українського пен-клубу» Євген Сверстюк. Принаймні вишиванка від родини Бендюків є і в колекції третього президента України Віктора Ющенка.

За словами Миколи Бендюка, для національної самосвідомості замало мати речові атрибути абощо. Головне – це дух, який формується на основі зв’язків поколінь, атмосфери в родинному колі. Але ніколи не потрібно забувати про самовиховання та самовдосконалення, бо все ж таки живемо не за легендами.

Олександр Шустерук