Приїхавши в Нетішин, я думав, що мене зараз приведуть у суперсучасний зал, обладнаний за останнім словом техніки. Інакше як можна в нинішній час виховувати фехтувальників найвищого класу? Дійсність виявилася набагато прозаїчнішою. Мене завели у невеликий зал із двома доріжками, що тулиться у підтрибунних приміщеннях місцевого стадіону.

- За необхідності можемо розмітити тут три доріжки, але це, звичайно, від безвиході, - каже Ольга Штурбабіна. Саме вона та Віталій Цисарук є нині тренерами відділення фехтування комплексної дитячо-юнацької спортивної школи. - Правда, коли проводимо великі змагання, керівництво спорткомплексу «Енергетик» надає нам спортивний зал.

- Ми могли б зробити прибудову до споруди, що дозволило б розширити зал і мати не менше  шести доріжок, - додає  директор школи Валерій Вікторович Кравчук. - Але є проблема. Немає належного взаєморозуміння між муніципальною владою і керівництвом Хмельни­цької АЕС, якій належить комплекс. Доводиться якось викручуватися.

До речі, затісно зараз і тренерам. Крихітну кімнатку, що не вміщує всі регалії, завойовані нетішинськими шаблістами, доводиться ділити з електриками стадіону. Проте в ній можна побачити те, чого не знайдеш у жодному фехтувальному залі України - монітор телекамери, встановлений біля доріжок. Це дозволяє тренерам відслідковувати заняття зі сторони, а також записувати їх. Отже, якщо у фехтувальників виникають якісь сумніви в правильності виконання окремих прийомів, потім можна прокрутити запис і розглянути все до найменших деталей.

Я приїхав у Нетішин наступного дня після турніру найсильніших і чемпіонату України серед кадетів, звідки дівчата привезли «золото» і «срібло», людей на тренуванні було небагато - чоловік десять. Причому лише два хлопці.

- На жаль, це знамення часу, - журиться Ольга Каральтдинівна. - Коли ми починали, на всю групу було лише кілька дівчаток, а тепер їх більшість. Хлопці воліють йти на футбол, кікбоксинг або самбо. Зате після успіху наших Пундик і Жовнір на Олімпіаді, коли їхні портрети висіли на стінах будинків, до нас масово пішли дівчата. Усього в нас зараз займаються близько 50 чоловік. Тому доводиться проводити заняття у кілька потоків.

До речі, варто відзначити, що заняття в секціях спортшколи безкоштовні. Їх повністю оплачує профспілка Хмельницької АЕС. Правда, зараз починають подумувати про те, щоб заняття в басейні для жителів сусідніх міст зробити платними. Все-таки допомоги від держави практично немає ніякої. Але хочеться сподіватися, що вона коли-небудь зверне увагу на нетішинську кузню золотих клинків і створить умови, гідні її світової слави.

Олександр Біленький,

«Робітнича газета»