Вiд Пахутинець до Нетiшина дорогою звершень
Для слюсаря з аварійно-відновлювальних робіт гідротехнічного цеху Миколи Блазуня найдорожчим є рідне село Пахутинці, що у Волочиському районі, де він зробив перші кроки і одержав батьківське благословення для добрих справ.
Однокласники знали Миколу як великого прихильника ігрових видів спорту. У вільний від навчання час його можна було застати із м’ячем на спортивному майданчику. Тренування не проходили марно, бо учитель фізкультури часто залучав його до складу команди, яка захищала спортивну честь школи на районних змаганнях з волейболу та футболу. Товариші знали, що Микола відзначиться. Згодом вони пишались черговою перемогою.
Пахутинці перетинає річка Південний Буг. Тут чудові краєвиди, які магічною силою манять кожного на гостини. А хіба всидиш вдома, коли друзі хваляться щедрими уловами. Тоді без роздумів – вудку в руки, і гайда до берегових верболозів.
У швидкоплинній річці водиться різна риба. Пригадується, як на гачок упіймався великий короп. Довелось хлопцеві добряче похвилюватись, бо ж вперше відчув силу неприборканої рибини. Двобій тривав певний час і Микола таки похвастав перед рідними гарним хвостатим трофеєм. Від перевтоми довго трусилися руки. Бувалі рибалки запевняли, що таке трапляється з кожним.
Коли атестат про середню освіту вже був у кишені Миколи Блазуня, вирішив не байдикувати, влаштувався у місцевому колгоспі помічником механізатора, щоб зблизька познайомитись із складною технікою. Користь була ще в тому, що почав, як мовиться, зароблять на себе. Сімнадцятирічному хлопцеві вже було соромно просити у батьків гроші на кишенькові витрати.
Одного дня у селі гучно залунала музика - рідні та знайомі проводжали Миколу в армію. Почув він різні настанови та назавжди запам’яталась батькова: «Будь людиною!».
На призивному пункті звернули увагу на прихильність Миколи Блазуня до техніки, тому й направили на курси військових автомобілістів.
Коли Микола після навчання потрапив до військової частини, яка дислокувалась на території НДР, тамтешній командир звернув увагу на такі якості молодого солдата, як працелюбність, старанність, дисциплінованість та професіоналізм. Вони стали визначальними аби юнак сів за кермо «найголовнішого» автомобіля - командирського.
Юнак із Хмельниччини за роки служби побував у різних куточках Німеччини. Він тоді не здогадувався, що це початок його мандрів дорогами й інших країн…
Нетішин Микола Блазунь застав у стадії будівництва. Тут хорошим водіям були раді у кожній організації, і молодого спеціаліста охоче прийняли до автотранспортного підприємства «УБ ХАЕС». Працював на малогабаритних автомобілях.
Великий об’єм будівельних робіт у місті та на проммайданчику електростанції вимагав підвезення чималої кількості матеріалів, обладнання, у тому числі й імпортного виробництва. Виникла потреба «дальнобійних» поїздок. Враховуючи, що Микола Блазунь був обізнаний із особливостями автосполучень Німеччини, йому запропонували доставляти вантажі з-за кордону.
Миколі Ярославовичу зараз важко пригадати, скільки разів довелось побувати у Польщі, Угорщині, Румунії, Словенії. Кожна поїздка була відповідальною.
- Мандручи дорогами Європи, я уважно спостерігав за життям тамтешніх жителів, - пригадує Микола Ярославович, - багато чого вважалось диковинкою. Рівні та гарно облаштовані автошляхи не можливо було порівняти із нашими, де ям більше, ніж зірок на небі. Коли розповідав знайомим, що кожного ранку тротуарна плитка біля торговельних закладів миється шампунем, не вірили. Ми у себе кожного дня бачили сміття. А там прихильність до чистоти прищеплюється, як мовиться, з молоком матері.
Запам’ятались водію відвідини космодрому «Байконур». Коли прямував туди від Нетішина на автомобілі, подумки надіявся, що стане свідком запуску космічної ракети. Але навідався «поза графіком». Тамтешні споруди вразили його технічною гігантоманією.
Згодом життєві обставини змусили Миколу Ярославовича залишити кермо. Трапилась нагода влитись у колектив гідротехнічного цеху Хмельницької АЕС. Тут не сумнівались, що велика користь від нового працівника буде саме в царині аварійних ремонтів. Це відповідальний напрямок у забезпеченні водотеплопостачання Хмельницької АЕС, а відтак її безпечної експлуатації.
- Колектив нашого цеху багаточисельний, - розповідає заступник начальника гідротехнічного цеху по роботі з персоналом Юрій Шевчук, - у кожного є конкретні завдання та функції. Із своїми обов’язками наші працівники успішно справляються. Цьому, безперечно, сприяє професіоналізм. Ми враховуємо і людський фактор. Важливими є міжособисті стосунки. Коли мова заходить про доручення для виконання відповідальних робіт, то у кандидатурі Миколи Блазуня ніколи не виникає сумнівів. Він надійний. Крім цього, має спокійний та виважений характер. Допомога ближньому – це його життєве кредо. Із Миколою Ярославовичем колегам по роботі дуже комфортно працювати.
Добрим словом про Миколу Блазуня відгукуються колеги по роботі. Принаймні від них можна довідатись про почуття гумору Миколи Ярославовича. Його улюбленими письменниками є Павло Глазовий та Остап Вишня. Вони вміли посміятись над собою, щоб стати на шлях виправлення негативних рис характеру.
Микола Блазунь вважає себе туристом, бо кожного дня в дорозі. У красивому і затишному місті Славута його оселя. Після роботи поспішати є до чого. Трудолюбива сім’я Блазунів утримує домашнє господарство. У дворі поважно прогулюються качки, кури, у клітках мовчазно чекають сніданку, обіду та вечері кролі. А у хліві утомливо похрокують ситі свині. Все під пильним наглядом дружини Тетяни Дмитрівни. Немає сумніву, для такого господарства потрібна й чоловіча сила. У кожного є свої обов’язки.
- Хіба можна порівняти вирощене власними руками, із купленим у магазинах, - розмірковує Микола Блазунь. - У моєї дружини золоті руки. Ми маємо хліб і до хліба.
Своїми батьками гордяться й діти. Донька Ольга займається підприємництвом, син Олег також працює на Хмельницькій АЕС. Вони віддячили батькам трьома внуками. На радість та втіху.
У Славуті Микола Блазунь мешкає неподалік Горині, яка нагадує йому про малу батьківщину. Про те, що Волочиський район найкращий у світі, він може переконувати довго. Але погоджується із неповторністю краю, в якому живе зараз. Коли вперше прибув у цю місцевість, його вразили густі ліси, які зеленою стіною підступають аж до самих будинків у Нетішині та Славуті.
Поважають Миколу Ярославовича й сусіди. Вже багато років поспіль вони разом із сім’єю Блазунів разом святкують різні сімейні урочистості. Можуть зібратись просто так, щоб за чашкою чаю погомоніти про життя-буття. Немає сумніву, що ми востребувані доти, поки чуємо і розуміємо ближнього.
Олександр Шустерук
Фото автора
