Відзначені премією, збагачені розумінням її величі
Щороку наприкінці липня у Новограді-Волинському збираються поціновувачі таланту Лесі Українки. Понад тридцять років поспіль тут Міжнародне свято літератури і мистецтв «Лесині джерела». Захід збирає чимало гостей не тільки з України, а й з-за кордону. Цього року 27 липня о 10.00 розпочнеться екскурсія літературно-меморіальним музеєм Лесі Українки, музеєм родини Косачів та краєзнавчим музеєм.
Офіційне відкриття заплановане на 12.00. Гості також зможуть подивитися виставку «Льонарство Звягільщини кінця ХІХ – початку ХХ століття», виставку ретро-фотографій «Кременець та Почаїв очима Лесі Українки» і відвідати ярмарок народних умільців.
У перший день відбудеться вручення обласної премії імені Лесі Українки, презентація книги «Михайло Косач» та літературно-музичний вечір «Життя і творчість великої Українки». Другого дня об 11.00 розпочнеться Всеукраїнський конкурс автентичного співу «Животоки», а о 12.00 – конкурс виконавців художнього слова імені Лесі Українки. У програмі також будуть свято української народної пісні, свято поліської вишиванки, тощо.
Нетішинці часті гості цього мистецького дійства, а наша землячка С.Лелях відзначена 2016 року обласною літературно-мистецькою премією імені Лесі Українки в галузі образотворче мистецтво.
Долучились до справи вивчення життя видатної поетеси юні дослідники м. Нетішина. Вони цікавляться особистим життям Л.Українки, безсмертними творами, вшануванням імені нашої землячки на карті світу. Аби їх пошуки не залишились без уваги, меценат, член Національної спілки журналістів України Микола Миколайович Радиця встановив три премії у 1000, 750 та 500 гривень, які були вручені переможцям цього конкурсу. Відповідно були відзначені Артур-Віталій Нечипорук, учень Нетішинської ЗОШ I-III ступенів №1 за творчу роботу «Геніальна донька українського народу Леся Українка»; Анастасія Колтигіна, учениця 704 групи Нетішинського професійного ліцею за творчу роботу «Інтимна лірика Лесі Українки. Кохання і страждання великої жінки» та Надія Гусарова, учениця I курсу історичного профілю Нетішинського НВК «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів та ліцей» за творчу роботу «Цей край звеличила благословенна Леся». На урочистостях були присутні спілчани місцевого осередку НСЖУ, активісти літстудії «Натхнення», запрошені. Від імені оргкомітету подяки спілчанського осередку за плідну роботу отримали наставники юних дослідників вчителі названих закладів Олена Андріївна Самчук, Оксана Миколаївна Оверчук та Надія Микитівна Шаправська.
Зауважимо, що переможці доклали неабияких зусиль, аби по-новому поглянути на видатну постать нашої культури. Конкурс відбувся, але не закінчується дорога до Лесиних джерел. Ми закликаємо продовжувати цю роботу, крокувати далі разом із видатною землячкою.
Петро Шелепало
Цей край звеличила благословенна Леся
Як правило, молоді люди вважають, що історичні події відбуваються десь і не з ними, і це щось незнане і далеке. Але, мандруючи Славутою, дізналась, що у цьому місті на початку 20 століття була знана на всю Європу кумисолікарня і про неї згадував у одній із своїх повістей відомий письменник Валентин Пікуль, що існує книга на польській мові, де розписано розпорядок дня і вартість процедур для відвідувачів цього закладу від місцевого лікаря. Було цікаво розкопати дані, що великий табун (більше 300) елітних коней було привезено з Африки для обслуговування цієї лікарні і є всі підстави вважати, що Леся Українка приймала тут процедури.
Славутський курорт славився надзвичайним смаком цілющої води (понад 300 джерел), лікувальним кумисом, який готували татари з молока кобил, освіжаючою прохолодою та мальовничою місцевістю. Крім цього, тут були бібліотека і картинна галерея, театр і концертний зал, більярдна і пасаж. Поруч знаходилися пошта і телеграф. Щодня після обіду у парку грав духовий оркестр. В розпорядженні тих, хто бажав прогулятися, були кінні екіпажі й човни.
Одним із лікарів Лесі Українки і родини Косачів був земляк із Хмельниччини, родом із Підзамче Кам’янець-Подільського району письменник, публіцист, перекладач-поліглот, громадський діяч, композитор Модест Левицький.
У листі до матері 13 вересня 1896 року з Колодяжного Леся повідомляла: «Ти знаєш, уже при тобі моя нога боліла, на другий день після вашого виїзду вона стала боліти гірше, на третій ще гірше, надто коли, посидівши якийсь час, я вставала, щоб іти, то вже мусила просить кого-небудь, щоб поміг, бо нога боліла дуже різко і страшно було подумать наступити на неї. Тоді я поїхала до Левицького, не застала його дома, але на другий день він сам приїхав подивитись мою ногу і найшов, що біль її не від утоми мускулів, а таки від самого сустава це, від пораженого місця. Спочатку він радив накласти яку нерухому пов’язку, але я не згодилась на таке спішне рішення, і тоді він згодився на компроміс: накласти, як він каже, «нравственную повязку», себто лягти на тиждень в ліжко і старатись як можна менше ворушити ногою… Три дні я вже лежу».
З’ясувалось, що життя видатної поетеси пов’язане із Хмельниччиною дуже тісно. Хрестоматійні рядки про «Славути красної бори соснові І Случі рідної веселі береги» вказують на це. Вона неодноразово проїздила через Кривин, була в Славуті і Полонному. У Полонному жив рідний брат батька Л.Українки Григорій Антонович Косач, або просто "дядя Гриша", як його називала Леся та її брати і сестри. Це був молодший з братів Косачів.
Молодша сестра Лесі Українки Ісидора Петрівна Косач-Борисова на запитання про Полонне та дядька Григорія свідчила: "Наш дядько служив мировим посередником у Полонному і жив там із своєю першою дружиною. До них і приїздили наші батьки, і Леся, і всі ми".
Хатка Косачів знаходилась на місці нинішньої школи №5. Неподалік від цього місця тече річка Хомора. Григорій Антонович там посадив парк-сад, в якому крім фруктових дерев були різні сорти акації, липи, в`яза, ялини та сосни. Садок зберігся дотепер. Леся ходила його стежками.
В листах та архівних матеріалах сім'ї Косачів є чимало згадок про Полонне. Весною 1893 року з Колодяжного вона писала М.П.Драгоманову в Софію: "Весна, хоч і поганенька, мене дуже поправила, а от зимою, як то звичайне, мені приходилось часто погано. Тепер я повернулась на літній стрій і вже думаю, куди б то насамперед поїхати. Хочу в кінці мая рушити з тіткою до Полонного, звідти одбігти до Звягеля, а потім уже податися у Полтавщину до Гадяча та на Безбородків хутір, та ще десь там вибрати час, щоб в Одесу попасти".
30 травня Леся Українка із сестрою Ольгою, тіткою Олександрою і її синами Антоном і Павлом виїхали з Колодяжного до Гадяча. По дорозі вони зупинилися в Полонному, де гостювали в Григорія Косача. 5 червня в листі до матері Леся Українка розповіла про перебування в Полонному: "Люба мамочко! Сьогодні ми вже в Києві і все-таки ніякої згуби і ніякого трафунку з нами не сталося. Так, дасть Бог, і до Гадячого заїдемо...
У Полонному ми були тільки біля пам'ятника та в Новоселиці, а в Миропілля дядько одного дня збирався нас повезти, та коней не було. В Новоселиці дядько взяв у Палаці картину, щоб Тося змалював, та ми вже за ту картину сварились із Тосею і з дядьком, бо де ж таки - вибрав вид кладовища, та ще й вночі. От уже ідея.
В Полонному ми не купалися, бо одно те, що вода ще холоднувата (16 градусів), а друге, що там по більшій частині з берега одразу «прикро» і хто не конечне плаває, то й страшно. Є і добрі місця, але зате вони далеко від дядькової хати. Дядько вмовляв нас, щоб ми зоставалися у нього, а він нам найме коня возити нас до купання, та я подумала, що так не варт зоставатися, бо і коня трудно найняти і сторона полонська мало чим сухша і тепліша від колодяженської."
У Полонному Леся не лише відпочивала, а збирала та записувала народні пісні, намагалася відвідати навколишні села з метою вивчення побуту, звичаїв та фольклору. В циклі віршів «Подорож до моря» (1888 р.) описала краєвиди Славути, Шепетівщини, вжила відомий вислів «Красо України, Подолля».
Багато з цих фактів збережено на сторінках різних видань, у музейних фондах, зокрема у Новограді-Волинському, де народилась Леся Українка. Чудово, що пам’ять про нашу видатну поетесу зберігають і шанують у Криму, Грузії, пам’ятники встановлено у десятках країн світу. Отже і про Хмельниччину мусять знати, про «Славути красної бори соснові і Случі рідної веселі береги».
Надія Гусарова
