Винахідництво, як стиль життя
Людей такого віку я жартома величаю ветеранами броунівського руху, бо багатьох із них у фізичному і розумовому плані час від часу, як мовиться, заносить. Леонтій Павлович Подковенко на подібне визначення тільки хитро посміхається і майже щоразу пропонує нову ідею для газети, власні роздуми з того, чи іншого явища. Доводиться шукати точки дотику, а зрештою і аргументи «за» чи «проти». Принаймні мій співрозмовник ще на початковому етапі створення ОСББ висловився проти нового утворення, аргументуючи, що для нашого міста кращої структури, як вже існуюче ЖКО придумати важко, бо врешті-решт за обслуговуванням будинків і прибудинкових територій ОСББ звертатимуться до цієї структури через відсутність альтернативи, тільки вже за більші кошти. До того ж, держава скинула з себе тягар обслуговування капітальних ремонтів та решти дороговартісних робіт. Те, що добре для нововведеного житла, далеко не привабливе для старого житлового фонду.
Є у нього власні роздуми щодо змін у політичній системі, інженерному забезпеченні міського господарства тощо. Зазначимо, що його послугами ще користаються, адже, не дивлячись на свої поважні вісімдесят років, він працює у одній з приватних фірм. Його досвід і думки, треба розуміти, затребувані. Відтак щоранку Леонтій Павлович неквапливо і впевнено торує шлях на роботу. Увечері, до повернення додому він проводить «зустрічі із громадськістю» на кшталт автора цих рядків, звіряє компас власних спостережень і думок.
У провінційному курортному містечку Хмільник на Вінничині він закінчив вісім класів і за наполяганням вчителя фізики вступив у Бердичівський машинобудівний технікум, що підпорядковувався серйозній структурі – Середньому машинобудуванню. За розподілом потрапив у Томськ, де були зосереджені кращі творчі сили СРСР. Трудову діяльність розпочав на посаді майстра виготовлення стратегічної продукції Сибірського хімкомбінату. Саме тоді довів, що має здатність творчо підходити до вирішення виробничих проблем. Попутно закінчив Томський політех. Відтак йому запропонували посаду конструктора. Згодом Леонтію Павловичу випала честь очолити роботу конструкторського бюро, яке займалось розробками для АЕС. У вільний від основної роботи час його часто можна було застати у технічній бібліотеці, де вивчав іноземний досвід розвитку атомної енергетики. Це ставало основою рефератів, які передавались для ознайомлення спеціалістам підприємства.
Разом із колегами він запатентував кілька десятків винаходів, частина з яких вже розсекречені і за посиланням «Леонтій Павлович Подковенко» в інтернеті на сторінці «Бази патентів СРСР» знаходимо описи і креслення «Пристрою для відбору проб донних покладів», «Пристрою для розподілу агресивних середовищ», «Кулькового багатоступеневого редуктора», «Машини для подрібнення крупношматкових матеріалів», «Торцевого ущільнення», «Іінструменту для витягування предметів із свердловин» тощо. Не гребував і «простими» винаходами на кшталт «Пристрою для збору ягід», яких у тамтешніх навколишніх лісах сила-силенна. Леонтій Павлович був сильним у розрахунках металів і середовищ, був обізнаний у «найсвіжіших» розробках та винаходах колег, знав про зарубіжні аналоги, був мозковим центром бюро. Коли питаю, «а що воно вам дало?» - винахідник посміхається і розповідає про килим розміром 3х4, що нині встеляє підлогу, а тоді був надзвичайно дефіцитною річчю, свідоцтва на винаходи і знак «Почесний винахідник і раціоналізатор СРСР».
Незадовго до розпаду Радянського Союзу захотілось його товаришу Віктору Олексійовичу Цурику, та й самому Леонтію Павловичу, повернутись ближче до рідних місць. Віктор Олексійович влаштувався на ХАЕС у грудні 1984 року і став комплектувати конструкторсько-технологічний відділ. Через три місяці «підтягнувся» на допомогу і Л.Подковенко. «Розпочалася активна робота по комплектації інженерно-технічного персоналу відділу,- пригадує ветеран. - Складність полягала у тому, що бажаючих працювати у КТВ було дуже багато, але більше 80% були глибоко переконані, що знання креслення є основою проектно-конструкторських технологічних розробок в КТВ. Проте, цього замало для роботи конструктором, технологом. Слід врахувати, що в КТВ, як правило, доводиться одночасно працювати більш ніж за 20 різними технологічними темами, а для цього необхідно вивчати, освоювати додаткову інформацію, знати Держстандарти, галузеві стандарти, Правила і норми атомної енергетики, довідкову літературу, бути аналітиком, вміти робити порівняльний аналіз тощо».
Життя розпорядилось так, що В.О.Цурик швидко пішов із життя, і турботи відділу лягли на Леонтія Павловича.
- Усе було ніби вчора, - пригадує Леонтій Подковенко, - велика напруга, високе піднесення. Готувались до пуску першого енергоблока. Кожен відчував відповідальність за доручену роботу. Одна з перших технічних проблем, вирішення якої було надзвичайно важливе для виробництва, пов’язана із краном кругової дії - полярним. На заводі-виробнику міста Красноярська під час збирання металоконструкцій ходової частини був допущений брак. З’ясовуючи причини, ми дійшли висновку, що необхідно зрізати певну кількість зварювальних швів, виготовити деякі нові деталі і провести повторне збирання конструкції. Запросили спеціалістів заводу-виробника, з якими прибув на станцію особисто Міністр важкого машинобудування СРСР. Ми впорались із завданням, і я особисто взяв участь у випробуваннях полярного крана, який став рухатись без ривків, плавно і велично.
Леонтій Подковенко дорожить спогадами про роки роботи у конструкторсько-технологічному відділі. Пригадує високий фах інженерів-конструкторів Сергія Жежеленка, Леоніда Вагнера, Людмили Кравченко, Віктора Кузнєцова та багатьох інших фахівців.
У дев’яностих роках Хмельницька АЕС стикнулася із проблемою утилізації відпрацьованого мастила головних циркуляційних насосів. Для цього потрібна була спеціальна установка, яка вироблялась у Свердловську. З коштами було сутужно, тому питання про нове придбання не ставилось. Головний інженер Хмельницької АЕС запропонував придумати щось своє. Відтак прийшов черговий творчий неспокій.
Досвідчений конструктор пригадав, як колись на дачі виготовив котла, у якому за допомогою солярки нагрівав воду. Саме його технологічні особливості наштовхнули на розробку міні-установки для потреб електростанції. У ній було все передбачено – насоси, арматура, система вентиляції, щит та пульт управління. Випробування засвідчили, що конструктори рухались правильним шляхом. Згодом все відпрацьоване мастило пройшло успішну утилізацію. Отримали патент, досвід поширили атомники Южно-Української АЕС.
Користь від діяльності Леонтія Павловича і його колег важко підрахувати. Розробка вище названої установки від НДІ «Хіммаш» коштувала на той час 500 тисяч доларів США. КТВ розробив її власними силами у робочий час.
П’ятнадцять років назад він залишив прохідну ХАЕС. Колег і керівників підрозділів та станції згадує добрим словом і впевнений у їх компетенції та досвіді.
- З багатьма зустрічаюсь, цікавлюсь новинами. Знаю, кожен на своєму місці зробить все можливе, аби ХАЕС функціонувала і експлуатувалась надійно та безпечно. На підприємстві працюють мої рідні – обидві доньки та онук. Справа продовжується.
P.S. Колектив «Перспективи», колишні колеги та друзі щиросердечно вітають Леонтія Павловича Подковенка із вісімдесятиріччям. Нехай ювіляра не покидає творчий підхід, буде міцним здоров’я, супроводжує по життю оптимізм! Родинного вам затишку!
Віктор Гусаров
На знімку: товариші по життю і творчості Л.Подковенко (зліва) та В.Цурик. Фото з архіву редакції.