Вірний обраній професії

Зараз молоде покоління  не має гадки, як на початку вісімдесятих років виглядало село Нетішин. Іван Якимчук, який працює слюсарем аварі­йно-відновлювальних робіт гідротехнічного цеху Хмельницької АЕС,  став свідком і учасником великого будівництва. Мало не цілодобово на майданчику, що нині є основою міста, чувся гуркіт різної важкої техніки. В основу площ під майбутні  будинки забивались міцні бетонні стовпи. Запам’яталися молодому працівникові місцеві дороги, які можна умовно було назвати напрямками для пересування. Вони були грунтовими і їх стан залежав від примх погоди. Під час дощів ними можна було ходити тільки у гумових чоботях. Теж саме спостерігалось на території спору­дження енергоблоків Хмельницької АЕС.

Трудову діяльність на Хмельницькій АЕС Іван Якимчук розпочав у групі працівників, які були закріплені за пускорезервною котельнею. Саме тривали роботи, що передували запуску першого котла. І ця важлива подія сталася у жовтні 1982 року. Введення котла в експлуатацію забезпечило підтримку оптимальної температури, як на території міста, так і на проммайданчику будівництва енергоблоків. Особливо раділи початку роботи нової котельні робітники, які мешкали у гуртожитках. Згодом решта введених у дію котлів допомагали створити затишок у перших житлових будинках, де одержували квартири будівельники та енергетики.

Перед пуском першого енерго­блока здавались у експлуатацію підземні комунікації, очисні споруди, каналізаційні насосні станції. Для їх обслуговування 1985 року була створена дільниця тепловодозабезпечення і каналізації. Нинішній начальник гідротехнічного цеху Віктор Турицький на той час працював майстром і очолив бригаду, яка займалась прийняттям в експлуатацію та обслуговуванням об’єктів тепловодозабезпечення, систем відповідальних споживачів групи “А” блока №1 та циркуляційних водоводів машзалу. Роки спільної роботи Іван Якимчук згадує, можна сказати, із трепетом у душі. Вони були важливими для становлення та утвердження молодого спеціаліста.

Для більшості ремонтних служб на Хмельницькій АЕС збільшений об`єм робіт з’являється під час планово-попереджувальних ремон­тів. У ремонтної служби гідротехнічного цеху  дефект на підземних комунікаціях може виникнути у будь-який час, до цього потрібно бути готовим завжди.

Іван Якимчук не годен згадати, скільки разів доводилось відновлювати роботу трубопроводів. Коли виникають такі ситуації,  швидко мобілізовується весь колектив бригади, бо треба діяти оперативно, враховуючи, що всі технологічні процеси на електростанції взаємопов’язані. Слюсарям аварійно-відновлювальних робіт доводилось працювати просто неба скільки потребує ремонт, незалежно від погодних умов. В числі «пам’ятних» подій - відновлення водогону у передноворічну ніч 31 грудня.

- Роботу ми розпочали вранці, навіть знехтували обідом, - каже слюсар, - тут, як мовиться, доклали максимум зусиль. Я додому потрапив за двадцять хвилин до зустрічі Нового року. Встиг помитись, переодягтись і …підняти келих за столом разом із родиною.

Про працівників колективу Іван Якимчук  розповідає охоче і відгукується про кожного колегу добрим словом. Всі розуміють велике значення своєчасних ремонтів, надій­ність у виконанні поставлених завдань. Духом колективізму пройнялися й молоді працівники, яких на сьогодні майже половина бригади.  Чимало вмілих і працьовитих товаришів працювало з ним пліч-о-пліч,  і вже не один пішов на заслужений відпочинок. На місце вибулих приходили молоді спеціалісти, потрапляли під «вплив» досвідчених, і через кілька років вони вже виконували самотужки складні виробничі завдання. За приклад Іван Олександрович ставить молодих слюсарів Сергія Леонова та Мирослава Сосонюка, бо цінує їхню працелюбність та бажання постійного вдосконалення.

- Коли вони поруч, то ліквідуємо будь-яку аварійну ситуацію, - наголошує наставник.

Сьогодні у підпорядкуванні дільниці перебуває велике господарство. Принаймні зовнішні та підземні трубопроводи на території проммайданчика мають протяжність понад 70 кілометрів. Частина об’єктів знаходиться на територіях навчально-тренувального центру, пожежної частини №7, тощо. Дільниця складається із п’яти бригад, якими з 1991 року керує Микола Несвіт. Безпосереднім начальником Івана Якимчука є майстер дільниці тепловодовідведення та каналізації гідротехнічного цеху Богдан Гнатів.

- Хорошою рисою будь-якого слюсаря є небагатослі­в’я, - розповідає Богдан Богданович, - свою майстерність потрібно доводити конкретними справами: можеш – зроби. Саме до когорти таких відноситься Іван Яким­чук. Він любить працювати в команді, де діє неписане правило – один за всіх, всі – за одного.

Така риса Івану Якимчуку притаманна з юності. Строкову службу  проходив у десантному батальйоні спеціального призначення. Там практично не можна бути індивідуалістом, бо значною мірою твоє життя залежить від компетентності, прихильності побратимів, з якими виходиш на чергове завдання. Навіть невелика помилка під час укладання парашута може стати летальною. На його особистому рахунку десять стрибків у повному бойовому спорядженні.

Іван Якимчук родом із  Дятилі­вки Славутського району. Особливою гордістю за односельчан пройнявся, коли довідався, що посаду Міністра оборони України обійняв колишній уродженець села Іван Кузьмук. До речі, він посприяв, щоб у Дятилівці відкрилась нова церква.

Про рідне село завжди приємні згадки. Перед очима неповторні краєвиди. Ліс, у якому можна назбирати грибів,  річка Жариха із щуками, окунями, плітками і карасями. Приходить на пам`ять, як доводилось доглядати за  гусьми,  щоб бодай не принесли шкоду сусідсь­ким городам.

Коли випадає нагода відірватись від виробничих буднів, Іван Якимчук залюбки навідується у най­ближчі до Нетішина ліси, щоб зробити запаси грибів та ягід. Колишній десантник, не дивлячись на дошкуляння задавнених хвороб, не звертає на них увагу, мовляв, потрібно виконати завдання будь-що. Це допомагає і під час роботи, коли потрібно оперативно ліквідувати аварійну ситуацію.

Знається гідротехнік  на ловлі риби. Найбільше полюбляє рибалити на поплавкову вудку. Це, за його словами, особлива магія, коли ти бачиш погойдування поплавка. У паузах між клюванням є час роз­гледіти красоти матінки-природи.

Не зоглядівся Іван Якимчук як зустрів власний шестидесятирічний ювілей. Кажуть, це привід  пригадати приємні моменти у особистому житті. А їх у ювіляра  вдосталь. Радіє Іван Олександрович успіхам до­ньок – Наталії та Ольги. Вони із сім’ями мешкають у інших містах, але завжди раді гостинам найдорожчої у світі людини. Нещодавно він одержав статус «дідуся» - на світ з’явилась онучка Анюта.

На Хмельницькій АЕС досвідчений працівник теж у пошані. Зараз Іван Якимчук працює слюсарем за п’ятим розрядом. За сумлінну працю відзначений галузевими грамотами та нагрудними знаками ДП «НАЕК»Енергоатом» - «Від­мінник атомної енергетики», «Почесний працівник атомної енергетики». Днями ще одна нагорода дочекалась свого номінанта – «Заслужений працівник ДП «НАЕК»Енергоатом». 

Олександр Шустерук

Фото автора