ВОНИ НАВЧАЛИСЯ В ОСТРОЗЬКІЙ ГІМНАЗІЇ
Працівники Нетішинського міського краєзнавчого музею познайомили прихильників історичної тематики з біографічними фактами із життя лінгвіста і поліглота із світовим ім’ям, випускника Острозької гімназії А.Ю. Кримського та соліста Львівського оперного театру, уродженця с. Нетішина, випускника вже згаданої гімназії А.З.Поліщука.
Отже, пригадаємо кілька фактів про засновника і наукового секретаря Української академії наук, людину, котра вільно володіла понад шістдесятьма мовами, А.Ю Кримського. Народився на Волині. Батьки походили з древнього татарського роду, який проживав у Бахчисараї. За певних обставин предки академіка були змушені перебратися у Білорусію. Не затримавшись там довго, переїхали у Володимир-Волинський.
Батько, гімназійний викладач історії та географії, написав підручник з останнього предмета і отримав за нього гонорар, за який зміг придбати обійстя у Звенигородці, Київської губернії. Тут пройшли дитячі літа майбутнього вченого. У три з половиною роки навчився читати. П’ятирічним пішов у місцеве міське училище і успішно закінчив його.
Десятилітнім Агатангел був відправлений в Острог, де проживала його тітка, татова сестра. Тут закінчив курс гімназійної освіти. З Острога був переведений у четвертий клас Київської гімназії, після якої за конкурсом вступив до колегії ім. П. Галагана, де вивчив польську, французьку, англійську, німецьку, грецьку, італійську, турецьку та латинську мови. Далі був Лазаревський інститут східних мов у Москві, де основними дисциплінами були арабська філологія, іслам, перська і турецька мови та література.
У 1892-1896 рр. пройшов повний курс славістичних студій на історико-філологічному факультеті Московського університету. Навчався у мовознавця В.Міллера, славіста Р.Брандта та знавця індоєвропейських мов П. Фортунатова. Магістерські іспити з арабістики склав у Петербурзькому університеті, зі слов’янської філології – у Московському.
Два роки стажувався в Сірії і Лівані. Надбання духовного арабського світу опанував так, що за знаннями з ним не міг зрівнятися жоден найосвіченіший мусульманин. Написав арабською «Буквар». Його наукова спадщина становить тисячі праць, десятки томів. Він займався літературною справою, був поетом і перекладачем. У 1918 р. разом з М. Василенком, В. Вернадським, С. Єфремовим брав участь у створенні Української Академії Наук. За його ініціативою у 1925 році засновано Київське відділення наукової асоціації орієнталістики.
Варто додати, що вже в тридцять років професор А.Ю. Кримський став широко знаним ученим, за яким буквально полювали не лише провідні наукові центри Російської імперії, але й багатьох столиць світу. Він же віддав себе науковому Києву. Свого часу Леся Українка йому писала: «Я люблю Ваші наукові твори… Люблю їх стиль, їх тон. Куди діваються Ваші нерви, як Ви пишете такі речі? Такий колорит я тільки на Акрополі бачила!» Питання закономірні, якщо знати, що професор працював щоденно 18 годин на добу. Відтак, і зір майже втратив.
В 30-ті роки зазнав принижень і знущань. І хоча підстав для репресій не було, від викладання був усунутий. До наукової праці допущений лиш у 1939 р. Відкривав наукові установи у Львові.
У 1940 році А.Ю. Кримському присвоїли звання Заслужений діяч науки УРСР, 1941 року з нагоди 70-річчя нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Того ж року майже сліпого і безпомічного вченого за сфабрикованою підставою – керівник націоналістичного підпілля - заарештували і відправили в Кустанайський табір, де він помер 25 січня 1942 р. у тюремному лазареті.
Наукова спадщина А.Ю. Кримського, відзначав у журналі «Східний світ» (№1, 2008 р.) вчений-арабіст Д.А. Радівілов, є наріжною для української арабістики і всього українського сходознавства. І сьогодні вона ретельно вивчається і осмислюється.
Вчений-енциклопедист виявляв себе на найвищому науковому рівні не лише як провідний світовий лінгвіст, але і як історик, письменник і літературознавець, театрознавець, фольклорист і етнограф. Безцінною є його спадщина в царині дослідження Шевченкового краю. Йдеться про книгу А. Кримського «Звенигородщина. Шевченкова батьківщина. З погляду етнографічного та діалектичного. З географічною мапою та малюнками». Матеріали для неї автор збирав понад 40 років. Свого читача вона знайшла лише в наші дні.
Щодо розповіді про світову славу соліста А.З. Поліщука, то в ній наголос робився на його менш відомому як для працівників музею, так, зрозуміло, і для жителів міста, поетичному таланті. Свої вірші митець писав і запам’ятовував здебільшого у неволі, де пройшло 14 літ його життя: з 1946-го по 1960 рр. Якщо вдавалося щось заримувати на клаптику паперу, під час обшуків це забиралося.
Вже після повернення з Колими у Львів, під час роботи в оперному театрі, А.З. Поліщук надрукував на машинці книжку власних поезій. Після того, як під тиском компартійної адміністрації був змушений залишити працю соліста, на квартирі під час обшуку були конфісковані ця книжка і багато чого іншого, зокрема, передрукована машинописом праця Д. Яворницького «История запорожских казаков», а також листи періоду ув’язнення за Польщі від А. Ейнштейна, Г. Уеллса, М. Булгакова та інших гуманістів. Було забрано і саму друкарську машинку. Її повернули тільки через 9 років, а весь великий архів безслідно зник.
Під час лекції прихильники знань про історію краю прослухали деякі з віршів А.З. Поліщука. Зокрема, у вірші «Воля» автор із сумом констатував: «Кайдани, грати і неволя найкращі знищили літа; старому вже всміхнулась воля; ах, воля… Воля золота!» Назви інших віршів говорять самі про себе: «В’язничне віконце», «Дух правди». Зрозуміло, наукові повідомлення були сприйняті з інтересом.
Василь Вихованець,
науковий співробітник НМКМ
