Вони закладали традиції в житті коллективу

Нещодавно зустрів давнього товариша, який мешкає у Шепетівці, Григорія Почапінського. Розговорились про життя-буття. Діти, онуки, такі-сякі досягнення та інтереси у житті. «А знаєш, чого мені останнім часом найбільше хочеться? - запитав співрозмовник. – Побувати у своєму цеху, посидіти з хлопцями у побутовій кімнаті, поговорити»…

Понад десять років їздив чоловік з Шепетівки на роботу у Нетішин. Працював у ЦЦР слюсарем. І хоча у попередній біографії була у нього інженерна посада на місцевому заводі, серцем прикипів до ХАЕС. Таких людей багато.

Нині йдуть на заслужений відпочинок троє людей, що  левову частку своєї трудової діяльності присвятили нашому колективу.

Валерій Вікторович Лисенко на Хмельницькій АЕС з серпня 1985 року після закінчення Одеського політехнічного інституту. Працював на посадах оператора реакторного відділення реакторного цеху, старшого інженера з експлуатації, інженера з управління реактором, начальника зміни реакторного цеху, начальника зміни блока, начальника зміни станції, начальника цеху централізованого ремонту. Останні 16 років - заступник головного інженера з ремонту.

Свого часу він поділився спогадами про шлях у атомну енергетику: «Після школи продовжив навчання у технікумі м’ясо-молочної промисловості. Згодом встиг попрацювати  слюсарем з ремонту обладнання Тальнівського цукрового та Одеського машинобудівного заводів. Було бажання здобути вищу освіту.

У той час популярними були розповіді про новобудови, зокрема і такі потужні, як АЕС. Отож ми з товаришем обрали для себе напрямок – «Атомні електро­станції та установки» і гайнули до Одеси. Ми розуміли, що після армії годі  розраховувати на багаж знань, який дещо «вивітрився» під час служби. Як мовиться, довелось серйозно взятись за підручники і протягом двох років перебування на підготовчому відділенні Одеського полі­теху вдалось надолужити згаяне. Ставку зробили на дисципліни математичного напрямку. Успіх не забарився – ми стали пов­ноцінними студентами.

Коли прийшов час переддипломної практики, виникло бажання обрати для себе цікаву та перспективну АЕС. Спочатку були оглядини Рівненської АЕС. Коли потрапив на територію будівництва міста енергетиків Нетішина, якийсь внутрішній голос підказав, що вона стане моєю долею. Зробив візит до першого директора Хмельницької АЕС Олексія Троценка з проханням надати певні документи для написання дипломної роботи. Деякі з них мали гриф «Для службового користування», але Олексій Іванович перейнявся нашими проблемами. Кілька недоспаних ночей у одному із одеських гуртожитків сприяли опрацюванню та використанню унікального креслення».

Молодий спеціаліст із дипломом в руках Валерій Лисенко ступив на нетішинську землю у 1985 році.

Валерій Лисенко став членом чисельної родини атомників у якості оператора реакторного відділення. Брав активну участь у пусконалагоджувальних роботах та безпосередній експлуатації першого енергоблока. Далі щаблями зростання були інженерна посада у реакторному цеху.Згодом  відповідав за роботу зміни реакторного цеху. Тоді – начальник зміни блока, начальник зміни станції. В родині син і дружина – також атомники.

За трудові успіхи В.В.Лисенко нагороджений нагрудними знаками «Від­мінник енергетики України» Міністерства енергетики України та «Від­мінник атомної енергетики України» ДП «НАЕК «Енергоатом», «Почесний працівник атомної енергетики» ДП «НАЕК «Енергоатом; орденом «За заслуги» III ступеня. З поміж майже 46 років трудового стажу 35 присвячено нашому підприємству.

Перед самим пуском першого енергоблока прийшов у колектив атомників Геннадій Олексійович Панасенко. 

Неабиякий фаховий досвід вже отримав він після закінчення Томського полі­технічного інституту. Інженер-теплофізик після  закінчення вишу рік працював стажером-винахідником  Інституту теплофізики Сибірського відділення Академії наук СРСР, згодом інженером Державного інституту комплексного проектування. У 1977-1982 роках – машиніст турбіни, начальник зміни цеху ТЕЦ гірничохімічного комбінату.

Далі безпосередня робота у атомній промисловості. Старший інженер управління реактором, начальник зміни реакторного цеху Калі­нінської АЕС, начальник зміни енергоблока виробничого під­приємства Калінін­атоменергоналадка”.

У грудні 1987 року перевівся на Хмельницьку АЕС і майже десять років працював на посадах начальника зміни блока та начальника зміни станції. У 1996-2004 роках – начальник цеху переробки радіоактивних  від­ходів. Далі – заступник головного інженера по загальностанційних об’є­ктах.

Багато перипетій пережив разом із колективом. Має відзнаки «Почесний працівник ВП ХАЕС», «Від­мінник енергетики України», «Заслужений працівник Хмельницької АЕС», «За вагомий внесок у розвиток атомної енергетики України», нагоро­джений Почесною грамотою Мінпалив­енерго України.

«Море на замок» – один із сталих виразів у лексиконі Сергія Івановича Романка. Була в його біографії служба у Військово-Морських Силах СРСР, якій він присвятив п’ятнадцять років життя. Офіцер запасу внутрішньо залишився вірним морю. Його у Нетішині обрали головою міської благодійної організації «Екіпаж», що об’єднала колишніх моряків. Не просто розвагами та спогадами займаються колишні флотські – неабияку пропагандистську діяльність проводять вони, згуртовуються на добрі справи.

Після відторгнення росіянами Криму, український флот мав великі проблеми із матеріальним забезпеченням.  «Екіпажу» вдалося зібрати та переказати на відповідні рахунки понад 50 тисяч  гривень. Ініціатори безпосередньо контактували з командирами екіпажів та вій­ськових частин і зібрані кошти не ходили манівцями, а переказувалися напряму.

Через рік по тому труднощів у Військово-Морських Сил України не поменшало. Вцілілі кораблі з анексованого Криму перебазувалися в Одесу, а разом з ними і особовий склад, який залишився вірним присязі своєму народу і не побажав служити чужій країні.

Через відсутність меб­лів моряки спали на карематах, кинутих на цемент. І знову «Екіпаж» оголосив збір коштів, аби зарадити цьому неподобству. Збирали моряки кошти і на техні­чне оснащення водолазного корабля «Нетішин», на інші акції.

Сам Сергій Іванович затятий рибалка і славиться у колективі в якості найкращого майстра приготування наваристої рибної юшки.

З 1992 року, як тільки прийшов у колектив атомників, С.Романко у Атом­профспілці. Закінчив курси при Академії праці та соціальних відносин. Член профкому ХАЕС з 1993 року. З грудня 1992 року у цеху централізованого ремонту працював інженером 2 категорії з техніки безпеки, з 1995 року – начальником дільниці з ремонту трубопроводів, арматури та посудин турбінного відділення. З грудня 1999 року по жовтень 2003 року на виборній посаді головного інспектора – уповноваженого трудового колективу з питань охорони праці профкому ВП ХАЕС.

Далі працює у відділі охорони праці ВП «Хмельницька АЕС» спочатку заступником начальника відділу, а з 2010 по 2020 рік обіймав посаду начальника відділу охорони праці. У тому, що колектив ХАЕС 2017 року  визнавався кращим в Україні з охорони праці, частина заслуги керівника відповідного підрозділу.

За трудові успіхи, високі професійні показники С. І. Романко нагороджений нагрудними знаками «Почесний праці­вник атомної енергетики» ДП «НАЕК «Енергоатом»; «Почесний працівник ВП ХАЕС», Грамотою Міненерговугілля України; Почесною грамотою територі­ального управління Держгірпромна­гляду у Хмельницькій області тощо.

Відзначений він і грамотою ЦК Атом­профспі­лки. В місті знають його як організатора міської секції тенісу. А ще він затятий турист.

Колектив ХАЕС сприяє розкриттю талантів і трудових звитяг членів колективу. І вони з великою шаною ставляться до усього, що робиться на станції, примножують її славу, уболівають за її майбутнє. Такі люди, як В.Лисенко, Г.Панасенко, С.Романко, закладали традиції, якими житиме ХАЕС і надалі.

Віктор Гусаров

На знімках: В.Лисенко та Г.Панасенко на початку кар’єри на ХАЕС; С. Романко знайомиться з книгою про охорону праці