«Впевнений, що зробив правильний вибір»
З Олегом Шилюком доля звела мене у 2016 році – фахівець прийшов працювати у відділ експлуатації будівель та споруд Хмельницької АЕС провідним геодезистом.
Родинне коріння його міцно закріпилось на Тернопільщині у Кременецькому районі, а сам він народився і виріс на Херсонщині, у заможному на той час селищі з гарною назвою Новорайськ. У 70-і роки минулого сторіччя батьки Олега у пошуках роботи та кращого життя, у рамках тодішньої державної програми переселення, переїхали на південь України. Хлопчик зростав поблизу Каховської гідроелектростанції.
«Я був дуже допитливим, а мрії спочатку мав позаземні: хотів підкорювати космос, жартує Олег, – проте коли підріс, вони «вийшли» на земну орбіту. Я зацікавився технікою, особливо меліоративними системами, адже землі Херсонщини потребували додаткового зрошення. На той час тато працював робітником на насосній станції і я бачив, як працює вся ця велетенська машина. Тоді й прийняв рішення, що майбутнє своє пов’яжу із гідротехнікою та технологіями».
Закінчивши школу, юнак вступив до Української державної академії водного господарства у Рівному. Успішно вивчився та захистив дипломну роботу. Мав намір повертатися на Херсонщину, проте життя внесло свої корективи, і у 2000 році молодий інженер-гідротехнік отримав пропозицію працювати у Салгирському управлінні зрошувальних систем в м. Сімферополь.
«Я був радий отримати цю пропозицію, адже був вибір між сходом України, де випадало осушувати шахти, та Кримом, який був ближче до місця проживання моїх батьків. Мені надзвичайно подобалися його природа і клімат. Отож, разом із дружиною Вікторією, яка також закінчила Рівненський державний технічний університет та здобула професію еколога, вирушили до Сімферополя. Так почався наш кримський період життя – цікавий та насичений.
Пам’ятаю своє перше професійне завдання: необхідно було оцінити величину осідань греблі Сімферопольського водосховища з моменту будівництва. Гребля такої величини і з таких матеріалів є другою в Європі і має доволі складну конструкцію та технічні засоби контролю витрат (складна система відведення фільтраційних вод, ультразвуковий облік води, тощо). Було складно і водночас цікаво виконати таке інженерне завдання. Високий рівень підготовки у Рівненському державному технічному університеті був доречним, адже нас вчили не тільки експлуатувати гідротехнічні об’єкти, а також проектувати, будувати, працювати з геодезичним обладнанням», – пригадує Олег.
Згодом молодий спеціаліст перейшов працювати у Сімферопольський науково-дослідний інститут «ШЕЛЬФ», який спеціалізувався на вишукуваннях та проектуванні в нафтогазовій промисловості. Саме там він розпочав свій професійний шлях геодезиста, отримав досвід роботи зі супутниковим геодезичним обладнанням, 3D сканером, з електронними тахеометрами. Розповідає, що кожний проект був цікавим, зокрема проектування лінійних газопроводів, контроль стійкості газопроводу під час проведення гірничих робіт у Шархінському кар’єрі, проведення вишукувальних робіт на Полтавщині, непересічною була й геодезична робота на полігоні злітно-посадкової системи «НИТКА». Він багато здобував додаткових знань, самовдосконалювався, займався самоосвітою, отримав сертифікати міжнародного рівня з тривимірного проектування та 3D сканування. Усе це дало змогу молодому чоловіку спробувати свої сили в інженерії і проектуванні.
Його професійна біографія кримського періоду досить насичена: знання, ерудованість та ініціатива спеціаліста були віддані «Пітергазморпроекту», згодом науково-дослідному інституту «Крим». Багаж знань Олега Шилюка поповнився втіленими проектами з проектування автодоріг, командного розроблення генплану Сімферополя та інших населених пунктів, – так перейшов від лінійних споруд до площинних.
Дружина працювала спочатку інспектором з водних ресурсів, згодом очолила відділ у Міністерстві регіонального розвитку АР Крим, народилася донька Катерина.
«Задовго до сумнозвісних подій 2014 року у Криму спостерігалися дивні речі: з’являлися проросійські написи на кшталт «Полуостров «Россияночка», «Единая Россия» та інші. Активізували діяльність різні політичні партії проросійського напрямку. Населення психологічно готували до приходу російської влади. Пам’ятаю, як, починаючи із 2012 року, на будь-яких святкуваннях все частіше з’являлися елементи російської культури. Тоді це насторожувало не багатьох. Для мене особисто тривожним дзвіночком став випадок із професійного життя. З колегами проводили обстеження маяків на території півострова, а у Севастополі російські військовослужбовці не допустили нас до цього об’єкту, який апріорі був українським. Отож, ми розуміли, що відбувається щось не те. Згодом усвідомили: тиха підступна пропаганда переростає в ідеологічну прелюдію війни», – констатує Олег.
Рішення покинути Крим прийшло саме тоді, коли відбулося фейкове голосування на півострові. Сім’я Шилюків перебувала у Нетішині, гостювала у батьків Вікторії. Вибір був болючий.
«Я поїхав з Криму не тому, що в Росії по-іншому живуть, не тому, що розмовляють російською. Я змушений був покинути місце, де народилася моя дитина, де я збудував дім, посадив дерева, де був щасливий. Поїхав саме через те, аби забезпечити майбутнє своїй доньці та сім’ї, бути вільним у своїй державі. Ота невизначеність і підштовхнула нас повертатися до родинних джерел. Так, втрачати – це дуже важко, частину себе все-одно лишаєш там, де залишив частину життя. Ця ситуація тяжча, ніж пожежа чи повінь: це душевне стихійне лихо, яке руйнує стиль твого життя, подеколи і віру. Важко розпочинати все з нуля, особливо у 40 років, проте надзвичайно вдячний своїй коханій, що підтримала мене, і наше рішення стало спільним. Я переконаний, що вибір зробив правильний», – ділиться сокровенним Олег.
У Нетішині їх підтримала, прийняла та схвалила вибір родина. Поступово було вирішено побутові проблеми. Олег вдячний людям, які підтримали його, оцінили потенціал та допомогли на професійному шляху. Той рік, який розрізав життя родини навпіл, став і гірким, і цікавим водночас. Тут, на своїй малій батьківщині, Олег вдруге розпочав шлях високоосвіченого фахівця.
Першими цікавими роботами після подій 2014 року були інженерно-геодезичні роботи по Десятинній церкві у Києві, обстеження нового собору Почаївської лаври. Того ж буремного року влаштувався працювати на Хмельницьку АЕС: спочатку бетонярем 4 розряду в РБУ ЕРП, а через два роки – провідним геодезистом ВЕБтаС.
Під час роботи у цьому підрозділі прийняв рішення здобути другу вищу освіту – з відзнакою закінчив Київський національний університет будівництва та архітектури, отримавши звання магістра інженера-дослідника.
Олег – взірець максималізму та критичного ставлення до себе, тому переконаний, що потрібно розширювати свій світогляд, збільшувати об’єм знань.
«У відділі експлуатації будівель та споруд основним завданням був геодезичний моніторинг за будівлями та спорудами ВП ХАЕС, виконував різної складності геодезичні вимірювання. Атомна енергетика – цікава для мене галузь зі своєю специфікою, яка підштовхує до самоосвіти та вивчення нових технологічних процесів. Свою магістерську роботу також пов’язав із моніторингом будівель та споруд – опрацював питання впровадження комплексної системи моніторингу на прикладі Хмельницької АЕС, яка б об’єднала різні системи моніторингу в одну для оперативної та повноцінної оцінки стану об’єктів АЕС в результаті зовнішніх впливів», - зауважує фахівець.
Олег із захопленням розповідає про кожну свою роботу: цікаво та доступно. Навіть не могла уявити, що буду уважно слухати про різні технологічні та конструктивні елементи АЕС. Співрозмовник переконаний, що будь-яка робота на Хмельницькій АЕС – насамперед відповідальна та цікава, і виконувати її треба якісно та вчасно.
Нині Олег Шилюк – інспектор служби відомчого нагляду та пожежної безпеки за напрямком «Будівлі і споруди». І знову вивчає велику кількість наукової та нормативної літератури. Свою улюблену історичну прозу відклав до кращих часів, проте натхнення черпає у душевному спокої сім’ї, мудрих порадах дружини Вікторії, успішних студентських здобутках доньки Катерини. Його хобі – бджоли та велосипед: невеличка пасіка поєднує з природою, а двоколісний дозволяє краще пізнати місцеві пейзажі. Часом сниться Крим, де жив та працював…
Для нього Україна – це не територія, не окрема область чи регіон, а люди, традиції, культура, мова. Саме віра в Україну і допомогла не опустити крила і відкрити в собі ту любов, яка воскрешає з попелища.
– Олеже, скажи, – ти не жалкуєш про свій вибір?
– Ні, бо приїхав сюди не для того, щоб здатися чи опустити руки, а зрозуміти, що я таки щаслива людина, бо маю три складові свого щастя – сім’ю, родину і Батьківщину.
Тетяна Степанюк
