Автентичний код нації

Щороку в третій четвер травня відзначають День вишиванки. У цей день українці вдягають вишиванки на роботу, навчання або просто прогулюються вулицями своїх міст. Свято покликане популяризувати українську культуру і традиції, зберегти традиції носіння національного одягу.

У культурі практично будь-якого народу є речі, які яскраво відображають його особливу національну традицію. Вишиванка - яскравий приклад і підтвердження цьому. Історія вишиванки своїми витоками сягає в незапам’ятні часи. Ще за свідченням знаменитого давньогрецького історика, географа і мандрівника Геродота, елементами вишиванки був прикрашений одяг скіфів, які проживали на наших землях в період VIII ст. до н. е. - IV ст. н.е. Знаменитий арабський мандрівник X ст. у своїх розповідях також згадує про русів, які носили вишитий одяг. У ході сучасних досліджень, наприклад, на Черкащині були знайдені срібні бляшки з фігурками чоловіків, датування знахідок VI ст., дослідження яких показали ідентичність елементів одягу і орнаменту вишивки українського народного костюма XVIII-XIX століть.

Ідея вшановувати автентичний український одяг зародилася у 2006 році і належить одній із студенток Чернівецького національного університету Лесі Воронюк. Її надихнув одногрупник, який завжди ходив на пари у вишиванках. Тоді дівчина запропонувала одногрупникам і студентам вибрати день і прийти усім у вишиванках. Спочатку ініціативу підтримали кілька десятків студентів і викладачів, але пізніше свято набрало всеукраїнських масштабів. У 2011 році був встановлений рекорд за кількістю людей у вишиванках в одному місці. На центральній площі Чернівців зібралося чотири тисячі людей у вишиванках. У 2015 році з'явилася акція "Подаруй вишиванку захиснику", в якій взяли участь 38 країн світу. Вишиванки передавали бійцям АТО, які беруть участь в бойових діях в Донбасі.

Вишиванка є не тільки традиційним українським одягом, але й оберегом. Символи та кольори, які використовуються при вишивці, володіють певним змістом. Традиційно вишивали дівчата, які готували собі посаг, збираючи його в спеціальну скриню. Небагата дівчина могла похвалитися 30-40 сорочками, середнього достатку – 50-70, а багаті – 100.

Сорочку для дитини вишивала мама або бабуся, під час роботи співали пісні і молилися. Вважалося, що так вишиванка стає справжнім оберегом.

У ХІХ столітті Іван Франко почав носити вишиванку з піджаком, привертаючи увагу незвичайним поєднанням і зробивши його популярним. У 1876 році Олена Пчілка видала альбом українських вишиванок, після чого в Європі почався бум української вишивки, а в самій Україні почалися перші наукові вивчення вишиванки.

На даний момент фрагменти української вишивки використовують багато відомих дизайнерів, серед яких Жан-Поль Готьє, Джон Гальяно, Gucci, Valentino, Dolce & Gabbana.

 

«Вишиваю в своє задоволення»

Перш ніж познайомитись з нетішинкою Жанною Глазковою, я бачила її роботи на своїх знайомих. Дуже гарно, зі смаком, неповторно: тонка робота, гармонійно підібрані візерунки та кольори. Одразу видно, що це захоплення її життя. Жанна Миколаївна це підтверджує, каже, що рукоді­лля давно приваблювало: спочатку багато в’язала, проте в один прекрасний момент вишивання полонило жінку. Побачила дуже гарний вишитий рушник в журналі, і так захотілося втілити цей витвір власноруч. За місяць бажання стало реальністю.

- Потім були великодні серветки. А невдовзі чоловік озвучив свою мрію про вишиванку, і я вирішила зробити йому сюрприз на день народження, десь два місяці я готувала свій подарунок. Так народилася моя перша льняна сорочка 10 років тому.  Зараз в чоловіка уже є чотири мої вишиванки, дві – в сина, дві – в доньки, і в мене одна сорочка. Все, що я вишиваю, я дарую рідним, друзям, приурочуючи до якогось свята. Наприклад, на Великдень люблю вишивати пасхальні рушнички бісером і дарувати своїм бли­зьким, - розказує Жанна Миколаївна.

- Це  досить дорогі подарунки!

- Так, але мої рідні лю­ди теж дорогі мені!

Рушники майстриня вишиває нитками «Аріадна», бо вони гарно дивляться в орнаменті. А квіти, картини, одяг вишиває французькими нитками ДМС, бо ті ідеально передають найрізноманітніші відтінки кольорів. Окрім класичного хрестика використовує техніку занизування, досить оригінальними виходять вироби. Сама придумує візерунки, користується й класичними зразками, проте ніколи не повторюється, тому двох однакових речей у її доробку просто не знайдеш.

Вишивання з нею скрізь: навіть коли доводиться десь чекати, знаходить місце, аби почаклувати голкою. Тому й не нервується, бо завжди має себе чим зайняти. Жінка стверджує, що коли вишиває, ніякі погані думки не пронизують, думає тільки про стібки на полотні, бо треба уважно рахувати «хрестики», щоб не збитися з візерунка.

- Це для мене надзвичайне задоволення, я навіть телевізор не дивлюся просто так, лише у супроводі голки з ниткою. Але обов’язково має транслюватися щось позитивне: якийсь концерт чи цікава пізнавальна передача. Негативу бути просто не може. Від цього я стаю врівноваженішою: якою б не була втомленою, обов’язково мушу зробити на полотні хоча б 10 «хрестиків». 

Так стібками вимірюється Жаннине життя: місяць – і готовий рушник, ще місяць – і хтось з рідних, близьких людей примірятиме нову сорочку чи плаття. Її руки вже витворили 25 сорочок, 6 суконь, 16 рушників, 78 ікон, 27 картин, 13 серветок, 2 краватки. Жанна жодного разу не брала участі у виставках робіт місцевих майстринь, бо вишиває для себе, для душі. Що вишила – подарувала, тому усі її роботи мають своїх власників. Частина творінь прикрашає власні стіни, кожна річ має своє призначення.

Жанна Глазкова та її родина одягають свої вишиті обереги на урочисті події, знакові дати: «Доні на випуск я сукню вишивала, чоловіку і собі вишила сорочку і плаття одного стилю. Онуку вишила сорочечку, в якій його охрестили. На День вишиванки неодмінно прийду на роботу в тематичній сукні чи сорочці, ми у своєму колективі (моя співрозмовниця працює в гідротехнічному цеху Хмельницької АЕС) підтримуємо українські традиції».

Наразі майстриня вишиває рушники, адже красуня-донечка невдовзі закінчить внз, а там, дивись, і нареченою стане. А мамі хочеться, аби на весіллі усі обереги були створені власноруч, з маминою молитвою і світлими думками про щасливу доньчину долю.

Переглядаючи роботи Жанни Миколаївни, звернула увагу на один рушник, весільний: ніби й класичний візерунок, а з кольорів лише червоний і багряно-червоний: «Так, любов вишиваю лише червоним, адже вона головна на цьому полотні, як, власне, і в житті».

Тетяна Степанюк

На знімках: Ж. Глазкова у вишиванці; Н.Гусарова у вишитому Ж.Глазковою платті

Фото Віктора Гусарова