Заслужений працівник вищої школи України, академік Академії Наук вищої школи України, академік Української Академії історичних наук, доктор історичних наук, професор Кам'янець-Подільського державного педуніверситету Іон Ізраїлевич (Срулевич) Винокур належить до тих щасливих людей, праця яких на тривалому тернистому шляху наукової і педагогічної творчості завжди належно оцінювалася і вшановувалася в нашому суспільстві. Про це красномовно засвідчує непересічне відзначення на порозі ІІІ-го тисячоліття 70-ти річного ювілею вченого. Ми з гордістю визнаємо, що за 50 літ подвижництва на стезі науки і освіти, опублікувавши майже 400 академічних і науково-популярних творів, у тому числі 38 монографій, навчальних посібників, Іон Ізраїлевич посів гідне місце серед учених України і зарубіжжя. Його прізвище і діяльність стали невіддільними в свідомості широкого загалу громадськості від археології, історії й краєзнавства України, рідної Волині, Поділля та Буковини, а притаманні висока професійність, ерудованість і сумлінність у роботі, життєва мудрість і толерантність, чуйність і доброзичливість, інтелігентність і скромність надали йому ту благодатну ауру, яка поширюється на всіх оточуючих і викликає радість спілкування, загальну любов і повагу.
  Народився Іон Винокур 4 липня 1930 року в районному центрі Ружині, що на Житомирщині, в робітничій сім'ї. Батько працював тут майстром бляхарської справи і за своїм розумом та вдачею був порадником у життєвих перипетіях багатьох мешканців округи. В мальовничому містечку Східної Волині хлопчик провів усього шість літ. У 1936 році сім'я переїхала до Житомира. Та отчий край назавжди закарбувався в його пам'яті і уже в зрілі роки Іон Ізраїлевич частенько провідує в Житомирі батькову могилу, стежки свого дитинства, знайшов чимало друзів. На долю Винокура припало лихоліття Великої Вітчизняної війни, евакуація його родини і довгождане її повернення 1944 року до Житомира. Саме в цьому місті юнак завершив середню освіту в школі № 25, яку також до нині пошановує, навідує і добрим словом згадує своїх учителів, котрі прищепили йому інтерес до минувшини і природи краю, що й визначило його професію. 1948 року Винокур вступає на історичний факультет Чернівецького університету і започаткував "буковинський період" свого життя.
  Щасливі студентські роки для Винокура були часом звитяги і напруженої праці в оволодінні історичними знаннями. Допитливого студента помітили викладачі факультету. Відомий археолог і педагог Борис Онисимович Тимощук, який тоді працював у місцевому краєзнавчому музеї, з другого курсу навчання став брати з собою Винокура в археологічні розвідки і на розкопки по Буковині, а в 1951-1952 роках залучив його до роботи в складі Галицької археологічної експедиції АН України під керівництвом доктора історичних наук, професора В.Й. Довженка. Завдячуючи наставнику Б.О. Тимощуку, Іон Ізраїлевич увійшов у світ археологічної науки і пов'язав з нею усе подальше життя. Першим здобутком студента-науковця стали виконання і успішний захист дипломної роботи на тему: "Нові археолологічні матеріали з історії Галицько-Волинської Русі".
  По закінченні Чернівецького університету молодий випускник у серпні 1953 року повертається до рідного Житомира, де майже чотири роки працює науковим співробітником обласного краєзнавчого музею. Як творча натура, Іон Винокур повністю присвятив себе різноаспектному вивченню історії та культури Східної Волині, організації і проведенню археологічних розвідок та розкопок на Житомирщині та збиранню для потреб музею старожитностей. Він одразу розпочав активне співробітництво з редакцією обласної газети "Радянська Житомирщина". Вже 8 січня 1954 року на шпальтах часопису з'явилася перша стаття І.Винокура "Пам'ятник часів визвольної війни 1648-1654 років", а згодом публікації про гайдамаччину ХVІІІ ст., декабристів на Житомирщині, з історії Волині ХІХ - початку ХХ ст.4, про учасника повстання на броненосці "Потьомкин" І.П. Некрашевича та ін. Водночас республіканський журнал "Україна" вмістив його нариси і розвідки культурознавчого характеру про давніх овруцьких каменерізів (1956), композитора В.С. Косенка (1955)7, польського письменника Ю. Крашевського (1957) й ін.
  Та справжнім покликанням молодого науковця залишалися археологічні досліди. Вони були спрямовані спочатку на вивчення і доповнення власними пошуками давніх пам'яток археологічної карти Житомирщини. З цією метою він запровадив на сторінках обласної газети рубрики "Слідами древніх культур" і "Цікаві знахідки". Увагу читачів тоді привернули змістовні викладом і новизною матеріалу його статті та замітки даного циклу часопису "Про давньоруські пам"ятки", "Пам'ятки первісної історії Житомирщини" (1954), "Новоград-Волинський скарб римських монет"(1955),Відкриття Радомишльської палеолітичної стоянки"(1956), "Стародавній Житомир", "Стародавній Коростень"(1955), "Стародавній Овруч"(1956) та ін. Уже 1956 року І. Винокур видав першу брошуру "Археологічні пам'ятки Житомирщини", яка значно розширювала знання про давнє минуле краю і надавала методичні рекомендації краєзнавцям та школярам щодо виявлення, фіксації і збереження старожитностей. Влітку того ж року Іон Ізраїлевич взяв участь у роботі археологічної експедиції АН України в зоні спорудження Кременчуцької ГЕС на Черкащині, чим розширив коло своїх наукових інтересів і збагатив досвід дослідницької праці.
  Визначальним здобутком "житомирського періоду" діяльності Іона Винокура стало окреслення ним головного напряму своїх досліджень - вивчення та узагальнення на дисертаційному рівні старожитностей Східної Волині першої половини І тисячоліття н.е. Підгрунтя обраної наукової проблеми склали стаціонарні роботи на Пряжівському і Слободищенському (1955-1957) та Маркушівському й Іванківському (1959) черняхівських поселеннях ІІ-V ст. н.е. на Житомирщині. Вже 1955 року дослідник опублікував перші матеріали вивчення черняхівської культури під рубрикою "Слідами древніх слов'ян". Саме приналежність черняхівців до ранніх слов'янських племен тоді була новаторською ідеєю і згодом оформиться в його головну концепцію дослідження на подальшу перспективу творчості.
  1957 року Іон Винокур повертається до Чернівецького університету і продовжує на шість років "буковинський період" життя, який завершив становлення його як ученого. Тут він створив експозицію музею вузу і працює його завідувачем, викладає курс музеєзнавства на історичному факультеті, під наставництвом Б.О. Тимощука керує археологічною практикою студентів, бере діяльну участь в археологічних експедиціях на Чернівеччині, в Середньому Подністров'ї, на Хмельниччині та Тернопільщині.
  Починаючи з 1957 року І.Винокур публікує сам або в співавторстві з Б.О. Тимощуком у місцевій пресі та наукових виданнях звіти про роботу археологічного загону Чернівецького університету й, таким чином, активно прилучається до давньої історії Буковини і популяризує її. Водночас він виступає одним з організаторів стаціонарних досліджень у 1958 році трипільського поселення біля с. Магала Новоселицького району й широко інформує про знахідки громадськість в журналах "Україна", "Природа", збірнику "Археологія", в 1959 році - давньоруського храму ХІІ-ХІІІ ст. в околицях с. Василів Заставнівського рвйону, в 1962 році - Киселівського могильника І-ІІ ст.н.е. й ін. Все це дало змогу оприлюднити Іону Ізраїлевичу /переважно у співавторстві з Б.О. Тимощуком/ праці узагальнюючого характеру з давнього буковинознавства "Що повинен знати юний турист про археологічні пам'ятки Буковини" (1958), "Слов'янські пам'ятки Буковини" (1961), "Пам'ятки епохи полів поховання на Буковині" (1962) та ін. В археологічних дослідженнях ученого превалює проблема етногенезу ранніх слов'ян на Чернівеччині та її давньоруського періоду.
  Проте головну увагу й зусилля Іон Ізраїлевич зосереджує на завершенні обраної на Житомирщині теми свого дослідження. В результаті на рубежі 50-60-х років він публікує грунтовні наукові статті, які відкрили новий етап в археологічному вивченні Східної Волині І тисячоліття н.е.: "Корчакська група ранньослов'янських пам'яток на території Східної Волині"(1958), "Ранньослов'янські пам'ятки Східної Волині"(1959), "Древности Восточной Волыни"(1960) та ін. Підсумком багаторічної праці стало видання І.Винокуром монографії "Старожитності Східної Волині першої половини І тисячоліття н.е." (Чернівці, 1960) та захист 1962 року в Ленінграді одноіменної дисертації й присудження наукового ступеня кандидата історичних наук. З того часу він ніколи не полишає занять, пов'язаних з археологічним та історичним вивченням волино-подільського краю. Уже наприкінці ХХ ст. І.Винокур виголосив з даної проблематики важливі доповіді і оприлюднив статті теоретичного характеру "Слов'янські пам'ятки Східної Волині І тис.н.е." (1993), "Дулібсько-волинський союз в історії східних слов'ян"(1998), "Слов'яно-руські старожитності у надріччі Гнилоп'яті" (1999) та ін. Крім того, "буковинський період" позитивно позначився і в особистому житті Іона Винокура. Ще в студентські часи він познайомився, а у 1955 році поріднився з молодим науковцем і викладачем Чернівецького університету Надією Григорівною Литовченко й створив міцну сім'ю.
  У 1963 році Іон Ізраїлевич перейшов на викладацьку роботу на історичний факультету Кам'янець-Подільського педагогічного інституту (з 1997 року педуніверситету) й відкрив тривалий і найбільш плідний "кам'янецький період" освітянської, наукової і громадської діяльності. Тут він спочатку працював асистентом, старшим викладачем, доцентом кафедри загальної історії, знайшов повну приязнь і підтримку колег, наставництво свого завідувача тоді відомого вченого України, професора Леоніда Антоновича Коваленка і з його благословіння з 1969 року очолив кафедру історії СРСР і УРСР, яка з 1991 року ним була реорганізована в кафедру історії Східної Європи та археології. 1978 року в Інституті археології АН України Іон Винокур захистив докторську дисертацію на тему: "Історія та культура черняхівських племен лісостепового Дністро-Дніпровського межиріччя", а двома роками пізніше став професором.
  З приходом на факультет Іона Ізраїлевича тут поліпшилася творча атмосфера, зміцнилися демократичні традиції, взаєморозуміння і доброзичливість як у середовищі його колег, так і між викладачами та студентами, а на його кафедрі запанували у роботі професіоналізм, злагода, наукові звершення. В навчальний процес він привніс високу якість викладання археології, як дисципліни, належну організацію археологічної практики студентів, заснування єдиної у педвузах України археологічної лабораторії, виконання і захист з 1968 року студентами дипломних робіт, удосконалення учбових планів та програм, відкриття додаткової спеціальності з правознавства та інші новаторські ідеї й замисли.
  Для професора Винокура притаманні широкі наукові інтереси. Насамперед учений зосередився на дослідженні слов'янських і давньоруських старожитностей І - початку ІІ тисячоліть в Середньому Подністров'ї та в Правобережній Україні загалом. Для стаціонарного вивчення давніх поселень, могильників, курганів, жертовників, капищ та інших пам'яток уже 1964 року він утворив археологічну експедицію історичного факультету в системі Інституту археології АН України, яка працює без жодної перерви 36 літніх польових сезонів, здійснила чимало важливих наукових відкрить, нагромадила для потреб науки і освіти понад 30 тисяч речових зразків давніх культур й стала справжньою школою навчання і виховання усіх тих, кого вабить світ археології. Найбільш результативними були багаторічні роботи експедиції по вивченню стародавніх поселень біля сіл Бакота, Велика Слобода і Сокіл Кам'янецького, с. Ружичанка Хмельницького, с.Кремінна Городоцького, с.Юрківці Чемировецького, с. Ставище Дунаєвецького, с.Рудківці Новоушицького районів, давньоруських городищ в Ізяславі, Полонному, Губині на Хмельниччині, а також дослідження слов'янських пам'яток у с.Буша Ямпільського та на місці спорудження Дністровської ГЕС біля с.Бернашівка Могилів-Подільського районів на Вінниччині. Здобуті експедицією матеріали були покладені І.Винокуром у створення своїх головних монографій: "Історія та культура черняхівських племен Дністро-Дніпровського межиріччя ІІ - V ст. н. е." (Київ., 1972), "Давні слов'яни на Дністрі" (1977), "Історія лісостепового Подністров'я та південного Побужжя. Від кам'яного віку до середньовіччя" (1985), "Буша" (1991), "Бакота: Столиця давньоруського Пониззя" (1994), "Слов'янські ювеліри Подністров'я" (1997) та ін. Одночасно в контексті досліджуваної наукової проблеми ученим оприлюднено в 60 - 90-ті роки понад 200 статей, розвідок і заміток в "Кратких сообщениях Института археологии АН СССР", "Советской археологии", "Археологических открытиях", "Археології", "Українському історичному журналі" та інших періодичних виданнях й багатьох академічних збірниках з археології України, Росії, Молдавії, Польщі, Болгарії тощо. Численні статті та книги об'єднані ідеєю спорідненості та взаємозв'язку усіх племен та народів, що населяли Поділля та Волинь в І тисячолітті н. е. Зокрема, своїми працями професор Винокур захистив тезу приналежності черняхівських племен ІІ - V ст. до ранньослов'янських. Саме про проблеми етногенезу давніх слов'ян на матеріалах конкретної історії Волині й Поділля були покладені в основу доповідей І.Винокура на міжнародних археологічних конгресах у Варшаві (1965), Празі (1966), Берліні (1970), Братиславі (1975), Софії (1980), Києві (1985), Новгороді (1996), на симпозіумах у Любліні (1978, 1993) та інших, де він здобув визнання в наукових колах зарубіжжя, удостоєний почесної медалі "Другові університету імені Марії Склодовської-Кюрі".
  Провідне місце в наукових дослідженнях ученого посідає проблема літописних давньоруських міст Поділля і Південно-Східної Волині (Бакота, Ізяслав, Полонне, Губин й ін.). Починаючи з 1963 року Іон Ізраїлевич присвятив 17 літніх польових сезонів комплексному вивченню адміністративного центру Пониззя ХІІ - ХІІІ ст. - літописній Бакоті і завершив свою працю виданням згаданої капітальної книги "Бакота" (співавтор П.А. Горішній), яка здобула визнання і популярність у колах громадськості і науковців. У 1992-1993 рр. експедиція Кам'янець-Подільського педінституту під керівництвом І.Винокура дослідила на території Полонного, в згині р.Хомори давньоруське городище ХІІ-ХІІІ ст., що дало змогу значно розширити наші знання про часи заснування цього літописного міста й належно відзначити 1995 року його 1000-ліття. Такою ж ефективною виявилась робота у 1994-1995 роках в Ізяславі спільної експедиції Кам'янець-Подільського педінституту, Хмельницького інституту удосконалення вчителів і обласного краєзнавчого музею (керівники І.І. Винокур, О.І. Журко, С.Ю. Демідко). Головним об'єктом археологів стали дослідження у найдавнішій частині міста, в урочищі "Рогнеда" давньоруського культурного шару ХІ-ХІІ ст. Здобуті підйомні матеріали дали змогу Іону Ізраїлевичу локалізувати літописний Ізяславль, уточнити дату заснування цього міста й відзначити його 900-річчя. Нарешті, впродовж 1997-1999 років спільно зі своїми учнями, кандидатами історичних наук В.І. Якубовським і О.І. Журком професор розпочав масштабні стаціонарні роботи на місці літописного Губина на Случі Старокостянтинівського району, який у ХІІ - ХІІІ ст. був одним з важливих адміністративних центрів Болохівської землі та однією з могутніх фортець Східної Європи.
  Не випускає учений з поля зору своїх наукових інтересів проблему заснування та історію середньовічного м.Кам'янця-Подільського. Вже у середині 60-х - на початку 70-х років спільно з відомим київським архітектором-реставратором Є.М. Пламеницькою та тутешніми краєзнавцями І.І. Винокур під час археологічних досліджень кам'янецького замку і території Старого міста виявив культурні нашарування ХІІ-ХІІІ ст., що дало змогу вченому опублікувати полемічну статтю "Як починався Кам'янець" (1976), а згодом разом зі своїм учнем, кандидатом історичних наук М.Б. Петровим розв'язати в 90-х роках тривалу дискусію серед науковців навколо датування і першопочатків становлення Кам'янця-Подільського та опублікували грунтовні праці з історичної топографії цього міста з найдавніших часів до початку ХХ ст. (1973). Також до сьогодні не втратив своєї актуальності й популярності створений І.С. Винокуром та колишнім директором місцевого краєзнавчого музею Г.М. Хотюном ілюстрований путівник "Кам'янець-Подільський державний історико-архітектурний заповідник" (1981, вид.2-е, 1986). Глибокі знання ученого з історії та культури древнього міста над Смотричем і їх популяризація в місцевій пресі та наукових виданнях знайшли відгук і шану в кам'янчан. 1995 року професор І.І. Винокур був удостоєний міської премії імені подільського історика та краєзнавця Юхима Сіцінського.
  Увага вченого звернута і до проблем загальної історії України, а навчальний посібник "Давня і середньовічна історія України" (1996), створений спільно з його учнем, кандидатом історичних наук, доцентом С.В. Трубчаніновим визнано кращим серед поданих на конкурс, організований Міністерством освіти України та міжнародним фондом "Відродження" у рамках Програми гуманітарної освіти в державі. Він взяв участь у написанні статей до "Радянської енциклопедії історії України", нарисів до книги "Репресоване краєзнавство. 20-30-ті роки" (1991) та інших колективних наукових історичних видань. Водночас дбаючи про підвищення якості викладання з археології й історії України та її земель, про озброєння освітян, шкільних історичних гуртків та музеїв, Іон Винокур підготував і оприлюднив численні методичні посібники й рекомендації, з-поміж яких знаходяться в активному вжитку: "Археологічні пам'ятки Хмельниччини" (1964), "Збирання і вивчення археологічних пам'яток та методика їх використання в школі" (1967), "Борьба Руси за свержение татаро-монгольского ига" (1980), "Древний Киев" (1982), "Устим Кармалюк" (1987), "Пам'ятки історії у творчості Т.Г. Шевченка" (1989), "Нариси історії Поділля" (1990), "Історія Поділля та Південно-Східної Волині" (1993), підручник для вузів "Археологія України" (1994), колективна праця "Археологія доби українського козацтва ХVІ - ХVІІ ст." (1997) та інші, які засвідчують багатоаспектну зацікавленість автора історією України. При цьому історичні погляди вченого на події і явища минулого відзначаються об'єктивністю, поміркованістю і виваженістю.
  Як істинний учений, І.І. Винокур створив з числа вихованців і послідовників власну наукову археологічну школу. Своїми найближчими учнями професор вважає доктора історичних наук О.М. Приходнюка, кандидата історичних наук Л.В. Вакуленко (Інститут археології НАН України), доцентів М.Б. Петрова, В.І. Якубовського, А.Ф. Гуцала, завідувача археологічної лабораторії В.П. Мегея (Кам'янець-Подільський педуніверситет), доцента О.І. Журка (Хмельницький інститут бізнесу), І.П. Герету, Б.С. Строценя (Тернопільський обласний краєзнавчий музей) та інших. 
  Водночас професор І.І. Винокур виступає впродовж 60-90-х років визначним організатором краєзнавчого руху на Поділлі й Південно-Східній Волині. З 1964 року він один із засновників і керівників Хмельницького обласного історико-краєзнавчого товариства, з 1966 - постійний член правління Хмельницької обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, з 1991 - входить у Раду, а з 1993 - почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців, з 1995 - один з керівників Центру поділлєзнавства Інституту історії України НАНУ при Кам'янець-Подільському педуніверситеті та ін. У такій ролі він став організатором І-Х подільських історико-краєзнавчих конференцій (1965 - 2000), які за своїм науковим рівнем проведення є міжнародними і престижними в Україні, та ряду інших міжнародних, всеукраїнських і регіональних науково-краєзнавчих форумів, що відбулися у 80 -90-ті роки у Києві, Житомирі, Хмельницькому, Кам'янці-Подільському, Ізяславі, Полонному, Шепетівці, Старій Синяві, Дунаївцях тощо. Іон Винокур входив до авторського колективу по створенню тому "Історія міст і сіл УРСР. Хмельницька область" (1971), "Довідника з археології України. Хмельницька область" (1984), наукових збірників "Проблеми етнографії, фольклору і соціальної географії Поділля"(1992), "Освіта, наука і культура Поділля"(1998), "Кам'янеччина в контексті історії Поділля"(1997, 1998) й чимало інших, які характеризують різноманітні інтереси вченого в галузі регіональних досліджень. За видатні заслуги на тлі розвитку подільського історичного краєзнавства в 1997 році І.І. Винокуру була присуджена обласна премія імені Юхима Сіцінського.
  Як відомий учений, професор Іон Винокур веде значну науково-організаційну роботу. Він є членом Ради Національного комітету України Міжнародної унії слов'янської археології (з 1997 р.), членом наукової координаційної Ради з проблем "Археологічні дослідження на території України" при Інституті археології НАН України, членом Наукової координаційної ради з проблем "Історичне краєзнавство в Україні" при відділенні історії, філософії та права НАН України, членом спеціалізованої Ради при Інституті археології НАН України по захисту докторських і кандидатських дисертацій, а після обрання у 1997 і 1998 роках відповідно академіком Академії Наук вищої школи України та Української Академії історичних наук активно працює в наукових комісіях і радах цих об'єднань учених. До того ж, Іон Ізраїлевич виступає членом редколегій журналів "Археологія", "Краєзнавство", "Наукових праць Кам'янець-Подільського педуніверситету: історичні науки" й інших історичних періодичних видань. Одночасно академік займається навчанням магістрантів і аспірантів рідного вузу, підготовкою докторів та кандидатів наук в галузі археології.
  Упродовж усієї своєї наукової діяльності Іон Винокур співпрацював з такими відомими вченими, як нині покійними С.М. Бібіковим, Ф.П. Шевченком, В.Й. Довженком і продовжує співробітничати з М.Ю. Брайчевським, В.Д. Бараном, Б.О. Тимощуком, О.М. Приходнюком та іншими, підтримував зв'язки з членом-кореспондентом АН СРСР П.М. Третьяковим, професором з Петербургу М.О. Тихановою (нині покійними), а сьогодні контактує з академіком Б.А. Рибаковим (Москва), професорами Я. Гурбою, А. Коковським, М. Парчевським, В. Шиманським (Польща), директором Інституту археології НАН України, академіком П.П. Толочком, академіками НАН України П.Т. Троньком, В.А. Смолієм та ін. Головне ж, за 37 років плідної науково-педагогічної діяльності в Кам'янець-Подільському педуніверситеті Іон Ізраїлевич вивчив і випустив у світ понад 5,5 тисяч учителів історії, кожен з яких взяв від нього частку знань і умінь, доброго і розумного, просто сердечного тепла й всього того, що знадобиться на довгій життєвій ниві. Тому не має жодного випускника, який би гарним словом не згадував би свого наставника, з радістю не очікував би зустрічей з ним. В їх уявленнях "факультет", "наука", "Винокур" давно з'єдналися в одне поняття, в один смисл.
  Багаторічна сумлінна педагогічна, наукова і громадська діяльність академіка Іона Винокура гідно оцінена. Він - Заслужений працівник вищої школи, нагороджений медалями "За доблесну працю" та А.С. Макаренка, значком "Відмінник народної освіти України", Почесними Грамотами Міністерства освіти України й іншими відзнаками. Ім'я вченого занесено до Книги Пошани Хмельницької області.
  Водночас Іон Ізраїлевич турботливий сім'янин і вдячний син. З дружиною Надією Григорівною (кандидатом біологічних наук, доцентом) виховали дочку Тетяну, яка обрала шлях батьків - працює на кафедрі філософських дисциплін нашого вузу. Світлій пам'яті своїх батьків він присвятив монографію "Слов'янські ювеліри Подністров'я". Сьогодні ж йому судилося дбайливо доглядати могилу рідної дружини, створити в ім'я її незабутньої пам'яті нову книгу.
  З висоти 70-річного ювілею можна переконливо сказати, що усе свідоме життя Іон Винокур робив усе залежне від нього, щоб гідно прислужитися українському народу, розбудові вищої і середньої освіти та розвитку історичної науки. Академік збагатив свою науку важливими і цінними відкриттями і по праву дістав визнання відомого вченого, авторитетного дослідника, активного громадського діяча, мудрого педагога, прекрасної людини. Щиро бажаючи ювіляру міцного здоров'я, довготривалого розквіту творчих сил, очікуємо від нього звершення нових цікавих задумів, експедицій, книг, талановитих і вдячних учнів - послідовників.