Як зекономити на лампочці або

чи вдасться розрубати гордіїв вузол

Жителя Нетішина Леонтія Подковенка ще у часи радянської влади визнано як «Почесного вина­хід­ника та раціоналізатора СРСР». На цьому поприщі він не раз доводив, що рушієм науки і техніки є нестандартне мислення. Він  цікавий співрозмовник. Принаймні автору цих рядків не раз допомагав у підготовці журналістських матеріалів, коли мова йшла про впрова­дження конструкторських рішень у атомній енергетиці. Нещодавно Леонтій Павлович мене заінтригував, запропонувавши подумати над проблемою, як зекономити на звичайній електричній лампочці.

Поняття «економія» для багатьох людей близьке, бо постійно доводиться на чомусь заощаджувати. Щодо електролампочок, то й гадки не приходило, щоб захопитись економією, мовляв, вийшли з ладу – замінив. Але Леонтій Подковенко про це іншої думки…

Становлення Леонтія Подковенка, як спеціаліста, припало на шістдесяті роки. Трудову діяльність він розпочав на посаді майстра виготовлення стратегічної продукції  Сибірського хімкомбінату. Саме тоді довів, що має здатність творчо підходити до вирішення виробничих проблем. Відтак йому запропонували посаду конструктора. Згодом Леонтію Павловичу випала честь очолити роботу конструкторського бюро, яке займалось розробками для будівництва АЕС. У вільний від основної роботи час його часто можна було застати у технічній бібліотеці, де  вивчав іноземний досвід  розвитку атомної енергетики. Це ставало основою рефератів, які передавались для ознайомлення спеціалістам підприємства.

У 1985 році доля привела Леонтія Подковенка на проммайданчик Хмельницької АЕС. Тут він влився у колектив конструкторсько-технологічного відділу, а згодом й очолив його роботу.

Що таке бути конструктором на діючій АЕС? Насамперед це велика відповідальність, бо тамтешні технології, як мовиться, помилок «не прощають». А ще від конструкторів завжди чекають вагомого слова у вирішенні виробничих проблем. Леонтію Павловичу важко перерахувати, скільки  колективу КТВ довелось запровадити конструкторських розробок. Ось одна з них. У дев’яностих роках Хмельницька АЕС зіткнулася з проблемою утилізації  відпрацьованого масла головних циркуляційних насосів. Для цього потрібна була спеціальна установка, яка вироблялась у Свердловську. З коштами було сутужно, тому питання про нове придбання не ставилось. Головний інженер Хмельницької АЕС у розмові із Леонтієм Подковенком за­пропонував придумати щось своє. Конструктор зажив творчим неспокоєм, в голові зринали ідеї, але оптимальне рішення не народжувалось. Якоїсь миті пригадав, як колись на дачі виготовив котла, в якому за допомогою солярки нагрівав воду. Саме його технологічні особливості наштовхнули на розробку міні-установки для потреб електростанції. У ній було все передбачено – насоси, арматура, система вентиляції, щит та пульт управління. Випробування засвідчили, що конструктори рухались правильним шляхом. Згодом все відпрацьоване масло пройшло успішну утилізацію.

- То як же можна зекономити на електричній лампочці? – запитав мене під час наступної зустрічі Леонтій Подковенко.

Скажу відверто, що не зміг знайти підходящої відповіді, бо якось не хотілось вдаватись до банального, мовляв, зовсім не вмикати.

Мій співрозмовник пригадав, як проникся ідеєю енергозбереження і придбав сучасні, так звані економічні, лампочки. Одного вечора в його оселі одна з них вийшла з ладу, прослуживши лише кілька відсотків часу від зазначеного терміну. Леон­тій Павлович  не полінувався вольтметром виміряти напругу в електричній мережі. Вона становила понад 245 вольт. Це за його словами, могло бути однією з причин її перегорання.

- Доводиться постійно стикатись із нестабільністю електропостачання, - розповідає Леонтій Подковенко, - були випадки, що у моїх знайомих виходили з ладу  дорогі побутові прилади. Основна причина – «стрибки» напруги. Хіба цим когось здивуєш, коли наша енергосистема працює на зношеному обладнанні, більшість якого виготовлено у період післявоєнної масової електри­фікації. У Європі все просто – є стандарт: частота струму в мережі 50 герц. Ні ліворуч, ні праворуч… У нас її не спроможні утримувати на сталому рівні. Не дивно, що у наших квартирах так часто перегоряють не тільки електролампочки…

Вже десять років Леонтій Подковенко перебуває на заслуженому відпочинку. Але це, як мовиться, для загальної статистичної державної звітності. Він себе не може уявити без щоденної інтелектуальної роботи, працюючи в одній із фірм міста, активно займається проектно-конструкторськими та технологічними розробками для організацій та установ, діяльність яких пов’язана з атомною енергетикою. Цікавиться він і життям колективу Хмельницької АЕС, енергетичної галузі, тому й в курсі всіх тамтешніх подій.

- У складному періоді зараз перебувають атомники, - каже Леонтій Павлович. - Дається взнаки не тільки економічна криза, а й відверте не­розуміння значення атомної енергетики. Я дивуюсь, коли чую, що ДП «НАЕК «Енергоатом» є на сьогодні одним з найбільших боржників. Де логіка? В країні діє чотири АЕС із п’ятнадцятьма енергоблоками, які енергетичні потреби нашої держави­ забезпечують вже майже на шістдесят від­сотків. Решта – за тепловою гене­рацією, гідроелектростанціями. Віт­чизняні АЕС виробляють най­більше електроенергії за найнижчим тарифом, за рахунок якого атомникам вдається ледь триматися на плаву. Ось і зростають борги, природа яких  штучна. Хіба такий стан речей­ сприяє розвитку провідної галузі нашої економіки – атомної енергетики? Вона ж потребує постійної реконструкції, модернізації, що дає можливість підвищувати безпеку діючих енергоблоків. Переконаний, що є великим злочином, коли деякі гарячі голови намагаються пиляти гілку, на якій тримається наша енергетична незалежність. Це не порож­ні слова. Як тільки держава входить у осін­ньо-зимовий період, усі моляться на ядерні енергоблоки, щоб не підвели.

Леонтій Павлович дивується дилетантським аргументам, які наводять не тільки політики, а й досвідчені спеціалісти, мовляв, треба збільшити виробництво електроенергії за рахунок нарощення потужностей ТЕС та ГЕС. Що ті наміри варті сьогодні, коли технічний стан більшості діючих електростанцій потребує не тільки серйозної реконструкції, а й повномасштабного переоснащення через великий відсоток відпрацьованого ресурсу. Де на це кошти? Нині додався ще й брак ву­гілля. Зміни клімату доводять, що й гідроенергетика не є панацеєю, бо ж річки перетворюються на потічки. Зміна клімату не прийшла зненацька, вчені вже давно забили на сполох щодо руйнування озонового шару парниковими газами, левову долю яких викидають у навколишнє середовище саме підприємства, які працюють на вугіллі, мазуті, газі. Хіба не показово, що до цього переліку ніхто не відносить атомну енергетику. «Я б діючі АЕС порівняв із велосипедом, який при роботі не забирає з повітря кисень».

Будні атомної енергетики Леон­тій Подковенко часто обговорює у сімейному колі. Пишається, що його родина пов’язала долю із діяльністю саме Хмельницької АЕС. Старша донька Лариса та внук  Олексій опікуються фізичним захис­том електростанції, менша донька – Анже­ліка - працює інженером-програ­містом у службі інформаційних технологій. Для них тато та дідусь є незаперечним авторитетом. Саме Леонтій Павлович націлює їх на постійні пошуки, бо розуміє, що під лежачий камінь вода не тече. А там де пошук – там самовдосконалення­.

Нещодавно Леонтій Подковенко­ довідався, що можливостями енергетичної міждержавної спів­праці з Україною зацікавились у Європі. Розглядається можливість реалізації проекту «Енергетичний міст «Україна – Європейський Союз» щодо постачання електроенергії до Польщі та інших держав. Ставка робиться на технологічні можливості другого енергоблока Хмельницької АЕС. У планах - пов­на синхронізація української енергетичної системи із європейською ENTSO-E.

- Ми повинні тяжіти до кращого, - резюмує Леонтій Павлович, - енергетичне об’єднання із Європою змусить нас не почивати на лаврах від того, що вітчизняна енергосистема ще не розвалилась, а впроваджувати реконструкцію та модернізацію за світовими стандартами. Принаймні в них не перегоряють електролампочки так, як у нас…

Олександр Шустерук

На знімку: енергетична родина Подковенків – дідусь та тато Лентій Павлович, доньки Лариса та Анжеліка, внук Олексій Ігорович.

Фото автора