Який же правий Авiценна!

У глибині мудрості слів знаного вченого не раз переконувалася Л.С.Круглова, котра віднедавна очолює здоровпункт Хмельницької АЕС. Ми зустрілися з Лілією Степанівною напередодні професійного свята медиків і у невимушеній розмові дійшли до… Авіценни, мудрість тверджень якого непідвладна часу. Одне з них дуже влучно визначає ефективність  роботи лікаря, від якого пацієнт чекає неодмінного одужання. На переконання Авіценни воно наступить тільки тоді, коли той, хто звернувся до лікаря за допомогою, повірить у нього і намагатиметься слідувати наданим рекомендаціям. Великий Аві­ценна висловився приблизно так: якщо ти зі мною (лікарем – ред.), я тебе вилі­кую, якщо ти зі своєю хворобою, то з двома вами мені впоратися важко.

З висоти власного досвіду Лілія Степанівна стверджує, що в медичній практиці порою легше встановити діагноз, причину захворювання, ніж порозумітися з пацієнтом, переконати його у необхідності лікування, у доцільності прийому тих чи інших препаратів тощо. За відсутності дові­ри одне до одного марно сподіватися на позитивний результат.

- Ми живемо в пору соціальних стресових ситуацій, люди збуджені і роздратовані, пацієнти нерідко приходять на прийом добряче “заведені” своїми проблемами, - каже співрозмовниця. – Якщо не дати людині виговоритися, часом навіть викричатися, розмови по суті не вийде. В емоційному пориві важко сприймаються речі приземлені, отож намагаюся спершу відволікти, перевести увагу, викликати на довірливу розмову і лише тоді з’ясовувати на що скаржиться пацієнт, підбирати лікування.

Її шлях у медицину почався з Харкова, куди юна Ліля з Хорова, що на Острожчині, приїхала здобувати відповідну освіту. З 1987 року вона у Нетішині, де першим місцем роботи став здоровпункт на будмайданчику Пром №5. Починала, до речі, з Надією Іванчук, з якою знову звела доля, тепер уже на ХАЕС. З часом перейшла з будмайданчика в поліклініку СМСЧ №4, працювала дільничним і цеховим терапевтом, а нещодавно очолила колектив станційного здоровпункту. Колектив невеликий – п’ять фельдшерів, медсестра фізкабінету, молодша медична сестра, ще за пунктом закріплено 4 водії, адже у розпорядженні медиків є швидка допомога. Шкода, що з плином часу не стало посади стоматолога та гінеколога, послугами яких могли скористатися працівники станції, нарікають атомники і на відсутність аптеки. Для її відкриття є свої перепони, -  за відсутності відповідних дозволів цього зробити не можна. Працювати є над чим. Натомість Л.С.Круглова каже, що в здоровпункті є можливість надавати послуги, якими користуються пацієнти в умовах денного стаціонару. І фізкабінет тут хороший, мають в своєму розпорядженні все те, що й у поліклініці.

- А як з препаратами, перев’язувальними матеріалами, обладнанням для надання першої медичної допомоги?

- З цим проблем не маємо, усім необхідним забезпечені. По-іншому й не може бути, адже найголовніше наше завдання – надання невідкладної допомоги, як у здоровпункті, так і безпосередньо на робочих місцях, куди в разі гострої потреби виїжджають фельдшери. До слова, хочеться багато зробити в плані профілактики, так би мовити, спрацювати на випередження.

Віддавши багато років роботі в поліклініці СМСЧ №4, їй болить душа за ситуацію, яку нині переживає колектив. Люди втомилися від невизначеності і невпевненості у завтрашньому дні, болісно сприймають події, пов’язані з переходом закладу у комунальну власність. У кожному місті-супутнику цю проблему намагаються вирішити шляхом найменших втрат, але недостатнє фінансування, питання скорочення ліжкомісць, порою цілих відділень, а відтак і фахівців досі не врегульоване. Колективи попросту лихоманить.

- Особисто я не розумію, - каже Л.С.Круглова, - як можна скорочувати медичні послуги. Візьміть наше місто, воно ж меншим не стає, навпаки росте, розвивається. Населення старіє, а отже і проблем зі здоров’ям більше. Не про скорочення потрібно вести мову, а дбати аби у СМСЧ були карді­олог, ендокринолог (зараз такий працює не на повну ставку), пульмонолог, гастроентеролог та інші лікарі вузького профілю, які могли б кваліфіковано проконсультувати і надати необхідну допомогу. Думаєте, їхали б тоді нетішинці у Хмельницький, Рівне чи де-інде? У цьому просто відпала б потреба.

- Наскільки наполегливо і ефективно відстоюють вирішення проблем колективу санчастини депутати міської Ради від СМСЧ?

- Якщо чесно, не знаю.

- У вас також був шанс влитися в депутатський корпус міста, не жалкуєте, що поступилися ним на користь інших?

- Результати виявилися несподіваними, не зовсім була налаштована, отож, не жалкую.

Ольга Сокол

Фото Віталія Ляшука