Україна давно заявила про обраний шлях ринкових перетворень, і вже всі звикли до думки, що держава є неефективним власником. Цю думку нав’язливо вбивали в голови пересічним українцям різнокольорові політичні лідери, намагаючись віддячити  спонсорам своєї виборчої кампанії приватизацією чергового державного об’єкта. Вся «ефективність» такого господарювання в переважній більшості випадків полягала в скороченні робочих місць на підприємствах, падінні виробни­цтва, вимиванні багатомільйонних прибутків в офшори. На моє глибоке переконання, держава (якщо це справжня Держава) може бути ефективним власником, і більшість талановитих менеджерів загартовувалися якраз в державних стінах.

Але, невтішні реалії України такі, що держава сама продукує відмін­ність між  формами власності: «господар» дійсно має більші можливості «заохочувати» непорядних вітчизняних чиновників для прийняття останніми рішень на його користь.

Це твердження чудово ілюструють нижчеописані події.

В 2002 році Славутською податковою інспекцією було здійснено примусову реалізацію обладнання, придбаного для будівництва 3-го енергоблока Хмельницької АЕС,  яке належить державному під­приємству - НАЕК «Енергоатом» і є складовою частиною устаткування ядерного реактора. Це шахта внутрішньокорпусна, машина перевантажувальна та вигородка.

Протягом 2002–2009 років юристи Хмельницької АЕС домоглися визнання недійсними рішення Славутської ОДПІ про примусову реалі­зацію активів та акту опису майна.  Тобто, незаконність дій податкової остаточно визнана судом.

Але, 14.05.2009 господарський суд Хмельницької області безпідставно задовольнив позов ТОВ «Атоменергосервіс» і виніс рішення про передачу йому реакторного обладнання на підставі біржового контракту №30/02 від 29.08.2002. Слід зазначити, що підставою для укладання  біржового контракту було рішення начальника Славутської ОДПІ від 31.07.02 про стягнення коштів та примусову реалізацію активів платника податків та акт опису активів від 31.07.02, які в судовому порядку визнані недійс­ними (!). А в задоволенні зустрічного позову ДП НАЕК «Енергоатом» щодо визнання недійсним біржово­го контракту № 30/02 від 29.08.2002 господарським судом Хмельницької області і Житомирським апеляційним господарським судом було відмовлено.

При розгляді цих справ судами було грубо порушено чинне законодавство. Адже, суддям було добре відомо, що спірне майно включено в цілісний майновий комплекс ДП НАЕК «Енергоатом» і не підлягає реалізації, оскільки  є складовою частиною ядерного реактора і віднесене до стратегічного централізованого запасу Компанії. Це устат­кування було придбане для монтування його на третьому енергоблоці Хмельницької АЕС, проте було законсервоване у зв’язку з введенням мораторію на добудову другого та будівництво третього енергоблоків Хмельницької АЕС.

До того ж, передача цього майна приватному підприємству  створює ситуацію, коли Україна свідомо стає на шлях порушення норм міжнародного права.          

У відповідності до додаткового протоколу до Угоди між Україною та Міжнародним агентством з атомної енергії про застосування гаран­тій у зв’язку з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї, який підписаний 15.08.2000 року та рати­фікований 16.11.2005 року, не може бути об’єктом реалізації приватним підприємствам та фізичним особам устаткування, яке має подвійне призначення. Саме таким і є  устаткування ядерного реактора.

Енергетичною стратегією України на період до 2030 року, затвердженою розпорядженням КМУ від 27.07.2006 року № 436-р передбачено будівництво третього та четвертого енергоблоків на Хмельницькій АЕС і дане устаткування ядерного реактора  буде монтуватися на третьому енергоблоці ХАЕС.

Окрім того, воно може бути використане в процесі ремонту не тільки на Хмельницькій АЕС, а й на будь-якому з 11-ти діючих в Україні енергоблоків ВВЕР-1000/В-320.

Слід зазначити, що зазначене устаткування було реалізовано Славутською ОДПІ за ціною 1 258 936,60 грн., при тому як ринкова вартість цього обладнання перевищує в сотні разів (!) цю ціну.

Наразі, «Енергоатом» та прокуратура Хмельницької області оскаржили явно незаконні судові рішення до Вищого господарського суду України.

Сьогодні Вищий господарський суд України залишився єдиною судовою інстанцією, яка може розібратися в даній ситуації та прийняти рішення, яке б відповідало чинному законодавству та інтересам держави, отже в разі реалізації даного майна виникне необхідність в придбанні аналогічного для третього енергоблока ХАЕС, що призведе до спричинення невиправданих економічних збитків.

У випадку, якщо українська Феміда остаточно легітимізує порушення закону в цій справі, юристи Компанії будуть звертатися до Європейського суду з прав людини. 

Безумовно, економіка України потребує реформ. І процес роздержавлення –  один з механізмів такого реформування. Але, вдосконалення форм господарської діяльності без докорінної зміни викривлених умов господарювання не дасть вагомого позитивного результату. Потрібно лікувати та виховувати суспільство, відроджувати його моральні засади, поняття свідомості та загальнодержавного інтересу.

Наталія Мусевич,

виконавчий директор з юридичних питань та економічної безпеки НАЕК «Енергоатом»