Історичні перехрестя
З ІСТОРІЇ СЕЛА ДОВЖКИ НА СЛАВУТЧИНІ
Трохи північніше від Великого й Малого Скнитів, про які ми довідались із попередніх «Історичних перехресть», лежить село Довжки. Населених пунктів із таким чи подібним ім’ям в Україні чимало: с. Довжки Сколівського райну, с. Довжка Калуського, с. Довжок Погребищенського, селища Довжок і Зелений Довжок у Тростянецькому районах, с. Довжок Шаргородського, с. Довжик Житомирського, с. Довжок Зіньківського, с. Довжок Кам’янець-Подільського районів та інші. Історія у кожного з них своя, неповторна. А ось походження імені може бути подібним, принаймні, для деяких.
З усіма переліченими назвами в першу чергу асоціюються слова «довгий», «уздовж» і «довг», «долг», тобто борг. Продовгуватість – характерна ознака багатьох поселень, особливо тих, що знаходяться уздовж доріг. На одній із карт ХІХ століття село справді видовжене, але якої форми Довжки були тоді, коли отримували ім’я – невідомо. Чи могли Довжки набути назву від того, що в момент найменування вже перебували в борговій заставі абощо? Мало ймовірно. Варто пошукати інші варіанти розв’язання цієї проблеми.
Академічне видання «Етимологічний словник української мови» із близьких до топоніма Довжки термінів як діалектне подає слово «довж», яке означає планку для закривання льотка вулика-дуплянки. Тут же говориться, що російське слово «должь» – це паз льотка у вулику; а «должик» тією ж мовою означає поздовжню деревину в теслярстві. До речі, давньоукраїнський варіант назви села – «Должек» (1603) доволі близький до слова «должик». Зважаючи, що в ХІХ столітті біля села ще стояло чимало лісу, який, не виключено, був закладений набагато раніше, чи не варто розглядати появу цієї назви в контексті можливого функціонування деревобробної справи у краї? Зрештою, можуть бути й інші думки.
* * *
Наприкінці XVI – на початку XVII століття Довжки належали одному з найзаможніших українських магнатів – князеві Костянтину-Василю Острозькому. Село знаходилось у північно-східній частині його Острозьких володінь, по-сусідству із маєтками князів Корецьких. Хто й коли започаткував населений пункт – невідомо. При цьому, як і Малий Скнит, протягом 1594 – 1595 років Довжки з дозволу власника вже перебували в користуванні Марії Василівни, вдови потомственного князівського слуги, острозького старости Михайла Павловича. В 1599 – 1603 роках поселення знаходилось у її синів – Прокопа, Григорія та Шимона Михайловичів.
З часом Довжки відійшли до онуків К.-В. Острозького – Костянтина і Януша Олександровичів. З їх руки селом користувався один із уже відомих нам братів Павловичів – Григорій. Після того, як обидва молоді князі залишили життя та коли з 1621 року Довжки стали власністю їх рідної сестри Анни-Алоїзи, у заміжжі Ходкевич, Григорій Михайлович поступив на службу до неї.
З документу, датованого 1620 роком, довідуємося, що в Довжках проживало всього 27 селянських родин. На чолі громади стояв отаман, ім’я якого не зазначене. Природно, що основним родом діяльності для більшості люду був обробіток землі, хоча одне з прізвиськ – Михно кушнір – указує на заняття ремеслом. На користь власника а також Г. Павловича мешканці Довжок повинні були сплачувати низку податків та відбувати повинності. Поряд із селянськими, тут функціонувало і князівське господарство – фільварок.
В 1621 році Григорій Михайлович помер і був похований в Острозі. Через чотири роки Анна-Алоїза своїм привілеєм передала Довжки, а також сусідні села Малий Скнит, Капустин (тепер – Пашуки) та Котівку (зараз увійшло до Красносілки) в дожиттєве користування молодшому братові Григорія – Шимонові. Невдовзі помер і Шимон, бо в 1629 році село вже тримала його вдова – Полонія Хом’яківна-Смордовська. На той час тут налічувалось 34 двори, а відтак близько трьох сотень мешканців.
У зв’язку з тривожними подіями козацько-польської війни, що розпочалась у 1648 році, Анна-Алоїза Ходкевич змушена була «емігрувати» зі своїх підострозьких володінь углиб Польщі. Її сумна мандрівка тривала кілька років. Споряджаючи в 1651 році далеко від рідного дому, в Неполомицькому замку, заповіт, вона записала село Довжки у дожиттєве тримання подружжю Барбари Павлович (донька Шимона й Полонії) та її чоловіка Базилія-Мартина Мілевського.
* * *
В роки згаданого вище протистояння під проводом Богдана Хмельницького Довжки, напевне, як багато інших сіл у цьому краї, постраждали од військових переходів, зміни влади тощо. Доля села в цю добу потребує дослідження. Продовжимо тим, що після смерті в 1654 році А.-А. Ходкевич належна їй частина Острожчини спочатку опинилась у руках Замойських, згодом відійшла до Конецпольських. Від них у 1690 році цей великий маєтковий комплекс набув польський полководець Станіслав-Ян Яблоновський.
«Напередодні» останніх власницьких змін з’явився ще один господарський опис тутешніх маєтків. З нього стає зрозуміло, що того часу з дозволу Конецпольських село тримав їх слуга – пан Мілевський (до речі, син відомого нам Базилія-Мартина). У Довжках проживали селяни Курило Кузленя, вдови Михайлиха, Шереметиха та Карпиха. Понад те було ще кілька «новоосілих» дворів, але скільки саме – ревізори не зазначили, бо про них «не казав писати пан Мілевський». Наприкінці коротенького повідомлення говориться, що «ґрунтів, і лісів, і сіножатей є достаток; ставок і млин бував перед тим».
Подальша історія Довжок ховає чимало невідомого. Схоже, що вже на початку XVIII століття село відійшло в заставу абощо. Микола Теодорович, ведучи розмову про Довжківську церкву, зазначав, що вона була збудована «в
* * *
Як і низка вже відомих нам сіл, Довжки в першій половині ХІХ століття лежали майже поряд із поштовою дорогою, що вела з Острога до Звягля – теперішнього Новограда-Волинського, що полегшувало зв’язок із першим як повітовим центром. Зрештою, і цей період приніс для тутешніх мешканців чергові зміни. Згідно з повідомленням «Географічного словника Польського королівства», село Довжки у 1834 році за борги (напевне, Яблоновських) було розділене між 15 особами. Той же М. Теодорович указував, що в Довжках «землевладельцы крестьяне собственники». На початку ХХ століття з довжківських землевласників згадуються лише «Байковскіе Генр. Ад. н-ки» та «Барановскій Влдм. Ант». Під цими «криптонімами», схоже, потрібно розуміти наслідників Генріха Адамовича Байковського, а також Володимира чи Вальдемара Антоновича Барановського.
В другій половині ХІХ століття Довжки стали волосним центром в Острозькому повіті. Довжецька волость (тоді село називалося «Должок») у 80-х роках того ж століття, крім волосного центру, включала Киликиїв, Клепачі, Крилів, Малий Скнит, Плоску, Черницю та ін. – всього 11 сіл. Населення цієї адміністративної території становило приблизно 5,5 тис. осіб при загальній кількості дворів – 553. В самих Довжках налічувалося 95 дворів та близько 750 мешканців. З підприємств тут діяло, здається, лише два вітряки.
У Довжках була своя православна церква в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці. Храм зведено, як уже говорилось, у 1720 році, а перебудовано в 1861 році. До цього храму була приписана й громада Пашуків. В дореволюційний період у Довжках функціонувала й церковно-приходська школа, яка розміщувалася «в крестьянском доме». Тоді у ній навчалося 20 дітей: 17 хлопчиків та 3 дівчаток. Селяни платили вчителеві за роботу 120 рублів на рік. Наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття священиками в селі були спочатку Григорій Новосадський, а потім – Віталій Новосадський, можливо, його син. З учителів згадується Григорій Хвоєвський.
Напередодні І Світової війни село й надалі продовжувало залишатися волосним центром. На той час волосне правління очолював Ф. Гамуло, а писарем був Є. Чехович. Відомо, що в селі діяли фельдшерський пункт, а також продуктовий магазин/магазини («бакалея») у завідуванні Кагана Лейба та Кагана Дувида.
Тарас Вихованець
На зображенні: село Довжки на російській карті ХІХ століття.
