З творчим вогником по життю

За шістнадцять років роботи у конструкторсько-технологічному відділі Хмельницької АЕС інженер-конструктор Володимир Бицюк виконав понад 700 проектів з ремонту будівельних конструкцій, перепланування приміщень, огороджень. Реальні плоди одного з них принаймні може побачити майже кожен працівник електростанції. Це – стала Хмельницької АЕС та фасад адміністративного корпуса. Важливими для технологічних на промисловій території є майданчики для зберігання паливо-мастильних матеріалів. Крім цього, без участі Володимира Сергійовича не обходиться жодна ремонтна кампанія. Кожного разу виникають нові виробничі завдання, що потребують творчості і технологічних знань. Колеги по роботі вважають його солідним професіоналом, свідчать, що він відповідальний працівник, при  виконанні доручених завдань проявляє ініціативу, а у прийнятті технічних рішень бере на себе неабияку відповідальність.

У Володимира Бицюка на електростанції багато знайомих у різних підрозділах. Проте лише одиниці знають, що за кульман він став не випадково.

Малою батьківщиною Володимира Бицюка є славнозвісна Черкащина. Саме тут він з’явився на білий світ. У чотирирічному віці випало разом з батьками пакувати валізи для далекої поїздки у Казахстану, бо туди направили на військову службу тата Сергія Федоровича.

Місто Уральськ за радянських часів належало до переліку так званих закритих міст, адже там зосереджувались секретні об’єкти. Навіть працівники місцевого науково-дослідного інституту мали свої специфічні військові завдання. У ньому очолювала один із відділів мама Володимира Ніна Феодосіївна.

З дитинства хлопець знався у технічних термінах, які постіно звучали у розмовах батьків. Раніше за однолітків опанував основами креслярства і знав відмінності використання традиційних графітових олівців.

Коли Володимир навчався у восьмому класі, мама одержала термінове і важливе завдання з виготовлення низки проектів. Про такий період жартома кажуть – над кульманом довелося днювати і ночувати.

- Володю, а не зміг би ти мені допомогти. Я покажу як доробляти креслення, - запропонувала мама.

Коли у місцевій школі для учнів запропонували написати твір про рідне місто, Володимир розповів про необхідність переобладнання автобусних зупинок, щоб люди не стояли під пекучим сонцем. Педагоги були приємно здивовані глибиною погляду на проблему. Про креативного хлопця довідались і у будівельному технікумі. Отож йому, як мовиться, вибору не було – став студентом.

- Сину, тобі поталанило. Строкову військову службу будеш проходити в рідній Україні,- під час призову сказав батько.

Так доля Володимира Бицюка пов’язалась із  ракетними військами стратегічного призначення - бойова частина дислокувалась неподалік Луцька.

Як пригадує Володимир Сергійович, він був заворожений красою цього благодатного краю, прославленого у багатьох піснях та літературних творах. Луцьк його полонив архітектурою, просякнутою духом історичної минувшини.

Повноцінно оглядати старовинне місто він спромігся після закінчення сержантських курсів, коли військові у штабі довідались про його креслярські здібності. Володимиру довелось мати справу із підготовкою та оформленням різної документації. Та й товариші по службі побачили у таланті Бицюка певний зиск – просили написати вітальні листівки своїм коханим. А почерк у нього дійсно унікальний.

Коли наблизився час до звільнення у запас, Володимир скористався шансом скласти вступні  іспити Рівненського інституту інженерів водного господарства за спеціальністю «Промислове та цивільне будівництво». Відтак не забарилось запрошення від головного архітектора Луцька стати членом його команди.

У середині вісімдесятих багато мови велося про спорудження Хмельницької АЕС. Молоді спеціалісти оцінювали перспективи. Нагодою потрапити на місце грандіозного будівництва скористався і Володимир Бицюк. У 1985 році він влаштувався інженером ремонтно-будівельного управління.

Перед пуском другого енергоблока Хмельницької АЕС у колективі конструкторсько-технологічного відділу з’явився великі об’єми робіт, які потрібно було виконувати у стислі строки. Тому там були раді, коли у штаті з’явився справжній професіонал Володимир Бицюк.

За своєю суттю він належить до когорти творчих людей. Уже багато років незмінною супутницею у житті є гітара. Гру на ній він опанував самотужки. У колі друзів та знайомих не раз озвучені чудові піснеспіви, що створюють святкову та душевну атмосферу.

Якщо із Володимиром Бицюком завести мову про риболовлю, то швидко зрозумієш, що маєш справу не з теоретиком, а практиком. Навіть на цьому поприщі у нього проявляється своєрідний науковий та експериментаторський підхід. Він із вогником ув очах може детально розповісти про методи використання повідків, вдосконалення риболовних обладунків та приготування спеціальних принад для риби.

- Я інколи відчуваю певний дискомфорт на водоймі, коли постійно дістаю з товщі води рибини, а поряд товариші по вудці відверто нудьгують. Завжди радий допомогти слушною порадою і власним прикладом, - каже Володимир Сергійович.

Нетішин та його округу рибалка-аматор вважає унікальними, бо тут поряд із виробництвом і урбаністикою збереглася природа у так би мовити первозданному вигляді. До кожної із водойм стіною підступає ліс. А родзинкою краю є все ж таки рукотворне водосховище із різними видами риб та пернатих.

- Серед рибалок склалась традиція хизуватись трофеями. Які у вас досягнення?

- Не завжди у цьому є сенс. Інколи єдина віймана маленька рибина приносить більше радості, ніж відро, з кого звисають хвости із лускою. Щодо «рекордів», то  свого сома вагою 14 кілограмів я запам’ятав на все життя. Це було ще в дитинстві. Ми з ним були практично однакового «зросту».

Не зоглядівся Володимир Бицюк як у двері постукав шістдесятилітній ювілей, який відзначатиме у колі рідних і друзів. До свого віку ювіляр ставиться із оптимізмом, мовляв, творчих планів хоч греблю гати.

Олександр Шустерук