З вірою у добрі справи

Очільниці цеху господарського забезпечення Хмельницької АЕС Ользі Семеновій довелося стати свідком та безпосереднім учасником багатьох подій, які сьогодні є історією підприємства. Вона свій виробничий стаж розпочала ще у 1984 році. Тоді часто проводилися різні реорганізації, серед них була й передача низки об’єктів торгівлі на баланс міської ради. Так відділ робітничого постачання, в якому трудилась Ольга Іванівна, пізніше став відділом громадського харчування і торгівлі.

Ольга Семенова пам’ятає, як під час підготовки до пуску першого енергоблока в адміністративно-побутовому корпусі електростанції тривали роботи з облаштування їдальні. Встановлювалось стандартне, як для радянської сфери громадського харчування, обладнання, меблі. В оздобленні  інтер’єру приміщення за допомогою декоративної ліпнини стилізовано відтворили трудові будні енергетиків. Роботу довірили польським спеціалістам, і, як пригадують очевидці, їм довелось поспішати, бо до пуску першого енергоблока залишалось обмаль часу.

Задовго до введення в експлуатацію їдальні №9, перші працівники, які були зараховані в її штат, знаходили можливість виготовляти пиріжки. Їхній смак пам’ятають усі будівельники, монтажники, які на той час працювали на території проммайданчика електростанції. У листопаді 1987 року гостинно відкрила двері нова їдальня.

Було багато й інших турбот. Серед них – забезпечення належної торговельної діяльності, бо велика кількість працівників електростанції, підрядних організацій мали потребу в забезпеченні продуктами харчування, одягом, товарами першої необхідності. Тут свої фахові здібності як товарознавець, а згодом і начальник торговельного відділу, проявила й Ольга Семенова, за плечима якої був диплом Київського торгово-економічного інституту.

Зараз Ольга Семенова очолює роботу дуже важливого для електростанції підрозділу – цеху господарського забезпечення. Вона на особистому досвіді переконалася, що на виробництві важливим є людський фактор. І не тільки у налагодженні нормального виробничого процесу. Існують критерії ще більші, принаймні на ядерному енергетичному об’єкті, де важлива насамперед безпека. Вона залежить від злагодженої роботи кожного структурного підрозділу електростанції, в тому числі й цеху господарського забезпечення Хмельницької АЕС. Від діяльності його працівників залежить комфорт, затишок, а відтак і хороший настрій начальника зміни станції, інженера, обхідника, та й кожного працівника, причетного до обслуговування складного обладнання.

Працівники Хмельницької АЕС уже звикли до постійно прибраної впорядкованої території, на якій ошатними оазами розташовані зі смаком оформлені клумби. Їх власноручно раніше створили працівники дільниці з утримання приміщень та територій. У композиціях простежуються сучасні тенденції ландшафтного дизайну.

Коли Ольга Семенова перебувала на посаді начальника відділу лікувально-профілактичного харчування, то на електростанції була проведена велика модернізація та реконструкція приміщень цеху господарського забезпечення.  Відтак інтер’єр їдальні набув сучасного стилю, а на кухні з’явилось нове обладнання німецького та італійського виробництва. Були проведені завершальні оздоблювальні роботи, потрібно було подбати й про озеленення. Тоді в пригоді стала добра воля багатьох працівників підрозділів електростанції, які подарували закладу харчування кімнатні квіти та вазони. Після цього інтер’єр набув ще більшої вишуканості. Роботою їдальні №9 задоволені не тільки працівники нашої електростанції.  Ольга Іванівна пригадує, як у 2007 році персонал цеху господарського забезпечення успішно склав своєрідний іспит перед іноземними представниками місії OSART. Тоді інспектори перевіряли енергопідприємство за багатьма напрямками. А станційні харчовики «ризикнули» пригощати гостей на власний розсуд. За основу приготування страв була взята традиційна українська кухня, але враховували й побажання. Міжнародні експерти були просто в захваті. Особливою гордістю є Центр ділових зустрічей, до складу якого входять готельний комплекс та ресторан «Явір». На високому рівні працює і  їдальня №10 навчально-тренувального центру, дільниця оперативного друку, дільниця матеріально-технічного забезпечення.

Коли працівники електростанції мають нагоду поспілкуватись із Ольгою Семеновою, то мимоволі помічають її щирість, відвертість та хорошу вдачу. За своєю сутністю Ольга завжди налаштована на позитивний результат, від якого народжуються і відповідні емоції. Але багато людей і не здогадується, що за щирою посмішкою та душевною теплотою чарівної жінки приховані важкі роки дитинства. Коли Ольга Іванівна з родиною мешкала на Вінниччині, то трагічно загинув її тато. Старша сестра тоді стала студенткою медичного закладу, а найменшій виповнився лише рік. Тож основною маминою помічницею припало бути саме Ользі. Вона на собі відчула, що таке важкі селянські будні. Це праця на землі та ведення великого домашнього господарства. Мати Ольги,  Лариса Йосипівна, завжди була взірцем для своїх дітей та у важких життєвих обставинах зуміла забезпечити їм достойну освіту. А під час літніх шкільних канікул своєрідним «курортом» вважалось випасання корови за межами села. Тоді дівчина знаходила можливість читати різні книги, які згодом допомагали у школі показувати хороші знання у царині гуманітарних наук.

«Нетішинський період» у житті Ольги Семенової дав можливість повірити у свої сили, реалізуватись. Тут вона зустріла свою долю – чоловіка Віктора, який 38 років присвятив себе роботі на ХАЕС, зокрема 33 роки пропрацював начальником зміни хімічного цеху. У любові та злагоді подружжя виховало двоє дітей. Син Данило трудився на Хмельницькій АЕС, а зараз  продовжує працювати у столичному офісі ДП «НАЕК «Енергоатом».

Після початку повномасштабної війни, яку проти України розв’язала путінська росія, Ользі довелося багато пережити, коли ряд районів Київщини захопили рашисти. У місті Ірпені зі своєю сім’єю мешкала її донька Юлія. Жінка переконана, що рідним врятуватися вдалося лише з волі Всевишнього.

Нещодавно Ольга Семенова зустріла свій черговий ювілей. Для жінки це хороший привід оцінити всі свої добрі справи. А їх зроблено чимало. Та найбільшою радістю, як для мами, бабусі є її внучата: Злата, Макар та Соломія. У них вона бачить продовження всього позитивного, що вдалося створити у житті.

Олександр Шустерук