З жіночими перемогами на виробничому фронті
Після закінчення восьми класів у селі Лесівка, що на Івано-Франківщині, Галина Фелик вирішила обрати собі фах, який пов’язаний з електрикою. Саме цьому навчали у Бурштинському технікумі. Тут помітили не тільки старанність учениці, а й її хороші організаторські здібності, тому обрали старостою групи. Коли прийшов час визначатися з місцем майбутньої роботи, випускниці технікуму надали право вільного вибору направлення. Вагань особливих не виникло – прагнула бути найближче до рідного краю.
Про спорудження Хмельницької АЕС інформація постійно лунала з телеекранів, була присутня у репортажах провідних газет того часу. Тож вибір випав саме на цей енергетичний об’єкт. Коли Галина вперше потрапила до молодого міста енергетиків, то здивувалась, що на порівняно невеликій території було зосереджено багато житлових будинків, господарських споруд, які розкинулись обабіч однієї великої центральної вулиці.
У відділ кадрів електростанції дівчина привезла направлення на роботу принаймні в електричний цех. Під час проходження співбесіди місцеві фахівці похитали головою, мовляв, електриків тут хоч греблю гати, а є підрозділи, де жіноча зосередженість та прискіпливість будуть мати користь. Було запропоновано вакансію апаратника хімічного цеху. Спочатку Галина завагалась, бо ж ніколи не займалась серйозно різними аналізами, контролем якості води.
– Нічого страшного… Ти ж знаєш, що таке трубопроводи, арматура. А всьому іншому, за бажанням, можна навчитись, – запевнили у хімічному цеху.
У колектив хімічного цеху Хмельницької АЕС Галина Фелик прийшла після пуску першого енергоблока. Першим етапом становлення молодої жінки як спеціаліста стало ознайомлення з технологією приготування знесоленої води, від якості якої залежить нормальна робота систем та агрегатів пускорезервної котельні, машзалу, реакторного відділення та інших важливих об’єктів електростанції. Вона стала членом колективу оперативного персоналу хімічного цеху, обійнявши посаду апаратника хімводоочищення третьої групи.
Зараз Галина Фелик уже працює апаратником хімводоочищення четвертої групи оперативного персоналу. В її основні обов’язки входить використання спеціальних реагентів для чотириступеневого очищення води, яка постачається на потреби відповідальних споживачів електростанції, а також участь у контролі хімічних показників для визначення якості води.
Галина Іванівна не зогляділася, як відтоді пробігло понад три десятиліття. Тепер вона виробничим досвідом охоче ділиться з молодими колегами, бо знає, яке велике значення на виробництві має наставництво. В колективі експрес-лабораторії хімводоочищення гарні виробничі результати досягаються колективно. Тут кожен гордиться тим, що і його праця допомагає вирішувати складні виробничі завдання.
Нещодавно була оприлюднена інформація про те, що згідно з Указом Президента України Володимира Зеленського працівниці Хмельницької АЕС Галині Фелик вручена державна нагорода – орден княгині Ольги ІІІ ступеня. В офіційних документах зауважено, що жінка відзначена за вагомий внесок у розвиток і забезпечення діяльності енергетичного комплексу в умовах воєнного стану, особисту мужність і самовідданість, виявлені у ліквідації наслідків аварій на об’єктах критичної інфраструктури. Церемонія нагородження відбулась за участю міністра енергетики України Германа Галущенка.
Саме ця неординарна подія стала приводом для ближчого знайомства із кавалером статусного ордена. Це відбулося у приміщенні Нетішинського міського краєзнавчого музею. І не випадково. Як стало відомо, Галина Фелик виросла у краї, де з давніх-давен шанують та бережуть національні традиції. Івано-Франківщина – це унікальний етнографічний музей просто неба. А в Нетішині музейні працівники також багато років пропагують нашу історію, культуру, мистецтво.
Про рідний край Галина Іванівна розповідає з великим пієтетом. Біля її села Лесівка відкриваються неповторні краєвиди, якими захоплюються всі мандрівники. Саме тут бере початок швидкоплинна річка Невочинка та тече переважно на північний схід понад безіменною горою, висота якої 475 метрів, далі впадає у річку Саджавку – ліву притоку Бистриці Солотвинської.
У колективі хіміків знають про захоплення Галини Фелик – вона любить вишивати. У гуцулів кажуть, що вміння це – не набуте, а передалося з молоком матері. Коли у майстрині випадала вільна хвилина, вона брала в руки голку і витинала візерунки на полотні. Вони були неодмінно у традиційному стилі, який розповсюджений на Івано-Франківщині. Так народились вишиванки для чоловіка, дітей. Жінка пишається вишитими подушками, які прикрашають її оселю.
Так трапилось, що у хімічному цеху серед колег Галини Фелик знайшлася когорта працівниць, які також захоплені вишиванням. Отож є завжди нагода для цікавого спілкування, обміну ідеями. Хорошою співрозмовницею є колега по роботі Марія Супрун. У творчому доробку майстрині десятки вишитих картин, в основному це пейзажі та натюрморти. Є низка робіт, які дорогі для майстрині, – це ікони. Як стало відомо, одного разу вона відважилась вишити «Таємну вечерю», в основі композиції – понад сто тисяч хрестиків. А ікону «Сикстинська мадонна» жінка подарувала для собору Св. Архістратига Божого Михаїла та Архангела Гавриїла Православної церкви України.
– Галино Іванівно, вже давно підмітив для себе, що люди, які бувають на вашій малій батьківщині, неодмінно мають бажання придбати вишиті сорочки саме у гуцульському стилі.
– У нашій державі кожна місцевість є самобутньою щодо образотворчого мистецтва, етнографії. Гуцульська вишивка – унікальне явище культури Прикарпаття. Давні традиції майстринь живі й понині, мистецтво «виписувати» голкою дивовижні узори, композиції, геометричні фігури передаються від матері до дитини, однаково шануються жінками й чоловіками та є потужним оберегом у родинах. Вишивка мала багато призначень, вона супроводжувала гуцула від самого моменту народження, була й в останній дорозі у вічність. Жодна гуцульська хата не обділена вишиваними речами – рушниками, скатертинами. Вишивка є і на повсякденному та святковому одязі гуцулів: жіночих, чоловічих і дитячих сорочках, поясах, кептарях, кожухах, весільних платниках; у церкві – на священному облаченні, хоругвах, покрівцях, рушниках, завісах.
– Та й кулінарія неперевершена…
– Так, є багато страв, якими може здивувати гуцульський край. Але я люблю готувати вареники з сиром. Коли навідуюсь у рідне село, то тато Іван Петрович та мама Анна Василівна не можуть дочекатись, коли на столі запарують обрамлені овали з тіста. Вареники унікальні тим, що для них годиться різна начинка, все залежить від фантазії та бажання господині. А подаються вони у двох класичних варіантах – зі шкварками, або сметаною.
– Хімічний цех унікальний ще й тим, що має відмінних кондитерів та куховарів. Я був свідком проведення різних цікавих конкурсів серед його персоналу. Інформація про це завжди оприлюднювалась для читачів нашого часопису. Ваш колектив вміє натхненно і відповідально працювати й змістовно відпочивати, – сказав співрозмовниці автор цих рядків.
Галина Фелик живе повноцінним життям. Багато часу віддає роботі, але й не забуває про родинне вогнище, в якому повинні бути зігріті увагою та турботою діти, внуки. Та без переживань ніяк не обійтись. Її молодший син Андрій сьогодні командує взводом аеромобільної штурмової бригади на тих напрямках, які часто потрапляють у сповіщення військових аналітиків. Там важко. Але побратими сина сповнені вірою в те, що додому принесуть найбільш очікуване – ПЕРЕМОГУ.
Олександр Шустерук
