За добрим почином буде й щедрий засiв
Нещодавня презентація двох видань краєзнавчого характеру, яка відбулася у міському краєзнавчому музеї завдяки копіткій роботі широкого кола нетішинських авторів, не просто засвідчила, що місто збагатилося новими історичними знахідками, ознаменувалося цікавими подіями й виплекало особистостей, достойних пошани. Вона довела, що музей – живий організм, в якому постійно пульсує творча думка, кипить науково-дослідницька робота.
Чим же порадували музейники нетішинців? З невеликим інтервалом у часі побачили світ фотоальбом «Нетішин» і книга Тараса Вихованця «Частинка історії». Як випливає зі слів директора музею Оксани Кононюк, обидва видання з’явилися «не без пригод»: то з фінансами не так складалося, як планували, то «комп’ютер полетів», а з ним і всі напрацювання, зокрема щодо верстки фотоальбому, і все довелося відновлювати. Майже спонтанно, як повідала Оксана Василівна, з’явилася й книга. З матеріалами проблем не було, їх доволі багато мав у своєму доробку Тарас Вихованець, котрий не один рік присвятив дослідженню історії рідного краю. Якось у колективі прозвучала думка: «А чому б не видати книгу?» Сприйняли якщо не за жарт, то як нездійсненну фантазію: всі розуміли, що на втілення такого задуму потрібні чималі кошти. Та на хвилі такого собі емоційного піднесення сформували бюджетний запит, скерували до відповідних інстанцій на розгляд. Сталося диво, ініціатива знайшла підтримку у владних колах і гроші виділили! Подальша робота набрала небачених обертів, адже упустити такий шанс означало втратити його надовго чи, борони Боже, назавжди.
Над обома виданнями працювало багато людей, адже зібраний матеріал у вигляді текстових чи фотодокументів потрібно було проаналізувати, систематизувати за змістом, об’ємом тощо. Скажімо, фотоальбом налічує 35 сторінок і висвітлити в такому форматі минувшину і сучасність Нетішина в усіх її проявах таки надто складно. Можна сказати, автори справилися з цією роботою успішно. Все, що не увійшло до багато проілюстрованого видання, стане цінним надбанням у музейних фондах.
У Тараса Вихованця нинішня книга, як він сам визнає, почалася кілька років тому з маленької замітки в нашій газеті. Цей старт настільки окрилив молодого науковця, що в подальшому він став публікувати на сторінках «Перспективи» свої історичні розвідки під рубрикою «Історичні перехрестя». Читачі мали змогу познайомитися з історією не одного населеного пункту Хмельниччини і Рівненщини. Спочатку, каже автор, «в доборі населених пунктів системи не було», з часом взявся досліджувати минувшину тих сіл, які мали б, згідно з проведенням у країні масштабних заходів з децентралізації, увійти до складу Нетішинської територіальної громади, «а потім все, що подобалося».
Взагалі то тяга до краєзнавства у Т.Вихованця ще зі студентської лави, вже тоді проявив себе серйозним і наполегливим дослідником, публікувався, «видавав книжечки». І хоч за всі роки, присвячені науково-дослідницькій роботі, назбирав і систематизував силу-силенну дорогоцінної інформації, опрацювавши багато документів з українських, російських, польських джерел, чому могли б позаздрити маститі історики, жодних титулів автор не має. Якось не доходили в нього руки до написання й захисту дисертацій, швидше працював для душі. Та це не завадило йому знайти визнання у наукових колах, стати пізнаваним і цікавим. Про це, зокрема говорили під час презентації книги його рецензенти доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри країнознавства Острозької Академії Петро Кулаковський та доцент кафедри історії ім.М.Ковальського цього ж навчального закладу кандидат історичних наук Микола Близняк. Кажуть, що навіть без наукових звань Тарас Вихованець справжній науковець.
У тому, що автор «Частинки історії» стане професійно займатися дослідницькою роботою, ніколи не сумнівався його колишній вчитель, тепер керівник Нетішинського управління освіти, депутат місцевої ради Василь Мисько. Щоправда, бачив його таким у галузі природничих наук. Адже був хлопець активним допитливим чомучкою, особливо на уроках хімії, поверхові знання - то не для нього. Тарас обрав історичну стезю і впевнено крокує нею, відкриваючи все нові сторінки минулого своєї малої батьківщини, сіл, міст і містечок, які хоч і не могли за своїм статусом формувати визначальний вектор розвитку держави, виплекали в своєму лоні багато відомих постатей, чиї імена відомі світу.
Автор довго думав як назвати свою книгу, які слова змогли б сповна передати зміст видання. Аж раптом віднайшов такі у Михайла Грушевського – «шматочок історії – це така рідкісна річ, що нею треба вельми дорожити». Це було якраз те, що треба. Адже скільки б не назбирати матеріалу, він не буде всеохоплюючим, це справді лиш частинка нашої з вами історії. Історії Нетішина, Славутчини, Острожчини, Ізяславщини. Саме їм присвятив автор кожен із чотирьох розділів своєї книги, збагативши її ґрунтовним довідковим матеріалом. Каже, якби «книжка писалася зумисне, мала б стрункіший характер». Але ота спонтанність, викликана несподіваним виділенням належних коштів, не завадила автору презентувати читачам пристойне видання, яке, без сумніву, слугуватиме багатьом поколінням, допомагаючи глибше пізнати своє коріння, навчитися любити рідний край, як це робили сотні й тисячі патріотів протягом віків. Тоді нащадки, за словами одного з рецензентів, «не будуть зростати безбатченками і безхатченками». І чим більше, на його переконання, з’являтиметься таких видань, тим більше людей проникнуться бажанням розвивати країну, модернізувати її, а не поневірятися по чужих світах, пускаючи там коріння.
Багато теплих слів сказали автору в ході презентації його колеги, рецензенти, представники управління культури, освіти, бібліотекарі. Кожен з них переконаний, що Тарас Васильович надалі активно займатиметься науково-дослідницькою й просвітницькою роботою і нинішня книга матиме продовження. Віриться, що й нинішня версія фотоальбому, ідея якого належить колишньому директору місцевого краєзнавчого музею Галині Фурманчук, також не остаточна. Адже кожен новий день приносить свіжі історичні розвідки, збагачується цікавими подіями. Отож, добрий почин дасть щедрий засів на краєзнавчій ниві.
І Тарас Вихованець, і колектив музейників щиро вдячні всім, хто долучився до творення обох друкованих видань, хто допоміг порадою, надав ілюстрації, документи, сприяв у виділенні коштів…Результат не забарився.
Ольга Сокол
Фото Віктора Войковського
