За«шармувавши» подих, чекаємо дива

У 19 столітті фехтування і танці входили у «шкільну» програму. Принаймні учні Царськосельського ліцею опановували ці предмети нарівні з математикою, мовами та історією. Нетішин надзвичайно близький до параметрів навчання, що культивувалось понад 200 років тому: маємо власну «шко­лу мушкетерів», що виховала три Олімпійських чемпіони, маємо надзвичайно потужну школу танцівників, де першу скрипку грає ансамбль «Шарм». 

Це надзвичайно влучна назва колективу, бо спостерігати за вихованцями «Шарму» і не відзначити на французький манер красу виконання тих чи інших «па» словом шармон практично неможливо. Легкість, гармонійність переходів партнерів, елегантність у зміні фігур, стилістика і характер румби, сиртакі, вальсу, гопака, пасодобля, джайву прослідковується від початку руху до завершення композиції. Так і хочеться услід за танцюристами виконати антраша і відчути себе вільним і розкутим, довершеним і юним.

А стоїть за усією цією граціозністю, легкістю і довершеністю рухів виконавців надзвичайно вимогливий і талановитий педагог, закоханий у свою роботу,- Лариса Степанівна Грищук. Вона індикатор, привідний пасок,  повноцінне дихання великого колективу з-понад 150 дітей на ім’я «Шарм». 

Тридцять років поспіль у ритмі, що визначила для себе і своїх підопічних Лариса Степанівна, живе у Нетішині зразковий ансамбль бального танцю «Шарм». Без цього колективу важко уявити місто і його урочисті моменти. Це бренд Нетішина, його візитівка, показник розвитку культури і педагогіки.

Лариса Степанівна симбіоз педагога і митця всотала від батьків  у селищі міського типу Грицеві Шепетівського району в родині, де мама фізик-математик, а  тато  хімік-біолог.

«Через дорогу від школи, де ми цілими днями пропадали на заняттях, знаходився парк зі своїми мальовничими алейками та величними пам'ятниками. На його території розташовані бібліотека, Будинок культури, а ще трохи далі - Будинок піонерів. Моя старша сестра вступила до музичної школи, а я ще була  замала. Тому, повертаючись додому з дитячого садочка, я збирала у дворі таку собі акторську трупу (усі мого віку)», - пригадувала Лариса Степанівна. Протягом тижня вона створювала сюжети, концертні номери, а самі шоу відбувалися у вихідні, де імпровізована сцена і глядачі - просто неба: хтось приходив зі своїм стільчиком, а хтось влаштовувався на траві. Шалені оплески. Глядачів щоразу ставало більше. Згодом відвідувала танцювальний гурток, що діяв у Будинку дитячої творчості.

Батьки бачили малечу педагогом, бо це ж сімейна традиція.  Відтак  у пору вибору фаху поїхала до міста Дубно і вступила до педагогічного училища. Але  через два тижні перевелась до училища культури на хореографічне відділення, про що сповістила татові лише через місяць. «Батько не розмовляв зі мною доти, поки не зустрівся з моїм викладачем з класичного танцю, заслуженим артистом Омського театру опери і балету, Геннадієм Фомичем Парастатовим, який сказав йому: «У мене зростає донька, і я б дуже хотів, щоб вона була схожа на вашу - така ж цілеспрямована та відповідальна до обраної справи»...

В училищі вивчала класику, народну та бальну хореографію. Практичного ж досвіду набувала у Хмельницькому будинку культури по закі­нченні у 1980 році навчання. Там  створила балетну студію, до того ж вечорами працювала у народному ансамблі танцю «Веселка», а ще встигала (завдяки тому, що всі заняття цих колективів проходили в одному будинку) відвідувати репетиції ансамблю бального танцю «Ритми».

Започаткувавши у Нетішині «Шарм», присвятила колективу свій талант і знання, переймаючи досвід у старших колег під час численних семінарів, конкурсів.  1996 року колектив отримує звання «зразковий». І ця висота лише сходинка до пості­йного удосконалення.

Щорічно хореографічний колектив підтверджує свою високу виконавську майстерність новими здобутками. Лариса Степанівна живе радощами, невдачами, проблемами свого колективу - це її стихія. Дивно, але після «муштри» і постійної напруги тренувань та виступів, ніхто не полишає колектив. Хіба що вилітають з гнізда нетішинського на власні хліби і здобуття нових знань.

Надзвичайним подарунком для нетішинців став концерт із нагоди  30-річчя колективу. Феєрія рухів, різнобарв’я костюмів, музичний калейдоскоп – складова цього виступу. Глядачі не жаліли оплесків, співпереживали із танцюристами на сцені. І радісно зустріли звістку, що керівник ансамблю відзначена Грамотою Верховної Ради. А вже услід за цією нагородою надійшла звістка, що Лариса Степанівна Грищук за самовіддану працю і любов до своєї справи удостоєна звання «Заслужений праці­вник освіти». І це, безперечно, заслужена нагорода!

Віктор Гусаров

Фото Євгена Цибульського