Завдячую долі  за можливість працювати у колективі спеціалістів найвищого рівня

Без малого 50 років віддав сфері ядерних технологій заступник головного інженера ХАЕС з підготовки персоналу В.І.Ісупов. Та попри такий поважний стаж у його трудовій книжці, як сам зізнається, всього два записи про місце роботи: перший зроблено в сибірському Ангарську, другий – в українському Нетішині. Мінялися лишень посади – здібний випускник фізико-технічного факультету Уральського політехнічного інституту впевнено піднімався кар`єрною драбиною, не міняючи при цьому, як рукавички, підприємство за підприємством. І хоч побував на багатьох потужних заводах і АЕС колишнього СРСР, близького й далекого зарубіжжя, залишався, так би мовити, на насидженому місці.

Рідними пенатами після політеху став Ангарський завод з розділення ізотопів урану, на якому він проходив переддипломну практику і захищав дипломну роботу – так було прийнято тоді. Молодого фі­зика, який прибув з групою однокурсників на під­при­ємство, вразила його велич, масштаби і темпи будівництва. За 4 роки інтенсивних будівельних робіт став до ладу величезний комбінат з двох заводів – гордість великої когорти науковців, проектантів і державних мужів. В пору напружених стосунків Радянського Союзу і США, комбінат такого штибу додавав СРСР ваги і впевненості.

- Завод з розділення ізотопів урану – це чотири з`єднані між собою корпуси довжиною понад кілометр кожен, нашпиговані тисячами одиниць складного обладнання, - згадує В.І.Ісупов. – Він був захмарно енергоємним, щорічно споживаючи 14 млрд кВт*год електроенергії, а це фактично рік роботи двох атомних енергоблоків-мільйонників. Хмельницька АЕС, наприклад, не кожен рік може похвалитися таким показником виробітку електроенергії, найбільшим він був у 2007 році.

Захистивши на «відмінно» дипломну роботу, на що було потрачено колосальні зусилля, вчорашній студент Володя Ісупов не полишив комбінат, який став йому рідним. П`ять років пропрацював у науково-дослідній лабораторії, виріс до керівника групи. На виробництві саме зароджувалась, так би мовити, нова течія – автоматизація управління технологічним процесом. Цим доручили займатися команді інженерів-фізиків, у складі якої був і наш співрозмовник. З головою поринули у нову справу, набиралися досвіду на інших союзних заводах, адже світовий досвід працівникам секретного через свою спеціалізацію підприємства був недоступний – їздили у відрядження лише у межах рідної країни. Особливо насиченими в цьому плані стали 1970-1971 рік: довелося помотатися по Сибіру, їздив у Москву, український Донецьк, Ташкент... Лабораторія АСУ В комбінату стала врешті галузевою, отримавши романтичну назву «Плутон-3».

Нинішньому поколінню, яке не уявляє життя без комп`ютерів, планшетів, смартфонів, важко збагнути, на яких громіздких і відсталих, з позицій сьогоднішнього дня, машинах доводилося розраховувати технологічний ланцюжок на виробництві 40-50 років тому. Але автоматизація управлі­ння підприємством на рідному для В.І.Ісупова комбінаті від цього не страждала, навпаки, доволі ефективно працювала і на довгі роки стала справою його життя. Адже й після переїзду у 1987 році в Нетішин на запрошення тодішнього директора ще споруджуваної ХАЕС М.С.Габрійчука, займався нею будучи заступником начальника ЦТАВ з обчислювальної техніки. До сьогодні вважає цех рідним, зберігши теплі стосунки з колегами.

Пропозицію В.Г.Сапронова перейти працювати в учбово-тренувальний пункт (це був 1993 рік – авт.) сприйняв спочатку насторожено і неохоче. Адже це був невеликий підрозділ, який тулився у пристосованих приміщеннях. На ту пору УТП займався підтримкою кваліфікації оперативного персоналу, навчальну підготовку здійснював у межах Союзу Нововоронезький навчальний центр. Але вже самостійна Україна потребувала своєї навчальної бази, і на високому рівні було прийняте рішення про будівництво типового НТЦ у Нетішині, оснащеного повномасштабним тренажером. Це й підкупило Володимира Івановича.

Не станемо вкотре переповідати всієї фінансово-технічної процедури створення тренажера, на що пішли роки. Разом з американськими фахівцями над ним працювали і нетішинські атомники. Фактично рік провели у США, «б`ючись» над розробкою моделі ПМТ, Сергій Троценко, Олександр Клєпов, Михайло Гашев, Олег Грошев, Юрій Щербань, Сергій Бобилєв.

З 1997 року тренажер успішно експлуатується в НТЦ, де сформовано колектив фахівців високого рівня. Обсяги навчання, за словами В.І.Ісупова, виросли в рази. За цим показником ми посідаємо друге місце після Запорізької АЕС. В НТЦ напрацьовано 5000 навчальних матері­алів, програми курсів постійно оновлюються. Колектив центру тісно і конструктивно співпрацює із структурними підрозділами станції, враховуючи їх потреби і побажання. Адже підвищення кваліфікації персоналу – запорука успішної наді­йної експлуатації енергетичного об`єкта з іменем Хмельницька АЕС.

- Я завдячую долі, - каже Володимир Іванович, - що випало працювати в колективі фахівців найвищого рівня. З ними під силу впоратися з будь-якими завданнями, поставленими перед нами.

Ольга Сокол