Зв’язок єднає покоління
Стовпи, що нагадують букву «т» і зверху перетягнені низкою дротів, давно стали частиною нашого пейзажу. Кожен знає, що вони використовуються для телефонного зв’язку.
У дитинстві Володимир Гриб довідався від батька про те, як працює телефон. Син часто цікавився нехитрим реманентом електромонтера, який вміщався у великій шкіряній сумці. Серед інструменту обов’язковими були плоскогубці, ізолювальний матеріал і телефонна трубка, за допомогою якої перевіряють справність систем.
- Знову дошкуляє негода, від мокрого снігу гілляки зламались і впали на дроти. У сусідньому селі пропав телефонний зв’язок, - бідкався батько, досвідчений електромонтер Микола Григорович Гриб.
Володимир Гриб, який мешкав у селі Бігунь на Житомирщині, змалечку усвідомив значення телефонного зв’язку, особливо у поліській місцевості, де населені пункти розташовані за десятки кілометрів один від одного. Якщо комусь зле, – одна надія що у відділенні швидкої допомоги своєчасно отримають інформацію.
У шкільні роки Володимир Гриб почув одну із версій щодо назви рідного села Бігунь. За переказами, сотні років тому до цього населеного пункту на гужовому транспорті доставлялась кореспонденція, основу якої складало листування владних структур із місцевими поміщиками. А потім сільські кур’єри пішки поспішали лісовими стежками до далеких сіл. Їх почасти називали бігунами. Відтак виникла назва – Бігунь. Хлопцю непросто було уявити, що для передачі інформації необхідно було затрачати стільки зусиль і часу. Він часто спостерігав, як мама, Любов Степанівна, брала на плече поштарську сумку і вирушала вулицею вздовж села до кожної оселі, щоб принести свіжі періодичні видання, листи, іншу кореспонденцію.
У дитячій уяві телефон існував завжди. Про його технічні характеристики Володимир дізнався на уроках фізики та з розповідей батька.
Коли прийшла пора обирати професію, випускник Володимир Гриб не вагався піти батьківською фаховою стежиною. Відтак у Житомирі він закінчив технічне училище зв’язку.
Після навчання Володимиру знайшлась посада електромонтера на місцевій сільській автоматизованій телефонній станції, розрахованій на двісті абонентів.
До Нетішина Володимир Гриб навідався у 1982 році. На місці спорудження міста енергетиків та Хмельницької АЕС надійний телефонний зв’язок став актуальним та потрібним, особливо у такому підрозділі, як Управління будівництва ХАЕС. Володимир Миколайович сумлінно виконував обов’язки електромонтера, а через два десятки років поповнив колектив зв’язківців Хмельницької АЕС.
У зону обслуговування Володимира Гриба входять об’єкти, які знаходяться за межами промислового майданчика електростанції. Надійний телефонний зв’язок забезпечується у таких станційних підрозділах, як управління капітального будівництва, комунальне господарство, ремонтно-будівельне управління, навчально-тренувальний центр, зовнішній кризовий центр, тощо.
До роботи Володимир Миколайович ставиться з великою відповідальністю, бо розуміє значення оперативного зв’язку між підрозділами, від злагодженої взаємодії яких залежить стабільна робота електростанції. Огріхів, як мовиться, просто не повинно бути. Сталось, що Овруцький район Житомирської області, де народився і працював Володимир Гриб, зазнав радіаційного забруднення після аварії на Чорнобильській АЕС. Правда, до масового виселення тамтешнього населення не дійшло, але дехто з односельців все ж таки змінив місце проживання.
Коли Володимир Гриб відвідує малу батьківщину, тата і маму, неодмінно прогулюється стежинами, які торував у дитячі роки.
На початку села стоїть великий кам’яний валун. Тут полюбляли бавитись усі місцеві дітлахи. А далі – стара дерев`яна церква, на якій час залишив мереживо тріщин.
Хіба забудеш постійні вилазки в ліс за ягодами та грибами? Це було не лише захопленням, а елементарною допомогою для сім’ї. Кошти, які вдавалось заробити на збиранні дарів природи, йшли на одяг, їжу та різні побутові потреби. Володимир ще змалечку пізнав ціну заробленого карбованця, бо зростав у багатодітній родині і був старшим. На нього рівнялись Сергій, Анатолій, Людмила, Надія.
За радянських часів у поліському краї для школярів, які збирали ягоди та гриби, існувало заохочення: станеш кращим, - одержиш цінний подарунок. Одного разу Володимиру Грибу в урочистій обстановці за добру роботу був вручений фотоапарат «Зеніт».
- Коли у моєму селі незнайомець питає про людину з прізвищем Гриб, - розповідає Володимир Миколайович, - йому не відразу поталанить побачити розшукуваного, бо таких у нас півсела. До речі, мій швагер Микола, який також працює у електроцеху ХАЕС, має прізвище Гриб. Коли була урочиста церемонія його одруження на моїй сестрі Людмилі, то я мимоволі пожартував, мовляв, вдалося зекономити на заміні паспортів.
За два десятки років Нетішин для подружжя Володимира та Ніни Грибів став рідним. Тут народились їх діти Ольга і Марія. Батьки намагаються їм прищепити найкращі людські якості, серед яких важливою є працьовитість.
У вільний від роботи час Володимир Миколайович на своїй дачі у старій частині міста опікується домашнім господарством – вирощує кролів. Раніше тримали й корову.
Особистою гордістю Володимира Миколайовича є теплиці, в яких з весни до пізньої осені росте різна городина. У дбайливої господині Ніни Андріївни консервацій не бракує ніколи. Вона допомагає урізноманітнити харчування доньки Марії, яка є студенткою Дубенського коледжу.
У селі Бігунь завжди чекають Володимира з родиною. Дбайливий син, він постійно метикує над тим, як допомогти батькам у веденні домашнього господарства. Одного разу довідався, що сільські автоматизовані телефонні станції вже відійшли в історію, на заміну прийшли малогабаритні електронні системи.
Олександр Шустерук
Фото Валерія Валуєва
