На 85 році життя пішов у вічність Юрій Анатолійович Шумов, заслужений енергетик України, кандидат хімічних наук, колишній керівник лабораторії охорони навколишнього середовища Хмельницької АЕС

З 1985 року у Нетішині, де очолює новостворений відділ ядерної безпеки ХАЕС, а з 1991 року - лабораторію охорони навколишнього середовища. Брав участь у пуску першого енергоблока ХАЕС у якості начальника відділу ядерної безпеки та надійності. За його участі було виконане перше завантаження ядерного палива і виконані роботи із системи пусконалагоджуванних робіт реакторної установки, а також здійснювалося приймання робіт із програм іспитів при поетапному освоєнні потужності. За роки роботи в ЛОНС створив систему хімічного моніторингу, систему управління навколишнім се­редовищем на ХАЕС.

Свого часу газета розповідала про життєвий шлях Юрія Анатолійовича. Витяг з того матеріалу ми подаємо, як данину пам’яті цій людині.

 

Живучи несуєтно, в усьому він жадає суті

За всіма компонентами прізвище цієї людини суперечить його сутності. Юрій Анатолійович несуєтний, спокійний, не галасливий. Тому що інтелігент у сакральному  розумінні цього слова. А це значить контактний, впевнений у собі, тактовний, такий, що знає справу, небагатослівний, цілеспрямований.

Характеристику особистості давати і легко, і складно. Тому що є що сказати, і тому що сказане не може передати всю повноту сутності особистості. 

Юрій Анатолійович з’явився у цей світ того року, який став апофеозом злісності ба-тька народів Сталіна. Ураль­ське місто Сєров знаходилось близько до місць, у які засилали, і хоча  жило розвиненим індустріальним життям, привітним було не для всіх. Холоду і голоду сімейства Шумових дісталося з головою. У сувору воєнну пору і після неї щоб вижити, мати змушена була продавати нехитрий скарб. Після одного такого пильнування на морозі довелося їй видалити пальці на руках...

Незважаючи на різні поневіряння, Юрію Анатолійовичу Шумову пощастило закінчити десятирічку. Після року роботи електромонтером на місцевому металургійному комбінаті юнак обирає собі наукову стезю. У 1957 році він вступає до Свердловського політехнічного інституту. Конкурс для тих часів величезний – шість чоловік на місце. Набір на відділення суто чоловічий. Студенти знали, що готуються для роботи у Середмаші. Спе­ціальність №43 – інженер-технолог з переробки урану. Три курси загальноосвітні, а далі – за спеціальною програ­мою. Всі знання отримуються винятково у стінах  інституту. Жодних конспектів. Багато хто, дізнавшись чим доведеться займатися, кидав вуз.

Розподіл у Чикаго або в Сін­гапур – жартували випускники, маючи на увазі Челя­бінськ та інші співзвучні сибір­ські міста. Юрій Анато­лійович був направлений у Ангарс­ьк. Тут працював начальником зміни у цеху з виробництва компонентів дифузійного виробницт­ва, тобто збагачення урану.

Йому завжди здавалося, що знань замало, і з роботою молодий керівник поєднує навчання у Іркутському університеті на фізико-математичному факультеті. Зрештою наука покликала до аспірантури. Юрій Анатолійович по­верта­ється до Свердловська, де в Уральському науковому цент­рі АН по завершенню аспі­ран­тури він захищає дисерта­цію на тему «Дослідж­ення електропровідності бі­нар­них роз­плавлених сумішей лужних мета­лів». Це все та ж тема про поділ урану на складові, можливість утилізації тощо. Близько п’яти років пропрацював Ю.А.Шумов старшим науковим­ спів­робітником у лабораторії наукового центру Ди­митров­граду. Потім його зманили на Вірменську АЕС, де без малого 10 років поєднував Юрій Анато­лійович виробни­-чу і на­укову діяльність. Тут опубліковано близько 50 нау­кових робіт, отримано ряд свідоцтв на відкриття.

У жовтні (1995 рік) виповнилося 13 років відділу ядерної безпеки Хмельницької АЕС. Першим його керівником був Юрій Анатолійович. Остан­ні 7 років він очолює лабо­раторію охорони навколишнього се­редовища. Завідування велике, адже беруться проби і здійснюються ви­­- міри атмосферного повіт­ря, грунту і води 30-кілометрової зони ХАЕС. Відслідковуються тенденції, допустимі норми, узагальнюються дані.

Все це доставляє йому багато­ клопоту і задоволення, бо знання дають мудрість, і додають сили. У поточному році, наприклад, Юрій Анатолійович брав участь у міжнародній нараді з проблем безпеки і захисту АЕС, де виступив із повідомленням про роботу установки з очищення карт бризкальних басейнів.

Спілкування і наукової літератури йому катастрофічно не вистачає. Мабуть така власти­вість обізнаних людей - сумні­ватися, шукати нові факти, що підтверджують або заперечують такі чи інші висновки і судженн­я. Може, займаючись і далі у наукових закладах, ходив би Юрій Анатолійович у докторах. Але він обрав виробництво, яке потребує його великих знань і умінь працювати з людьми.

Віктор Гусаров

«Перспектива», 1995 рік