Жох наводить жах

П’ять років поспіль ім’я уродженця села Оженин Острозького району Олега Жоха перебуває у найвищих світових «залізних» рейтингах прихильників армспорту. На сьогодні він п’ятиразовий чемпіон Європи  та світу з армреслінгу. У активі його спортивних досягнень  перемоги й на інших престижних змаганнях, звання заслуженого майстра спорту України. До речі, на момент присвоєння звання хлопцю виповнилось лише двадцять років.

Під час навчання в школі Олег Жох не виділявся­ з-поміж інших особливими фізичними кондиціями та не демонстрував високих результатів у традиційних видах спорту, які є обов’язковими на уроках фізкультури. Коли ж став студентом Національного університету водного господарства та природокористування, друзі підговорили хлопця взяти участь у обласних змаганнях з армреслінгу, які організовувались в стінах навчального закладу­. Несподівано для себе та й усіх фахівців Олег Жох посів четверте місце. На хлопця звернув увагу місцевий тренер Олександр Комаревич і запропо­нував серйозніше зайнятись армреслінгом, у перекладі з англійської мови – боротьбою на руках.

Від першої участі у змаганнях минув лише місяць, а Олег вже святкував перемогу на Всеукраїнському турнірі серед юніорів. Згодом відблиск золота на його грудях з’явився після змагань серед дорослих. Це був вдалий старт. Представники Федерації України з армспорту визнали, що Жоха можна сміливо випускати на захист спортивної честі нашої держави у турнірах найвищого рангу.

Перші сходження на міжнародній арені відбулися  2010 року: Олег здобув золото на  Nemiroff World Cup та посів третє місце на чемпіонаті Європи. Потім кожного року він без золотих медалей не повертався із престижних змагань. Тоді спеціалі­сти з армспорту масово заговорили про феномен українського хлопця.

Автор цих рядків давно виношував ідею  зустрічі із відомим спортсменом і приводом для цього не стала його «зірковість». Ми з його батьком Сергієм Володимировичем навчались у одному класі і товаришували. Чим не нагода пригадати минуле, привітати батьків із досягненнями сина.

Сім’я Жохів мешкає в селі Оженин на мальовничому масиві неподалік колишнього плодоконсервного заводу. Свою двоповерхову хату вони звели після весілля. Як пригадує Сергій, довелось багато помотатись по світу, щоб спорудити пристойний дах над головою.

У будинку просторі кімнати, багато оздоби із дерева. Є і «дошка слави» Олега, на якій розташувались його спортивні трофеї.

У спілкуванні із Олегом Жохом не відчуваєш «нашарувань» його титулів. Він спокійний та скромний. Високі досягнення трактує як певну буденність. Звичайно, що за цим спокоєм вгадується наполеглива праця та переживання, без яких не може обійтись жоден спортсмен.

-У Олега ритм напружений, – розповідає батько, – тренування, підготовка до змагань… Ми з дружиною Світланою переживаємо, що знову він помандрував за кордон…

Щоб син під час відвідин рідної домівки не втрачав спортивну форму, тато самотужки змайстрував тренажера. Олега нині не порівняєш із хлопцем, яким той був ще п’ять років назад – однією лівою вижимає сімдесят п’ять кілограмів. Ця рука стала й справді «золотою», бо долає іменитих суперників.

Як пригадує Сергій Володимирович, коли на світ з’явився Олег, то за традицією довелось друзям виставляти могорич. Після кількох чарок влаштували змагання на руках, мовляв, хто ж сильніший. Цьому факту ніхто не надає містичності – просто таке було. Але із лівою рукою в дитини виникли проблеми: лікарі помітили певні її вади і наполягали, щоб фізично не перевантажувати, бо можна на все життя залишитись інвалідом. За велінням Всевиш­нього їх діагноз не справдився. Олег намагається тренувати й праву руку, але вона порівняно слабша. Поки-що не стоїть питання про вихід на престижні турніри для залучення її у спортивних поєдинках.

Під час спілкування із Олегом Жохом випала нагода переглянути відеоролики за його участю у різних поєдинках. У домашньому архіві їх є чимало. Це і тріумфальні перемоги і, звичайно, поразки. Рукоборець каже, що незважаючи на перемоги у своїй ваговій категорії вісімдесят кілограмів - він прагне досягти хороших результатів у так званому «абсолюті», це коли у двобоях не враховується вага спортсмена, (прим. авт.). Олегу не завжди випадає перемогти суперників, які важчі за нього на кілька десятків кілограмів. Але одна із його перемог таки стала певною сенсацією на турнірі A1 Russian Open, який проходив у 2012 році. Там суперником нашого земляка став дагестанець Зелімхан Занкарханов. Він впевнено проводив двобої, і кожна його перемога супроводжувалась вигуками «Аллах Акбар!». На черзі український хлопець із Острожчини… Олег був на сорок кілограмів легшим від дагестанця, але зумів покласти його ліву руку. Сюжет про це миттєво став однією із популярних тем ютубу.

- Олеже, ти виступаєш на міжнародному рівні, відвідуєш престижні чемпіонати, які ор­га­­ні­зовуються й у Російській Федерації. Які стосунки між спортсменами принаймні із цієї  країни?

- Росіяни мої давні суперники. Це не свідчить про те, що ми між собою ворогуємо. Давня суть спорту - бути посланцем миру. Я принаймні не реагую на непристойні коментарі на мою адресу, які з’являються в Інтернеті.

Олег розповів, як три роки тому до нього завітала знімальна група одного із популярних телеканалів, щоб підготувати телесюжет про його життя, підготовку до змагань. За традицією, батьки спортсмена влаштували журналістам гостинний прийом, показали свій ошатний двоповерховий будинок із доглянутою територією – доріжки, клумби. Телевізійники запевнили, що телесюжет також з’явиться на телеканалі «Россия-2».

- Слідкувати за різними телепрограмами у мене не вистачає часу, - коментує Олег Сергійович, - тому російські новини подивився у відеозаписі. Там коротко розповіли про мене, потім крупним планом показали калюжу, яка була на одній із вулиць. Потім прозвучала сакраментальна фраза, що, мовляв, я народився у селі, в якому перекошені хатинки. Напевно, така ложка дьогтю до смаку редакторам російської телепрограми. Нічого, я їм віддячую підняттям над п’єдесталом нашого державного прапора.

Далі Олег розповів про те, яким напруженим для нього став 2015 рік. Він взяв участь у Кубку світу, який проходив у Польщі, далі – чемпіонат світу в Малайзії, чемпіонат Європи в Болгарії та чемпіонат України у Харкові. Усі виступи увінчались «золотом».

- Знаю, що в армспорті для досягнень одних тренувань недостатньо…

- Важливим є правильне харчування, збалансована кількість білків, жирів, вуглеводів, наявність необхідних вітамінів, макро- та мікроелементів. Потрібних препаратів не придбаєш у звичайних аптеках. Їх розповсюдженням займаються професіонали армспорту. До речі, на етапах  становлення мене, як професійного спортсмена, багато допоміг заслужений тренер України з пауерліфтингу нетішинець Сергій Рижук. Мені відомо про високі досягнення його вихованців – Кутчера, Бухтійчука та інших у пауерліфтингу. У місті енергетиків знана школа і з армспорту. Загалом – місто спортивне.

Зараз Олег Жох виношує плани участі у наступних титулованих змаганнях. Віриться, що від нього не відвернеться фортуна.

P.S. Поки готувався матеріал, Олег Жох «встиг» позмагатись на Всеукраїнському турнірі «Козацька сила». Йому знову не було рівних у своїй  80-кілограмовій та абсолютній вагових категоріях.

Олександр Шустерук

Фото автора та з архіву