Журналіст урядової газети у полоні ілюзій та омани?

Завжди викликає подив, коли  про складні та важливі для всієї держави питання пишуть так, ніби йдеться про влаштування квіткової клумби поблизу хати. Не менший подив викликають ті, хто не будучи експертами, раптом починають з цілковитою серйозністю та  безапе­ляційністю претендувати на роль стратега у розвитку країни. Приводом для таких думок стала стаття Станіслава Прокопчука «Енергетична «стратегія»: у полоні ілюзій та омани» на шпальтах газети «Урядовий кур’єр». У ній автор позиціонував себе не більше-не менше, як знаним та поважним експертом, та що приховувати – енергетичним гуру України. Не претендуючи на такий поважний статус, вважаємо за необхідне показати інший бік медалі, який чомусь обійшов (сподіваємося без злого наміру) своєю увагою вельмишановний журналіст.

Наприклад, автор виступає з критикою російських реакторних установок, які, за його твердженням, «не можна (на відміну від французьких, південнокорейських, канадських…) застосовувати у режимі маневрених потужностей». Шановний авторе, змушені Вас розчарувати, але реакторна установка типу ВВЕР-1000 проекту В-392, яка буде використовуватися на блоках ХАЕС-3,4, а також ядерне паливо, яке буде завантажуватися у неї, забезпечують маневрену роботу блока з можливістю глибокого щоденного розвантаження. Крім того, фахівці НАЕК «Енергоатом» уважно слідкують за розвитком світової атомної галузі, відстежуючи усі найновітніші тенденції.  Тому  тільки-но на світовому ринку з’являться референтні проекти реакторних установок третього покоління, які можна інтегрувати в українську енергосистему, фахівці компанії обов’язково розглянуть можли­вість їхнього використання.

«Експерт» також цікавиться, чи знають читачі про шість сучасних високоекономічних  блоків, які стоять без дії на Вуглегірській та Запорізькій ТЕС?

Думаємо, читачі знають про ці «газомазутні агрегати». А ще читачі знають, що російський газ для України коштує 398 доларів за тисячу кубометрів. За таких умов кіловат-години, вироблені на «газомазутних агрегатах», якими так опікується автор статті, стають воістину золотими. І без того вартість електро­енер­гії, яку виробляють ТЕС, майже втри­чі вища за вартість атомної електро­енергії (у листопаді 2011 року тариф АЕС склав 0,22 грн/кВт.г, тариф теплової генерації - 0,58 грн/кВт.г., а тариф для ТЕЦ, які працюють на імпортному газі, у листопаді вже перевищив одну гривню за кіловат-годину). Причому у тариф ТЕС не включено витрати на їхню необхідну модернізацію. Якщо ж запустити в дію блоки Вуглегірської та Запорі­зької ТЕС, ціна електроенергії стане взагалі не підйомною не тільки для нашого населення, але й для української промисловості.

А ще читачі знають «ціну» вугілля, на якому працюють ТЕС. За офіційною статистикою видобуток кожного мільйону тонн вугілля обходиться Україні у два шахтарських життя та 50 травмованих гірників. Так, загальний обсяг вуглепостачання на вітчизняні теплоелектростанції у 2010 році склав 33,4 млн. тонн.

До того ж, в Україні наразі немає сучасних проектів модернізації тепло­вих станцій, реалізація яких підвищила б економічність та екологічність блоків. Немає й вітчизняного обладнання сучасного рівня для переоснащення наших ТЕС. Тобто крім залежності від російського газу (яку автор чомусь не вважає залежністю), модернізація ТЕС підсадить Україну ще й на «імпортну голку» залежності від постачальників обладнання.

Отже, відверто кажучи, Україні буде економічно вигідніше купувати електроенергію на зовнішньому ринку, аніж виробляти її на власних ТЕС, щедро спалюючи кисень та щоденно постачаючи тонни вугільного пилу у повітря, яким дихають наші громадяни.

Проте автор настільки увійшов у роль теплового лобі (вважатимемо причиною цього винятково особисте переконання), що  трактує висловлювання експертів лише з однієї позиції, не обтяжуючи себе забезпеченням об’єктивності та незаангажованості статті. Натомість журналіст посилається на «відомих експертів» та «авторитетних співрозмовників», не завжди нази­ваючи їхні імена. Стаття фактично підтримує та продовжує справу тих, хто  «заганяли у глухий кут теплову генерацію деклара­ціями, коруп­ційними схемами» та особистими інтересами.

Ідейність журналіста могла б викликати захоплення, якби не той факт, що він представляє офіцій­ний засіб масової інформації – орган Кабінету Міністрів України. Саме уряд формує та реалізує енергетичну стратегію держави,  яка передбачає, що на долю атомної енергетики припадатиме до 50% виробництва електроенергії. 

Нагадаємо, що після аварії на АЕС «Фукусіма-1» і Президент, і Прем’єр-міністр України підтвердили прихильність атомній енер­гетиці, пов’язуючи з нею забез­печення енергетичної безпеки та незалежності держави, а також розвиток національної науки, машино- та приладобудування.   

Прес-служба

 НАЕК «Енергоатом»

 

В Індії така ж проблема

Індійський пенсіонер-атомник різко висловився на адресу журналістів непрофільних видань, які розмірковують на тему безпеки атомної енергетики.

К.Періасамі, колишній співробітник департаменту з атомної енергії Індії, написав статтю під назвою «Ядерна енергія - наскільки це погано?». Стаття була поширена серед учасників однієї із численних прес-конференцій, які проходять зараз в Індії у зв’язку з подіями навколо АЕС «Куданкулам».

«Невже ви думаєте, що журналіст зі ступенем бакалавра по літературі або історії знає й реально турбується про безпеку АЕС більше, ніж інженер-атомник, чиї дружина і діти живуть ближче, ніж будь-хто, до атомного реактора?» - задав у статті питання атомник-пенсіонер.

AtomInfo.Ru