Вiдблиск у тисячу люкс

На небосхилі української поезії з’явилась нова зірка на ім’я Ольга Прохорчук. Життєвий цикл її розпочався майже 25 років тому у Нетішині і набирав силу світла поступово та невпинно, аби вже зараз можна було констатувати: її поезія – люкс (аби не вимірювати ніякими іншими термінами). Саме це відзначили організатори і учасники  Всеукраїнської наради творчої молоді 2013-го року, яка проходила у Ворзелі у будинку відпочинку «Енергія», куди Ольгу запросили в якості молодого дарування Хмельниччини. Іншою учасницею цього форуму від нашої області була студентка Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Марта Мохнацька. Обидві не загубились серед суцвіття талантів України.

Протягом двох днів молоді літератори читали власні твори, слухали думки про свою творчість від ровесників та керівників семінарів – відомих письменників.

Робота наради закінчилась визначенням рейтингу кожного учасника. Оцінювали творчість як молоді літератори, так і їх наставники. Як зауважує голова обласної організації Національної спілки письменників України Василь Горбатюк, результати цього оцінювання найбільш приємні для нас, хмельничан, адже Марта Мохнацька перемогла у голосуванні, а Ольга Прохорчук здобула друге місце!

Такі високі оцінки не просто визначають високий творчий рівень молодих поетес – він прокладає їм шлях у професійну спілку. Обидві будуть рекомендовані Всеукраїнською нарадою молодих літераторів на видання їх книг і до вступу в ряди Національної спілки письменників України.

Ольга Прокопчук – вихованка Нетішинської міської літературної студії «Натхнення», що діє при центральній бібліотеці міста і яку 2010 року відзначено  переможцем обласного конкурсу кращих самодіяльних об’єднань Хмельниччини­.

Потяг до віршованого слова закладено мамою, Аллою Іванівною, за фахом вчителем ро­сійської мови та літератури. Гарним підгрунтям для розвитку були шкільні, міські та республіканські конкурси  різних спрямувань, у яких Оля брала найактивнішу участь. Зокрема в Сумах  2005 року вона стала кращою у першому Всеукраїнському конкурсі юних журналістів, отримала диплом у конкурсі поезії «Пам’яті Василя Симоненка», у III вузівському фестивалі в Острозі.Завжди відрізнялась самостійністю і незалежністю у судженнях.

Перша велика добірка її віршів з’явилась у літературно-мистецькому альманасі «Нетішинських талантів дивоцвіт». Згодом вірші опублікував журнал «Дніпро». Також добірка віршів побачила світ у Острозькому альманасі «Світло задзеркалля».  Вона були випускницею Першої літературної школи в Карпатах.

Закінчивши Нетішинську ЗОШ №2 із золотою медаллю (2005 рік), згодом здобула ступінь бакалавра англійської та німецької мови і літератури у Національному університеті «Острозька академія» (2005-2009 рр.) і ступінь магістра політології у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» та університеті Ф.Шиллера у Єні (Німеччина) (2009-2011 рр.). Також навчалася за обміном у США за спеціальністю «Американські студії».

В творчому плані тяжіє до лірики та сатири, самоіронії та філософського осмислення буття. Естетичні погляди сучасні і неза­комплексовані, при цьому позбавлені нальо­ту вульгарності. Ліричний герой, за правило­, доступний, відвертий, щирий і не абстрактний. Він реалізується як особа, що пізнає світ, визначає своє місце у ньому, шукає тонкощі стосунків і співіснування, почасти віддається на емоційній хвилі обставинам, але завжди підсвідомо готовий вийти з кола неподобств. Тематика віршів розлога і багатошарова. Вірші легко впізнаються, бо автентичність слів та образів притаманна саме семантиці Ольги Прохорчук. Вона дбайливо підбирає тропи та аллітерації, не обриває думку, а навпаки, концентрує її, як правило у завершальних рядках, що надає енергетику віршам, підносить їх до рівня афоризмів. Знання різних мов та культур, естетичні та етичні шари, які в силу специфіки роботи (працює асистентом з моніторингу, оцінки та комунікацій в міжнародній організації Pact, Inc.) впливають на її внутрішній світ, лише збагачують палітру автора, осучаснюють такі давні і значною мірою затерті теми, як кохання, дружба, патріотизм, віра.

Ольгу характеризують такі творчі і водночас людські риси, як відповідальність за слово, стриманість, відчуття міри, доброзичливість. Тож, пропонуємо читачеві «посмакувати» її поетичним доробком.

Віктор Гусаров,

 голова літературної студії «Натхнення»

На знімку: Ольга Прохорчук та голова обласної організації Національної спілки письменників України Василь Горбатюк

 

***

Абсолютний абсурд. Це все схоже на мертву петлю:

Щовечірні вагання й розкаяння кожного ранку.

Я його не люблю, не люблю, не люблю, не люблю!

То чому ж дозволяю із себе ліпить полонянку?

Він проймає, як біль. Його голос краде мої сни –

Засудила б до страти за цю безсоромну крадіжку!

Тільки скільки разів я навік поривала вже з ним –

А натомість ми знов опинялись в одному ліжку.

Цілий вечір стараюсь рішучість підняти з колін

Й нагадати собі, що належу до касти сильних,

І тримаюся мужньо, та знову на ранок – Він.

Дзвонить рівно о восьмій – нахабний, лункий будильник.

***

Просто дихати і мовчати,

Ловити сонце, світанки, бризки,

Щось непорочне і непочате

Вкладати в усі записки,

Молитися вітру, прибою, Будді,

Мінятись піщинками, наче фразами.

Є речі, що будуть завжди почуті,

Навіть коли не сказані.

Є лінії доль, не покірні Евкліду,

Піщані півкола півкінчиком пальця.

Тільки той, хто ніколи нікуди не їде,

Не має, до кого вертаться.

Усе в цьому світі надходить по черзі,

І тільки ця ніжність – із засідки, пумою.

Щастя – це коли на протилежному березі

Є той, хто про тебе думає.

січень 2013, Ко-Чанг (Таїланд, лютий 2013, Київ)

***

Привези мені сонця,

Хоч три крапки проміння.

Я тону в ополонці

Цього неба осіннього.

Привези мені мушлів,

З яких дихає вітер,

Бо мені стає душно

Від понурих палітр.

В кольорове відерце

Націди мені літа.

Щоб втекти від інерції,

Я вже ладна шаліти,

Я готова рвать блузки

Й вивертати кишені

За три подихи музи

І за світла дві жмені.

Я ходитиму боса

Й перегляну всі звички,

Аби тільки ця осінь

Закінчилась чимшвидше.

… І коли стає Всесвіт

Безнадійно нестерпним

Й я втрачаю від стресів

Віру в себе і серпень,

Попри змови всесвітні

І прикмети народні,

Ти всміхаєшся квітнем

Крізь заплакані жовтні.

За цю усмішку-німбик

Зву тебе охоронцем.

Де б не був ти і з ким би,

Повертайсь мені сонцем.

***

Бачиш, а я без тебе – таки живу,

Подорожую то Штатами, то Китаєм,

Цілодобово бавлюся у сову

І засинаю, тільки коли світає.

Часом збираю жмутки чудернацьких слів,

Часом монети або кольорові скельця,

Й досі дивуюся, як ти майстерно вплів

Лінію долі в лінію мого серця.

Як було лячно, коли вони всі розплелись!

Як я боялась скотитись до стану амеби!

Бачиш – а серце б’ється, як і колись,

Тільки тепер воно б’ється супроти тебе.

Вірші не для протоколу

Вірші наступали з тилу

По три, по чотири в ряд,

А потім було несила

Їх виманить із шухляд.

Години ходили кволі

Й губились на цифрі «п’ять».

Зітріть ці вірші з протоколів –

Вони мені ще болять.

***

На шиї разки намиста –

Неначе рядки із притч.

Я одягла навмисно

Найкраще з своїх облич.

Не стану ховать цнотливо

Я погляд в густу вуаль.

Я впевнена. Я щаслива.

Мені ні за чим не жаль.