«Для вIчностI карбують кожну мить»

Вийшла в ефір 1000-на програма, підготовлена телестудією ХАЕС

Так охарактеризував один з  поетів-телевізійників місію своїх однодумців по телекомпанії. Відомче телебачення Хмельницької АЕС, звичайно ж, не дотягує рангу компанії, станційний структурний підрозділ має статус телерадіостудії. Втім, незалежно від обсягів і специфі­ки мовлення, глядацької аудиторії, матеріальної бази, творчої і технічної лабораторій оте «карбують кожну мить» є невід’ємною складовою повсякденної діяльності наших колег по творчому цеху.  Бо із миттєвостей складається життя в усіх його проявах, пишеться історія колективу, країни, зрештою, велика вселенська історія.

Історія створення телерадіостудії Хмельницької АЕС бере  початок фактично на зорі української незалежності, про що свідчить наказ по станції від 17.10.1994 року за №737. Усі організаційні моменти в пору становлення нового колективу взяв на себе його перший керівник Сергій Білошицький, за діловодство відпові­дала Світлана Стецюк. Кадри редактор потихеньку переманював з міської «Руни», де працював до того, а от з обладнанням справи йшли туго. Відтак повноцінна робота телестудії прогальмовувала і тільки завдяки безпосередньому розпорядженню тодішнього директора станції В.Г.Сапронова придбання необхідного об­лад­­нання включили в програму взаємозаліків, за якою на той час велися закупівельні операції. А поки все утрясалося з технікою, працювали над концепцією своїх програм, складаючи перші плани, формуючи теми для перших зустрічей з героями майбутніх репортажів.

Все відбувалося на наших очах, оскільки станційна газета вже два роки, як виходила у світ, редакція мала свій штат працівників. У колег  він тільки формувався, в числі перших влилися в новостворену телерадіостудію Сергій Бержанський, Руслан Огороднік, Віктор Хмельницький. Вони, що називається, стояли біля витоків. Загалом за час ді­яль­ності телерадіостудії тут у різні роки працювало майже три десятки людей. Із тих, кому першими випало розвивати тележурналістику саме на нашому підприємстві, у складі нинішньої телестудії не залишилося нікого. Час бо вносить свої корективи у розмірений ритм життя, отож хтось вийшов на заслужений відпочинок (Людмила Гуда, Світлана Стецюк), поміняв місце роботи чи проживання на інше місто (Сергій Білошицький – Рівне, Олена Панцюк, Руслан Огороднік, Тарас Бурмич – Київ) чи й країну (Володимир Ковальчук – Ізраїль). На жаль, немає в наших рядах уже Ірини Петровської, котра тривалий час вела радіопрограми.

Улюбленицею станц­і­йних радіо­слухачів стала Світлана Стецюк, котра вела програму музичних вітань, інформаційне наповнення радіопередач здій­снювали, продовжуючи творчий почин Ірини, Алла Висоцька, Неля Фінчук. З часом радіовипуски почергово готували всі редактори, які працювали над теле­візій­ними випусками станці­йних новин. Впе­рше вони, за словами Сер­гія Білошицького, вийшли коротким п’ятнадцяти­хви­линним випуском, без ведучих. До півгодинного формату мовлення перейшли, вирі­шивши кадрове забезпечення студії.

- Поставили собі за мету доступно розповісти нетішинцям про специфіку роботи атомної електростанції, - ділиться спогадами колишній головний редактор Людмила Гуда. – Страшенно цікаво було нам самим знайомитися з кожним цехом і відділом, намагалися відвідати кожну дільницю і лабораторію, готуючи репортажі з робочих місць. Адже перш, ніж повідати інформацію глядачам, мусили збагнути її і пропустити крізь себе самі. Так створювалася своєрідна розгорнута візитна картка підприємства, перші кадри і досі використовуються в сюжетах про історію Хмельницької АЕС.

Людмила Борисівна керувала телерадіостудією після звільнення з посади Сергія Білошицького. В пору, коли вона очолювала цей колектив, влилися в його ряди Тетяна Тарасюк, Жанна Костенко, Ігор Німий, Жаннета Суліма. Усі разом набиралися досвіду, раділи першим успіхам і набивали перші гулі. До творення біографії потужного енергетичного підприємства подільського краю засобами телерадіомовлення долучалися все нові і нові люди. Свою, нехай і початкову школу тележурналістики, тут пройшли багато творчих та інженерно-технічних працівників. Були в цій когорті Олена Веселова, Віталій Чабан, Ігор Данилюк, Олександр Краснов, Ірина Сухомлин, Андрій Янчишин, Юлія Демидюк. Зрештою сформувався сталий колектив, якому випало відслідковувати непросту ситуацію, що склалася довкола добудови другого енергоблока, висвітлювати урочистості з нагоди його пуску. Справжню фільмотеку зібрали телевізійники в період громадських слухань, в ході яких атомники заручилися підтримкою громадськості на будівництво вже третього і четвертого енергоблоків. Знову прицільний об’єктив і чутливий мікрофон без угаву фіксували гарячі дискусії, тверезі аргументовані розрахунки і емоційні заяви. Це безцінний матеріал, до якого не раз повертатимуться, впевнена, в подальшому. Адже не факт, що процедуру громадських обговорень не доведеться повторити знову.

У ці новорічні дні вийшла в ефір тисячна інформаційна програма, підготовлена станційними телевізійниками. Всього було на двадцятилітньому шляху їх творчості, телерадіостудія не раз переживала реорганізаційні зміни, внаслідок чого перестала бути самостійною структурною одиницею. Зараз вона є складовою відділу роботи з громадськістю і засобами масової інформації, певний час належала до відділу зовнішніх зв’язків та інформації. Кожного разу йдучи «в одній упряжці» з редакцією нашої газети, інформаційним центром, а в складі ВЗЗІ ще й групою, котра займалася перекладацькою роботою. Цю систему задумав поміняти Сергій Білошицький, але вистачило в нього сил лишень зламати стереотип про те, що двічі в одну річку не входять. Він вдруге повернувся на станцію  після нетривалої перерви і заходився розбудовувати відділ інформаційного забезпечення. Ідея так і не була остаточно реалі­зована, сам автор каже, що перші непорозуміння виникли через те, що (сьогодні це звучить дико) він перший на станції розробив Положення про відділ українською мовою. Пропало бажання доводити розпочату справу до логічного завершення, він перейшов у навчально-тренувальний центр, де працював над створенням навчальних фільмів про ХАЕС, зрештою знову звільнився, подавшись на творчі хліби у Рівне.

Порівняно недовго керувала телерадіостудією Л.Б.Гуда, вже в 1999 році її змінила Віра Петровська, котра й дотепер очолює колектив. Два роки тому в рамках проведення оптимізації персоналу його ряди суттєво порідшали, перейшли на іншу роботу Тетяна Степанюк, Тетяна Тарасюк, Олександр Малярчук. Відтепер уся технічна робота – зйомка, цифрова обробка відзнятого матеріалу, створення комп’ютерної графіки, монтаж – тримаються на Вадимові Мацюку і Віталієві Ляшуку. Нечисленний колектив і надалі ретельно відслідковує всі події виробничого характеру, тримаючи в полі зору міжнародне співробітництво, новини в сфері вітчизняної і світової енергетики. У випусках програм завжди присутні цікаві сюжети про життя міста, спортивні і мистецькі заходи, розповіді про непересічних особистостей. З напрацюваннями журналістів телестудії мають змогу знайомитися як нетішинці, так і жителі зони спостереження. Тісна співпраця з телевізійниками місцевої ТРК «ЛОТЕЛ-СКТБ» та двох обласних центрів – ХОДТРК «Поділля-Центр»  і РОТРК дозволяє транслювати свої програми на Хмельниччину і Рівненщину загалом. Отож глядачі дистанційно можуть побувати у будь-якому підрозділі станції, що неможливо навіть під час екскурсій, познайомитися з його людьми, специфікою роботи, побачити як функ­ці­онує обла­днання, послухати фахові коментарі.

Вже понад двадцять років телевізійники у вирі подій, які намагаються оперативно і об’єктивно донести до глядача, зберегти для історії. Адже кожна мить важлива, кожна людина неперевершена, кожний день неповторний. Отож маємо бути вдячні телевізійникам за змогу вкотре пережити те, що стало незворотнім, переглянувши раніше відзняті кадри. Успіхів вам, колеги, на ниві творення літопису наймолодшої в Укра­їні Хмельницької АЕС.

Ольга Сокол