«ГЕРМАНСКИЙ ПОДДАННЫЙ, КРУПЧАТНИК…»
Про те, що власну долю мають не тільки люди, а й книги, знали ще в давнину, і заперечувати тому навряд чи стане сенсу. Та поряд живуть своїм життям і документи, чий шлях у просторі й часі буває не менш цікавим, загадковим.
Багато літ тому, працюючи з каталогом Центрального державного історичного архіву у м. Києві, я виписав анотацію документа, в якому повідомлялось про належність у 1913 році маєтку в селі Нетішині для тутешньої поміщиці Цецилії Ісаківни Левві. Додатково у картці значилось: «Из списка иностранных подданых, служащих в имениях Волынской губернии». Згодом міським краєзнавчим музеєм було замовлено копію цього історичного джерела…
У 2011 році в нашому закладі відбувалась загальна реконструкція зали «Історія села Нетішина». Крок за кроком добирались експонати кожної з вітрин. Матеріалів для «розкладки» з господарської минувшини краю виявилось немало. Саме тоді, в процесі монтажу, в поле уваги потрапили дві речі: репродукція вже відомого нам архівного джерела, а ще старе та дефектне фото нетішинського сільського млина. Яким же було моє здивування, коли на обох вдалось прочитати ім’я однієї й тієї ж людини!
Ким був цей чоловік? Яким чином потрапив до Нетішина? З яких причин і коли залишив село? На жаль, вичерпної відповіді на кожне із запитань поки що годі знайти, але якусь дещицю ми таки знаємо. Звернімось, насамперед, до історичного документа, що зберігається в Києві: «[1913] Имение, принадлежащее Цицилии Левви при вальцевой мельницы в с. Нитишин. Служащие 1. Карл Карлович Мельцер. 40 лет. Лютеран[ского] исповедания. Германский подданный, крупчатник, проживает с сентября 1910 года. Прибыл из Германии».
На початку ХХ ст. старий сільський млин/млини згорів/згоріли, натомість було збудовано новий цегляний. В 1913 році, як повідомляє офіційне статистичне видання «Памятная книжка Волынской губернии на 1914 год», він давав 66 000 пудів продукції (1 пуд – 16,38 кг). Того часу тут працювало 17 осіб. За дослідженням Зої Тунцевої відомо, що до революції 1917 року місцеве борошно навіть експортувалось до Німеччини. Й ось на той самий час у нетішинському млині, як ми щойно довідались, працював німець Карл Мельцер.
На пам’ять про себе крупчатник подарував згадане фото (котре було зроблене, як нам видається, ще в імперську добу та є чи не найранішим відомим на сьогодні знімком об’єкта) для Федора Юхимовича Демидова. Напевне, той самий Демидов фігурує в 1919 році як голова фабрично-заводського комітету в тому ж таки нетішинському млині. З не дуже чіткого напису на звороті світлини постає ще й те, що Мельцер чи то походив, чи проживав у Дрездені. Цікавості ради зазначимо, що в цьому місті очолював гімназію відомий знавець історії Карфагену Отто Мельцер (Meltzer), та чи доводився він родичем нашому героєві – невідомо, позаяк прізвище не таке рідкісне. Зрештою, ми не маємо у випадку Карла Карловича його оригінального написання, а може бути щонайменше два варіанти – Melzer і Meltzer.
Можливо, колись вдасться розв’язати ще непростий на сьогодні вузол запитань про долю цієї людини та доповнити скупі відомості щодо його життєпису. При цьому знову повернемося до тези про те, що й документи живуть своїм цікавим життям: хто й коли сподівався, що шляхи двох історичних джерел перетнуться на монтажному аркуші майбутньої музейної вітрини…
Тарас Вихованець
На фото: світлина Нетішинського млина, подарована Карлом Мельцером Федору Демидову (комп’ютерна реставрація)
