Гідність, людяність, пам’ять
На цьому тижні збіглись дві події – День гідності та свободи, що відзначатиметься вперше, і чергова дата Голодомору. Разом ці події знаменують картину великого болю і героїчної боротьби українців за усвідомлення себе самодостатніми, свідомими своєї сили і гідності людьми. Є сподівання, що трагічне поступово відійде у історичну площину, служитиме лише нагадуванням про тяжкий шлях, яким йшла Україна, а гордість за досягнення державою економічних, політичних і культурних успіхів превалюватиме над скорботою. А сьогодні ми згадуємо трагічне і болісне не тільки для старшого покоління, але й молоді.
Голод був спричинений насильницькою суцільною колективізацією, горезвісними хлібозаготівлями, людиноненависницькою політикою розкуркулення, відвертим масовим терором тоталітарного режиму проти селян України.
Дослідники доводять, що це був наслідок безглуздої політики добування коштів на індустріалізацію, коли частка селян просто не бралася до уваги.
Основною причиною голоду стала розверстка, яку повторно запровадили у січні 1928 року, офіційно її називали хлібозаготівельним планом. Хлібозаготівлі супроводжувалися репресіями, фізичними та моральними знущаннями над селянами, яким поступово стало бракувати хліба.
Мета масової колективізації - створення декількох десятків тисяч колгоспів замість 5 мільйонів розпорошених селянських господарств, що сприяло б швидкому виконанню хлібозаготівель. Колективізація призвела до різкого падіння продуктивності сільського господарства. У 1930 році валовий збір зерна в Україні становив 23 мільйони тонн, у 1931-му - 18 мільйонів, у 1932-му - 13 мільйонів. Цього цілком вистачало, щоб прогодувати населення республіки, однак союзний уряд продовжував встановлювати для України непомірні хлібозаготівельні плани.
Треба сказати, що в силу своїх можливостей навіть деякі партійні функціонери намагались зменшити наслідки такої політики. Приміром у червні 1933 року голову Славутського райвиконкому Антона Оксентійовича Чухрая виключили з партії «за те, що протягом трьох років подавав невірні дані про стан селянського господарства району: інформував про виконання плану хлібозаготівель 1932 року на 102,5%, тоді як план виконано на 56%» (Фонд п- 364, опис 1, справа 367). Не важко собі уявити, які наслідки мав би голод на Славутчині, якби плани хлібоздачі були виконанні повністю.
Найжахливіше в Голодоморі 1932-1933 років те, що його можна було уникнути. Сам Сталін заявляв: «Ніхто не може заперечувати, що загальний урожай зерна 1932 року перевищує урожай 1931 року». Однак держава систематично вилучала велику його частину для власних потреб. Незважаючи на прохання і попередження українських комуністів, Сталін збільшив завдання з хлібозаготівель в Україні на 44 відсотки. Його рішення та жорстокість, з якою воно виконувалося, прирекли мільйони людей на смерть від штучно створеного голоду.
Так доповідна записка заступника начальника загону Дергачова та уповноваженого Славутським прикордонним загоном Мікеєва начальнику 20-го прикордонного загону свідчить, «що продтруднощами охоплена значна частина ділянки загону; причому цифра родин і населених пунктів, охоплених даним явищем, систематично росте.
В с.М.Правутин в середніх числах квітня взагалі не мали хліба, харчувались різними сурогатами, а іноді і падаллю 22, родини одноосібників – середняків і бідняків; колгоспників – 4 родини, з них 1 сім’я активіста-колгоспника. По селі мали місце 19 випадків смерті в результаті продтруднощів...
Всього за грубими підрахунками охоплено даним явищем 24 населених пункти, не враховуючи сіл лісової ділянки району, де також мають місце випадки значних продтруднощів».
У іншому документі на адресу ЦК КП(б)У у м.Харків читаємо: «З 92 населених пунктів району голодує населення в 40 селах. Є окремі села, де голодують біля 100 дворів на село (Манятин, Варварівка, В.Правутин, М.Правутин, Бачманівка).
Встановлено загальну кількість опухлих від недоїдання по 40 населених пунктах (за неповними даними) – до 2500 чоловік, кількість смертних випадків від недоїдання – 180 чоловік.
Продовольча допомога, виділена нашому району на червень-місяць в кількості 3 тисячі пудів, отримана 13.06. і розподілена по селах. Несвоєчасне отримання продовольчої позики не дало можливості пом’якшити продовольчі труднощі в районі, в результаті чого населення харчується травою, щавлем, відходами з винокурного заводу (брагою).
Є окремі випадки крадіжки зеленого хліба (села В.Правутин, М.Правутин, Манятин та інші). Крім того, є випадки, коли населення вживає для харчування трупи дохлих тварин (Бачманівка, Хоровець), а групою голодуючих з Ганнопольської салотопки трупи тварин були забрані насильно».
За даними Славутського історичного музею на на 20.07.1933 року на Славутчині по колгоспах потерпілих від голоду – 4520 сімей, з них гостроголодуючих – 2547, опухлих людей – 2135 чоловік, померлих – 229 чоловік.
Із загальної кількості одноосібних господарств (8000) потерпілих від голодування – 4306 сімей, гостроголодуючих – 2488 сімей, опухлих – 3422 людини, померлих – 689 чоловік.
Згідно з уточненими даними в результаті Голодомору 1932 – 1933 років у Славутському районі померло – 1663 людини.
Навіть читати подібні свідчення важко, а усвідомлювати весь жах цієї трагедії небезпечно для психіки. Хочеться наголосити на вшануванні пам’яті наших предків і застерегти нинішніх політиканів. Ми гідні жити в мирі і добрі!
Віктор Павлов
